АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц-5839/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Кір'яка А.В.

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21 липня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – Кочкової Н.О.    

    суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.

    при секретарі –  Керімової Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій,  зобов'язання нарахувати допомогу та стягнення недоплаченої суми допомоги,

встановив:

Управління Пенсійного Фонду України Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулося з апеляційною скаргою на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року, де ставить питання про скасування постанови,  посилаючись на те,  що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року позовні вимоги задоволені частково, визнані протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України від «Про соціальний захист дітей війни».

Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області зобов'язане нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, згідно зі ст. 6 Закону України від «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з мінімальної пенсії за віком на час виплати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Однак відповідач, в порушення вимог зазначеного закону, підвищував пенсію відповідачу в меншому розмірі, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог,  зобов’язавши відповідача  нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Позивач постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року не оскаржив.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування постанови суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями  учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1, 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та від 09.07.2007 року,  ст. ст. 46, 152 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, визнавши неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі  30 %  від мінімальної пенсії за віком.

Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення підвищення пенсій не є підставою для скасування рішення суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на пункт  41  розділу   2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки зазначений закон, в порушення вимог ст. 22 Конституції  України, звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.

Крім того, зазначений закон, у відповідній частині, визнаний Конституційним Судом України в рішенні від 22 травня 2008 року неконституційним.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що  розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

    ухвалив :

            Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відхилити.

            Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня проголошення.

СУДДІ: