Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-1371- 2010 р. Головуючий у 1-й інстанції – Куковенков С.В.
Категорія – 19, 20 Доповідач – Суровицька Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
головуючої судді : Авраменко Т.М.
суддів : Пономаренко В.Г., Суровицької Л.В.
при секретарі: Слюсаренко Н.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Державної виконавчої служби в м. Олександрії Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності, виключення автомобіля з акту- опису та зняття з нього арешту.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_5, Державної виконавчої служби в м. Олександрії Олександрійського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права власності та виключення автомобіля з акту- опису і зняття з нього арешту.
Зазначали, що вони 27 жовтня 2005 року купили у ОСОБА_5 автомобіль марки SEAT Cordoba 1994 року випуску, кузов НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.
В нотаріальній конторі договір купівлі-продажу автомобіля не посвідчили, а оформили генеральну довіреність, відповідно до якої ОСОБА_5 надав їм повноваження, пов’язані з експлуатацією автомобіля та розпорядженням ним. Факт купівлі-продажу автомобіля підтверджується розпискою від 25 жовтня 2005 року, в якій вказано, що ОСОБА_5 продав, а вони купили автомобіль за 15 000 грн. Пізніше відповідач надав нову довіреність строком до 24 жовтня 2011 року.
У зв’язку з необхідністю продати вказаний автомобіль їм стало відомо, що на автомобіль накладено арешт ДВС м. Олександрії відповідно до виконавчого листа № 2-129 від 29 жовтня 2008 року, виданого Ізмаїльським райсудом Одеської області щодо боржника ОСОБА_5. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є стягувачами за виконавчим листом.
Оскільки спірний автомобіль придбали під час шлюбу, він є спільним сумісним майном подружжя , тому вважають, що він підлягає виключенню з акту- опису майна зі зняттям арешту.
Оформлення генеральної довіреності є удаваним правочином, який вчинено з метою приховання договору купівлі-продажу . Просили суд визнати договір купівлі-продажу дійсним, відповідно до ст.235 ЦК України визнати удаваними довіреності, виключити автомобіль з акту- опису, зняти з нього арешт та заборону здійснювати відчуження.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 18 вересня 2009 року позов задоволено частково.
Визнано недійсними довіреності від 27 жовтня 2005 року та 24 жовтня 2008 року, видані Морарі ОСОБА_6 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на право керування та розпорядження автомобілем.
Звільнено з-під арешту автомобіль SEAT CORDOBA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на який 01.08.2007 року накладено арешт державним виконавцем міського відділу ДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено (а.с. 74-75).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права і ухватити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 жовтня 2005 року ОСОБА_5 нотаріально посвідченою довіреністю, зареєстрованою в реєстрі № 3102, приватним нотаріусом ОСОБА_8., уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які діють незалежно одне від одного керувати, а також розпоряджатись (продати, обміняти) належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4, виданого МРЕВ УДАІ м. Олександрія Кіровоградської області 01 червня 2002 року, автомобілем марки SEAT CORDOBA, 1994 року випуску, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 01.06.2002 року МРЕВ УДАІ м.Олександрія . Довіреність видана з правом передоручення та дійсна до 27 жовтня2008 року (а.с.8).
24 жовтня 2008 року у зв’язку із закінченням терміну дії довіреності ОСОБА_5 нотаріально посвідченою довіреністю, зареєстрованою в реєстрі за № 4405 приватним нотаріусом ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладати правочини щодо розпорядження (продати, обміняти, здати в оренду) вказаний автомобіль. Довіреність видана з правом передоручення та дійсна до 24 жовтня 2011 року (а.с.9).
Ухвалюючи рішення про визнання недійсними довіреностей від 27 жовтня 2005 року та 24 жовтня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що видача відповідачем ОСОБА_5 на ім’я позивачів цих довіреностей є удаваним правочином, який сторони вчинили для приховання правочину купівлі-продажу, який вони насправді вчинили.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Вказані роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи та допустив порушення норм матеріального права, що відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення в частині, що оскаржена і ухвалення нового рішення.
Порушення судом норм матеріального права полягає у тому, що суд до правовідносин, які виникли між сторонами, не застосував норми права, які регулюють правовідносини щодо купівлі-продажу та представництва (видачі довіреності).
Частина 1 статті 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з п.3 ч.1 ст.208 ЦК правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За довіреністю може здійснюватися представництво, яке ґрунтується на договорі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.1, ч.3 ст.244 ЦК).
За довіреністю право власності на передане майно до повіреного, який діє від імені довірителя, не переходить, він лише зобов’язаний ( за винагороду чи без винагороди) відчужити це майно третім особам і повернути довірителю отримані від реалізації кошти. Водночас згідно з договором купівлі-продажу право власності на майно переходить до покупця після виконання ним усіх істотних умов договору.
Тобто за договором на представництво сторона, якій передано майно, права власності на нього не набуває і діє від імені власника цього майна.
Довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль.
Як пояснили позивачі в судовому засіданні, вони користувались автомобілем на підставі довіреності з жовтня 2005 року, а коли вирішили переоформити автомобіль на себе, з’ясували, що з 01 серпня 2007 року на автомобіль накладено арешт, що перешкоджає їм оформити право власності на нього.
Тобто, у позивачів на підставі виданих довіреностей виникли права і обов’язки, що випливали саме із змісту довіреностей, а саме керування транспортним засобом та розпорядження ним.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу,однак ухвалюючи рішення про визнання довіреностей недійсними на підставі ст.235 ЦК України, не зазначив у рішенні, який саме правочин було вчинено сторонами. За таких обставин рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.
Крім того, задовольняючи позов в частині звільнення спірного автомобіля з-під арешту, суд першої інстанції прийшов до висновку, що автомобіль належить позивачам на праві спільної сумісної власності подружжя.
Такий висновок суду не відповідає обставинам справи.
Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.76 р. (із змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, які ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.
Тобто підставами на визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним.
Посилання позивачів, як на доказ укладення договору купівлі-продажу автомобіля на розписку від 25 листопада 2005 року, колегія суддів вважає безпідставною.
Зміст розписки щодо продажу автомобіля суперечить змісту довіреностей, виданих 27 жовтня 2005 року та 24 жовтня 2008 року позивачам.
Транспортний засіб має особливості цивільного обороту, без укладання договору купівлі-продажу у відповідності з вимогами закону, перехід права власності на нього неможливий.
Крім того, пунктами 7,8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок, моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 7 вересня 1998 року, передбачено, що власники транспортних засобів – юридичні та фізичні особи або їх представники (далі – власники) зобов’язані зареєструвати їх протягом 10 днів після придбання або митного оформлення, тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою внесення змін до реєстраційних документів.
Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданою суб’єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.
Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.
Докази того, що відповідач ОСОБА_5 в органи ДАІ, за місцем реєстрації автомобіля, подавав заяву про його зняття з обліку у зв’язку з відчуженням, у справі відсутні.
На час ухвалення рішення судом першої інстанції, згідно даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником спірного автомобіля є ОСОБА_5
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль належить позивачам на праві спільної сумісної власності подружжя
є безпідставним та необґрунтованим.
У зв’язку з тим, що позовна вимога про звільнення автомобіля з –під арешту є недоведеною, підстави для задоволення цієї вимоги відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1ст.307, п.3, п.4 ч.1 ст.309, ст.313,с ч.2 ст. 314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2009 року в частині визнання недійсними довіреностей, звільнення майна з-під арешту, скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Державної виконавчої служби в м. Олександрії, Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними довіреностей від 27 жовтня 2005 року та 24 жовтня 2008 року, виданих ОСОБА_5 на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на право керування і розпорядження транспортним засобом, посвідчені приватним нотаріусом, зареєстровані в реєстрі відповідно за № 3102 та № 4405, про виключення з акту-опису, зняття арешту з автомобіля SEAT CORDOBA, реєстраційний номер НОМЕР_1 та заборони здійснювати його відчуження, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуюча суддя: підпис
Судді: підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Кіровоградської області Л.В.Суровицька