справа № 2-а-417/ 2010 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2010 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Онищенко Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити нарахування і виплату щомісячної державної соціальної допомоги, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому з 2006 року по даний час не в повному обсязі нарахована та виплачена щомісячна соціальна грошова допомога, яка передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, внаслідок чого порушені його законні права.
Позивач зазначив в позовній заяві, що просить розглянути справу без його участі, поновити пропущений строк звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати здійснити нарахування і виплату щомісячної державної соціальної допомги.
Представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, де наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для відмови в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Заперечень проти позову суду не надано.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Згідно з пунктом 10 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження — розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи та наявними доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим Постановою Пенсійного Фонду України №8-2 від 30.04.2002, Управління Пенсійного фонду України (далі — Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі — Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі — регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Відповідач - Управління Пенсійного Фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади – самостійною юридичною особою та суб’єктом владних повноважень.
Відповідно до статей 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позивач є особою, що віднесено до категорій осіб, визнаних дітьми війни, оскільки є громадянином України та народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на час закінчення Другої світової війни йому було менше 18 років.
Статтею 28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003 передбачено, що м інімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» №3235-ІV від 20.12.2005, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затверджено: з 01.01.2006 - 350,00 грн., з 01.04.2006 - 359,00 грн., з 01.10.2006 - 366,00 грн. Розмір державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначається залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей війни» (стаття 65). Встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету (стаття 110 в редації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3367-IV від 19.01.2006).
Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, затверджено: з 01.01.2007 - 380,00 грн., з 01.04.2007 - 406,00 грн., з 01.10.2007 - 411,00 грн. Для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток (стаття 62). Встановлено, що в 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, виплачується особам, які є інвалідами /крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»/, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни (стаття 111). З метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, з урахуванням статті 111 цього Закону (пункт 12 стаття 71).
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 - 470,00 грн., з 01.04.2008 - 481,00 грн., з 01.07.2008 - 482,00 грн., з 01.10.2008 - 498,00 грн. (стаття 58 розділу І). Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 викладено в такій редакції «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» (пункт 41 розділу ІІ).
Відповідно до довідки, виданої Управлінням Пенсійного Фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим, позивачеві протягом 2008-2009 років виплачено надбавка, як дитині війни, на загальну суму 1176,90 грн. в насупному розмірі: з січня 2008 року по березень 2008 року (включно) – 47 грн. щомісячно; з квітня 2008 року по червень 2008 року (включно) - 48,10 грн. щомісячно; з липня 2008 року по вересень 2008 року (включно) – 48,20 грн. щомісячно; з жовтня 2008 року по грудень 2009 року (включно) – 49,80 грн. щомісячно.
Конституційний Суд України в своєму рішенні №6-рп від 09.07. 2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України» інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України.
Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема:
- пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, з урахуванням статті 111 цього Закону;
- статті 111, за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнаних неконституційними.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 (п. 8) встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 грн. та з 1 жовтня - 49,8 грн.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного .
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.
Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Відповідно до Конституції, Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Виходячи з наведеного, з урахуванням вищезгаданих рішень Конституційного Суду України, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004 діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Строк звернення до суду про виплату допомоги за період 2006-2007 роки та з 01 січня по 21 грудня 2008 року позивачем пропущений, оскільки позов пред’явлений до суду 22 грудня 2009 року (відправлено поштою), тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач у поданій заяві наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для відмови в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Як встановлено судом, пункт 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» №3235-ІV від 20.12.2005 виключено на піставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3367-IV від 19.01.2006, який набрав чинності через десять днів з опублікування, що відбулося 19.05.2006 в Офіційному віснику України.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав не пізніше 29.05.2006.
Рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008 офіційно оприлюднені в Офіційному віснику України 27.07.2007 та 06.06.2008 відповідно.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги порушено саме з моменту оприлюднення зазначених рішень.
За таких обставин позивач пропустив річний строк звернення до суду. Оскільки доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав, суд відмовляє у поновленні пропущеного строку та у задоволенні позовних вимог за період 2006-2007 роки та з 01 січня по 21 грудня 2008 року, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Крім цього, відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2006 рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".
Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймав.
Таким чином у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, війни, що передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.
Що стосується вимог позивача за 2007 і 2008 роки, то згідно з резолютивними частинами Рішень Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008 положення, які визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень, тобто з 09.07.2007 і 22.05.2008 відповідно.
Отже, відповідач з 09.07.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 до цього часу повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, до 09.07.2007 і з 01.01.2008 до 21.05.2008 (до ухвалення зазначених Рішень Конституційним Судом України) відповідач, здійснюючи позивачеві доплати, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням положень законів України про Держаний бюджет на відповідні роки, діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2007 по 08.07.2007 та з 01.01.2008 по 21.05.2008 задоволенню не підлягають.
Розмір виплат спірного підвищення до пенсії позивачеві складав: з січня 2008 року по березень 2008 року (включно) – 47 грн. щомісячно; з квітня 2008 року по червень 2008 року (включно) - 48,10 грн. щомісячно; з липня 2008 року по вересень 2008 року (включно) – 48,20 грн. щомісячно; з жовтня 2008 року по грудень 2009 року (включно) – 49,80 грн. щомісячно.
З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2007 по 08.07.2007 і з 01.01.2008 по 21.05.2008 розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачеві, за відомостями вищенаведеної довідки, відповідало вимогам діючого у той час законодавства (до ухвалення 09.07.2007 і 22.05.2008 рішень Конституційним Судом України), а з 09.07.2007 по 31.12.2007 і з 22.05.2008 до цього часу розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачеві як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж фактично виплачувалося у заниженому розмірі.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене Постанова Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 суперечить зазначеній нормі закону та згаданим Рішенням Конституційного Суду України і положенням Конституції України, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно до частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, неврегульованість на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», інші нормативно-правові акти, яки б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, відсутні.
Посилання на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» безпідставні та необґрунтовані, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія, встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Згідно з Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президенту України №121/2001 від 01.03.2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням (пункт 1). Основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України; ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України (пункт 3). Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 8). Кошти Пенсійного фонду України зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду України і зберігаються на окремих рахунках його органів в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають (пункт 10).
Законом України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003 передбачено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула). Кошти Пенсійного Фонду України не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом (стаття 18). До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (пункт 15 «Прикінцевих положень»).
Бюджет Пенсійного фонду України на 2007 рік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №513 від 21.03.2007, а на 2008 рік затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №30 від 30.01.2008, тобто раніше прийняття Конституційним Судом України вищезгаданих рішень, внаслідок чого відповідач об’єктивно не міг передбачити зміни в порядку дії нормативно-правових актів, а жодних змін до відповідних бюджетів не було внесено щодо цих питань.
Згадані рішення Конституційного Суду України могли бути реалізовані відповідачем тільки за умовою внесення Верховною Радою України відповідних змін в закони України про державний бюджет на відповідний рік.
Що стосується вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача судом здійснювати нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги (надбавки), у подальшому в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то статею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з положень даної норми судовому захисту підлягають порушені права. Позивач припускає порушення його прав у майбутньому, а судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, позовні вимоги в частині зобов’язання здійснити нарахування і виплату щомісячної державної соціальної допомоги за період з 22.12.2008 по 31.12.2009 суд задовольняє , як законні та обґрунтовані, а в задоволенні решті частині позовних вимог суд відмовляє .
Розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з 22.12.2008 по 31.12.2009 (включно) необхідно здійснювати за наступною формолою:
- грудень 2008 року – 48,20 грн. (498,00 грн. х 30% / 31 х 10);
- січень-грудень 2009 року – 1792,80 грн. (498,00 грн. х 30% х 12);
________________________________________________________________
всього: 1841,00 грн.
Таким чином, виплаті позивачеві підлягає державна соціальна допомога, як дитини війни, за період з 22.12.2008 по 31.12.2009 (включно) на загальну суму 1193,60 грн. /1841,00 грн. (повино бути виплачено) - 647,40 грн. (фактично виплачено за даний період)/.
Посилання на те, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу, суд вважає нікчемними, оскільки відповідно до пункту 1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.
За таких обставин, належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.
Суд відшкодовує позивачеві судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 8-10, 71, 99-100, 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Відмовити у поновленні пропущеного строку для звернення до суду.
3. Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату недоотриманої щомісячної соціальної допомоги за період з 22.12.2008 по 31.12.2009 (включно), відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18.11.2004, в розмірі 1193,60 грн.
4. У задоволенні решті частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 0,64 грн.
Постанова може бути оскаржено шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства, — з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова складено та підписано 29.01.2010.
Суддя Онищенко Т.С.