АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Міхасішина І.В.
Суддів: Щолокової О.В., Колоса С.С.,
При секретарі: Зозулі Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, відкритого акціонерного товариства «Незалежна страхова компанія», ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2010 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 7044,49 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 70,44 грн. та оплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди скасувати і ухвалити нове, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, прийшла до висновку, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 лютого 2007 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню (т. 1 а.с. 5).
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 серпня 2007 року за протестом прокурора зазначена постанова Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 лютого 2007 року була скасована, а провадження у справі було закрито згідно із п.7 ст. 247 КУпАП з нереабілітуючих підстав (т. 1 а.с. 55).
За висновком експерта №130а від 14 травня 2008 року виникнення даної дорожньо-транспортної події знаходиться у причинному зв’язку із порушенням ОСОБА_1 п. 13.1 ПДР (т.1 а.с. 115-117).
Згідно із звітом №07/323 від 30 січня 2007 року матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля ВАЗ -21150 р/н НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП станом на 30 січня 2007 року складає: 7 044,49 грн. (т.1 а.с.12).
Задовольняючи позов в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 7 044,49 грн., суд першої інстанції виходив з того, що наявність такої шкоди підтверджена звітом №07/323 від 26 лютого 2007 року (т.1 а.с. 7-19). Заподіяна шкода є наслідком протиправних дій відповідача ОСОБА_1 та між цією шкодою і протиправними діями є причинний зв'язок.
Проте, повністю з такими висновками погодитися неможливо.
Так, по справі встановлено, що 24 січня 2007 року відповідач ОСОБА_1, керуючи власним автомобілем БМВ -520 по вул. Порика у м. Вінниці, порушив вимоги п. 13.1 ПДР внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ -21150, що належить ОСОБА_3, під керуванням позивача ОСОБА_2
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 виданого Вінницьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України 14 червня 2006 року, власником автомобіля ВАЗ-21150 р/н НОМЕР_1 є ОСОБА_3 – позивачка у справі.
Згідно тимчасового реєстраційного талону виданого 14 червня 2006 року та дійсного до 14 червня 2011 року, позивач ОСОБА_2 є користувачем даного автомобіля ВАЗ-21150 (т.1 а.с. 21).
В ч.3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.3 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2006 року між ОСОБА_3 і ВАТ Страхова компанія «Правекс страхування» (з 26 листопада 2008 року – ВАТ «Незалежна страхова компанія») було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу серії НОМЕР_3, згідно з сертифікатом до якого, об’єктом страхування став автомобіль ВАЗ-21150 р/н НОМЕР_1, 2006 року випуску (т.1 а.с. 204).
25 січня 2007 року ОСОБА_3 звернулася до страхової компанії із заявою про те, що належний їй автомобіль ВАЗ 21150 було пошкоджено в результаті ДТП, що сталося 24 січня 2007 року.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» та п. 6.4.3 згаданого договору страхування, страховик при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.
20 лютого 2007 року до страхової компанії надійшла заява ОСОБА_3 про анулювання поданої нею заяви про ДТП, що сталося 24 січня 2007 року у зв’язку з тим, що другий учасник події, тобто ОСОБА_1 повністю з нею розрахувався (т.1 а.с. 222).
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про страхування» та п. 5.5 договору страхування, отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної в їх заподіянні, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Згідно із ч. 2 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції було з’ясовано, що пошкоджений в результаті ДТП автомобіль ВАЗ -21150, який належить на праві власності ОСОБА_3, відновлено.
Згідно із ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Проте, докази про вартість відновлювальних робіт позивач ОСОБА_3 і ОСОБА_2 суду не надали.
Поряд з цим, позивач ОСОБА_3 і відповідач ОСОБА_1 не скористались своїм правом надати суду докази про те, у який спосіб фактично була відшкодована матеріальна шкода.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.
Неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права відповідно до п.п. 1,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2010 року в частині задоволення позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди скасувати і ухвалити нове, яким:
у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1, відкритого акціонерного товариства «Незалежна страхова компанія», ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП – відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом вірно: