Справа № 2-468/10

                                                            Р І Ш Е Н Н Я

                                               І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

  13 липня    2010 року                                                                    місто Маріуполь

Орджоникідзевській районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді  Гаврилової Г.Л.

при секретарі Кульбачній В.В.

за участю представника позивачки – ОСОБА_1 та   адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 , Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання частково недійсним договір дарування , визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування ,

                                                     В С  Т А Н О В И В  :

Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5, Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання частково недійсним договір дарування, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування, посилаючись на наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дід позивачки ОСОБА_7, після якого залишилась спадщина у вигляді Ѕ частини  жилого будинку АДРЕСА_1 в місті Маріуполі, Даний будинок належав померлому та його дружині –ОСОБА_8 на підставі права спільної сумісної  власності .

Спадкоємцями першої черги після ОСОБА_7 були його дружина та їх син ОСОБА_9, -батько позивачки ,- який проживав у даному будинку з дня народження по день смерті спадкодавця , та таким чином, фактично прийняв спадщину. На думку позивачки, її батько мав право на отримання свідоцтва про право на спадщину на ј частину даного будинку.  

Разом з цим, оскільки ОСОБА_9 не оформив своїх спадкових справ, документи на спадщину 21.06.1996 року отримала ОСОБА_8, яка у свою чергу 24.09.1997 року склала заповіт на все належне їй майно на ОСОБА_4, відповідача по справі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_9, спадкоємцями якого були у рівних частках( по 1/8 частині від спірної будівлі)  його мати – ОСОБА_8 та вона.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8, та ОСОБА_4 12.05.2009 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Просить визнати за її батьком ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 в місті Маріуполі після померлого ОСОБА_7 та відповідно визнати частково недійсним  свідоцтво про право на спадщину за законом , видане Микитенко Г.Є. 21.06.1996 року державним нотаріусом Четвертої Маріупольської державної нотаріальної  контори.

Оскільки на її думку, ОСОБА_8 безпідставно володіла ј частиною даної будівлі, яка належала її батьку, просить визнати частково недійсним заповіт, складений 24.09.1997 року  на користь ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Г.В. Одерій Четвертої Маріупольської державної нотаріальної  контори та відповідно -  свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.09.1997 року , видане державним нотаріусом цієї ж нотаріальної контори ОСОБА_4.12.05. 2009 .

19.05.2009 року ОСОБА_4 розпорядився спірним будинком та уклав договір дарування з ОСОБА_5 Вважає, що даний договір має бути визнаний частково, в 1/8 частині, недійсним,  а за нею визнане право власності в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_9 на дану частину.

         У судовому засіданні представник позивачки підтримав вимоги у повному обсязі та пояснив, що батьки позивачки у 1986 року розірвали шлюбні відносини, та мати, утворив нову сім’ю, переїхала жити на Північ Росії. З цього часу позивачка проживала у Тюменської області, проте, кожного року приїжджала влітку гостити до бабусі ОСОБА_8 У липні 1997 року, коли їй було 14 років, помер її батько ОСОБА_9, який постійно проживав зі своїми батьками за адресою: жилий будинок АДРЕСА_1 в місті Маріуполі. Після смерті діда ОСОБА_7 спадщину прийняла бабуся. Про те, що вона за життя склала заповіт на свого племінника ОСОБА_4, позивачці  було невідомо. Про  дану обставину вона дізналась у травні 2009 року, коли її повідомили про смерть бабусі.  

        Позивачка своє порушене право пов’язує з трьома причинами: на момент смерті батька у липні 1997 році вона була неповнолітня( 14 років), а її мати у свою чергу  не подала документів про прийняття спадщину  в її інтересах; їй було невідомо про наявність заповіту , який склала її бабка на користь ОСОБА_4; та від неї приховали смерть бабусі ОСОБА_8 Із цих же причин вона не зверталась  за захистом своїх прав у період  з14.09.2001 року по 30.10.2009 року ( з дня повноліття до подачі позовної заяви до суду). ( а.с. 12)

        З цього приводу вважає причини пропуску строків позовної давності поважними та  просить поновити даний строк  та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

     Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_8 є його рідною тіткою, яка проживала у жилому будинку АДРЕСА_1 в місті Маріуполі . Після смерті її чоловіка , у будинку з неї залишився проживати її син ОСОБА_9. Проте, останній трагічно загинув у 1997 році , та тітка залишилась сама. З цього часу він , як єдина рідна особа у м. Маріуполі, піклувався про неї, доглядав, ремонтував будинок , а згодом і поховав на власні гроші. За життя тітка склала на нього заповіт, про який знали як мати позивачки так і позивачка. Після прийняття спадщини, він подарував даний будинок своєї доньки – ОСОБА_5Вважає, що позивачка пропустила строки для прийняття спадщини, оскільки з 2001 року раз на рік приїжджала в м. Маріуполь, знала про смерть батька , та надто великий час не зверталась із заявою про прийняття спадщини.

    Відповідачка ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнала, підтвердила обставини, на які посилався відповідач ОСОБА_4, та пояснила, що на підставі договору дарування з 19.05.2010 року  є власницею спірного будинку.

       Представник відповідача  Четвертої державної нотаріальної контори у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_7 отримала його дружина ОСОБА_8Інші особи із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9(батько позивачки) спадкова справа не відкривалась, оскільки спадкоємці до нотаріальної контори не звертались. Оскільки поважних причин для продовження  строку у позивачки не має, вважає що вона його пропустила , а відтак у задоволенні позову має бути відмовлено.

    Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

      Як встановлено у судовому засіданні ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, спадщину після якого прийняла його дружина ОСОБА_8, та їй державним нотаріусом Четвертої Маріупольської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.06.1996 року на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 в місті Маріуполі. Згідно даних спадкової справи за № 210 інші спадкоємці із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_7 не звертались. ( а.с.74-75,77)

       ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9, про що Орджонікідзевським відділом ЗАГСУ  зроблений відповідно актовий запис № 927 , та який був батьком позивачки ОСОБА_3.( а.с. 38, 8)

    Після смерті свого сина, ОСОБА_8 24.09.1997 року склала заповіт на все належне їй майно на користь племінника ОСОБА_4, та який зареєстрований в реєстрі № 1-3592 та посвідчений державним нотаріусом Четвертої Маріупольської нотаріальної контори.( а.с. 78)

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8, спадщину якої на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.05.2009 року виданим державним нотаріусом Четвертої Маріупольської нотаріальної контори, прийняв ОСОБА_4 ( а.с. 36, 73)

      На підставі договору дарування від 19.05.2009 року, посвідченим державним нотаріусом Четвертої Маріупольської нотаріальної контори, майнове право на жилий будинок АДРЕСА_1 в місті Маріуполі перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5.( а.с. 81-82)

        Фактично позивачкою заявлені вимоги щодо поновлення  її права на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9.

      У відповідності до ст.525 ЦК України (кодекс1963, діючий на час виникнення спірних правовідносин), часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, а ст.549 даного Закону передбачає дії, які свідчать про прийняття спадщини: фактичний вступ в управління або володіння спадщиною та подання в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини зави про прийняття спадщини.

         У відповідності до свідоцтва про народження позивачки, остання народилась ІНФОРМАЦІЯ_4.( а.с. 8)

         Ні законний представник позивачки в її інтересах до 14.09.2001 року, ані сама позивачка згодом спадщину не приймали та будь-яких заяв до компетентних установ до 30.10.2009 року не надавали.

         У відповідності до ст. 71 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено( позовна давність), встановлена в три роки.    

         Разом з цим, позивачка, звернувшись за захистом свого права через 13 років, будь яких поважних причин пропуску  даного строку  суду не надала, та не послалась на жодну обставину , яка б свідчила на про наявність підстав  для поновлення строку позовної давності. Суд не бере до уваги  посилання позивачки на відсутність відомостей щодо як факту складання заповіту ОСОБА_8 у 1997 року  та згодом її смерті, оскільки це не має правового значення для відносин, які склалася між сторонами. Позивачка та її мати своєчасно знали про смерть ОСОБА_9, який помер у 1997 року, з 2001 року позивачка набула повної цивільної дієздатності, та мала можливості захистити свої права у визначений законом спосіб.

Таким чином, ті обставини, які зазначила позивачка  в обґрунтування пропуску строку, суд не знаходить переконливим , і не вбачає підстав для його поновлення.

Разом з цим, як убачається із спадкової справи № 210 померлого 1995 року ОСОБА_7 , спадщину після нього прийняла його дружина ОСОБА_8 ЇЇ син ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини не звертався , та свідоцтво про право на спадщину за законом, виданої його матері, за своє життя не оскаржував .( а.с. 75,77)

        Як встановлено у судовому засіданні, після смерті ОСОБА_9 за ОСОБА_8 доглядав її племінник ОСОБА_4, піклувався про неї, привозив продукти харчування,  возив до лікарів  та у лікарню, а згодом і поховав на власні гроші; за життя тітки у будинку провів водопровід, побудував гараж. Дані обставини підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 ОСОБА_13  та не заперечував представник позивачки. Після прийняття спадщини відповідач ОСОБА_4 подарував спірний будинок дочці ОСОБА_5, яка зробила ремонт у домі.

  Згідно змісту ст. 80 ЦК України, сплив строку позовної давності до пред’явлення позову, який пропущено без поважних причин,  є самостійною підставою для відмови в позові.

      Встановлені судом обставини є підставою для відмови в задоволенні позову позивачці в частині позовних вимог щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.06.1996 року на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 в місті Маріуполі, виданого ОСОБА_8 , яким вона набула спадок після померлого чоловіка; визнання за її батьком ОСОБА_9 права власності на ј частину жилого будинку в порядку спадкування. та відповідно визнання за нею права власності в порядку спадкування на 1/8 частину спірної будівлі.

   Разом з цим, відмовляючи в задоволенні даної частини позову у зв’язку із пропуском строку звернення до суду з цим позовом, суд не вступає в обговорення обґрунтованості позову в частині інших супутніх позовних вимог –про визнання частково недійсними заповіту, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання частково недійсним договір дарування   і вважає за необхідне відмовити в даній частині позову з вищенаведених причин.

На підставі ст. 80,525, 529,549, 553  ЦК України ( 1963р) , ст.1220 ЦК України ( 2004р),  ст. 10, 11, 60, 209 , 212, 214-21, 218  ЦПК України,   суд –

                                             В И  Р І Ш И В  :

У задоволенні позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання частково недійсним договір дарування, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування,  – відмовити.

Заява про апеляційне оскарження на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на  рішення суду  подається  в перебігу двадцяти днів  після подачі заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного  суду  Донецької області через Орджоникідзевській районний  суд м. Маріуполя

 Суддя