справа № 2-а-107/ 2010 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2010 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді Онищенко Т.С.,

при секретарі Ревенко-Котовської Н.Г.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3  до Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації про стягнення недотриманої щорічної разової грошової допомоги за 2008-2009 роки, зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за період 2008-2009 роки йому не в повному обсязі виплачено щорічна разова грошова допомога, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993 для учасників бойових дій, внаслідок чого порушені його законні права.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, та пояснив, що він, як учасник бойових дій протягом 2008-2009 роки отримував щорічну разову грошову допомогу, проте всупереч положенням, передбаченим Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», йому не в повному обсязі відповідач виплатив таку допомогу. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засідання заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, основний зміт яких полягає в тому, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалась позивачеві у встановленому законом порядку. Наполягав на пропущенні позивачем встановленого річного строку звернення до адміністративного суду в частині суми виптати за 2008 рік. Просив у задоволенні позову відмовити.

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до безтермінового посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 10.09.2009, позивач є інвалідом війни 2-ої групи і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На час виплати разової грошової допомоги в період 2008-2009 роки позивач мав статус учасника бойових дій.

Законом України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993  передбачено, що ветеранами  війни  є  особи,  які  брали  участь  у   захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.   До ветеранів війни належать: учасники бойових  дій (стаття 4). Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком (стаття 12).   Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня  здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків /шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача/ пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є  пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Громадянам, які належать до кількох категорій осіб згідно з цим Законом, виплачується одна допомога — у більшому розмірі (стаття 17-1).  

Законом України « Про загальнообов’язкове державне   пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003  передбачено, що м інімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (стаття 28).

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 - 470,00 грн., з 01.04.2008 - 481,00 грн.,  з  01.07.2008 - 482,00 грн., з 01.10.2008 - 498,00 грн. (стаття 58 розділу І). Частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» (пункт 20 розділу ІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» №183 від 12.03.2008 встановлено, що у 2008 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями)   здійснюється учасникам бойових дій у розмірі 310,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України  від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)  визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 20  розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 № 835-VI,  розмір прожиткового мінімуму у 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року (стаття 54).

Відповідно до довідки, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації, позивачеві виплачена щорічна разова допомога в  2008 році – 310,00 грн., в 2009 році – 340,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) встановлено, що, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.

Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду,  як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки та допомогу виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали, як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до Конституції, Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551 від 22.10.1993,  є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

Виходячи з наведеного, з урахуванням вищезгаданих рішень Конституційного Суду України, стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 діє у редакції, згідно з якою  щорічно до 5 травня учаснику бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком .

Статтею  99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Строк звернення до суду про виплату допомоги за 2008 рік позивачем пропущений, оскільки позов пред’явлений до суду в жовтні 2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач в запереченнях на позов та представник відповідача в судовому засіданні наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог   за 2008 рік суд відмовляє , у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

Крім цього, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за 2008 рік,  оскільки виплата позивачеві належної разової грошової допомоги здійснювалась до 5 травня, тобто до ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.

За таких обставин відповідач, виплачуючи позивачеві, як учаснику бойових дій, в 2008 році щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, діяв відповідно до чинного на той час законодавства, оскільки рішення Конституційного суду України зворотної сили не має, а положення , що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення (22.05.2008) про їх неконституційність.

Суд задовольняє позовні вимоги за 2009 рік , як законні та обґрунтовані, і таким чином позивачеві (як учаснику бойових дій, оскільки посвідчення інваліда видано в вересні 2009 року) підлягає виплаті недоотримана щорічна разова грошова допомога за 2009 рік в розмірі 2150,00 грн. (498 грн. х 5 – 340 грн.).

Що стосується вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача щорічно виплачувати йому грошову допомогу відповідно до Закону, то статею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з положень даної норми судовому захисту підлягають порушені права. Позивач припускає порушення його прав у майбутньому, а судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.

Суд не  зобов’язує відповідача виконати постанову суду негайно, внаслідок відсутності підстави, передбачених статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд відносить судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи, за рахунок держави, оскільки позивач, відповідно до статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 та Декрету Кабінету Міністрів України «Про Державне мито», звільнений від їх сплати.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями  71, 99-100, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

ПОСТАНОВИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації  на користь ОСОБА_3 недоотриману щорічну разову грошову допомогу за 2009 рік в розмірі 2150,00 грн.

3.   У задоволенні решті частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржено шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства, — з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений та підписаний  30.01.2010.

Суддя                                 Онищенко Т.С.