Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

19 липня 2010 року                                                                                         м. Рівне

         Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі :

                    головуючого судді Григоренка М.П.,

                    суддів  Буцяка З.І., Ковалевича С.П.,

при секретареві судового засідання Омельчук А.М., за участю представника публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ Федорчука О.В. та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ на рішення Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’  про визнання кредитного договору недійсним ,  

ВСТАНОВИЛА  :

          Рішенням Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

          Визнано недійсним кредитний договір № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством „Банк Універсальний” та ОСОБА_2.

    Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’ подало  апеляційну скаргу, в якій вказує про необгрунтованність цього рішення, не відповідність його вимогам чинного законодавства, а також про неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи.

    Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що для використання готівкою іноземної валюти на території України дозволяється лише  за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається Національним банком України.

    Безпідставно було відмовлено у задоволенні первісного позову з тих мотивів,

_______________________________________________________________________ Справа № 22-1056-2010р.                                               Головуючий у 1 інстанції : Олійник П.В.

            Категорія :   19.27                                                                         Доповідач : Григоренко М.П.            

що між сторонами в укладеному договорі мало місце дисбаланс їх прав та обов’язків, так як валютні ризики в даному випадку несуть обидві сторони.

    У зв’язку із викладеним, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’  задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

    В ході апеляційного розгляду справи представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

    Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

    Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

    Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами кредитний договір № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року був укладений  без дотримання вимог статті  203 та 215 ЦК України, оскільки був укладений в іноземній валюті, яка, відповідно до вимог чинного законодавства, не могла бути предметом зобов’язань без отримання сторонами індивідуальної ліцензії та отримання дозволу на банківські операції з валютою.

    Крім того, вищевказаний укладений кредитний договір порушує загальні принципи цивільного законодавства, оскільки сторони у цьому зобов’язанні поставлені у нерівні умови, що, згідно пункту 2 статті 8 Закону України „Про захист прав споживачів”, надає право позичальнику ставити питання про визнання цього договору недійсним і з цих підстав.

    Також, на думку суду першої інстанції, у зв’язку із зміною статусу позивача за первісним позовом із закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство відбулась заміна кредитора, про що відповідача у встановленому порядку повідомлено не було, а тому, згідно із частиною 2 статті 517 ЦК України, він має право не виконувати свого обов’язку  новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора  прав у зобов’язанні.

    Проте, колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції і вважає, що рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 травня 2010 року підлягає скасуванню, на підставі пунктів 2 і  4 статті 309 ЦПК України, у зв’язку із недоведеністю  обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням у справі нового рішення.

          Згідно кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року (а.с. 5), ОСОБА_2 отримав від відкритого акціонерного товариства „Банк Універсальний” кредит, в розмірі 27220  доларів США, із відсотковою ставкою 12.5 % річних та із строком погашення до 16 січня 2012 року.

    Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

    Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятком випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

    Норми цивільного законодавства України, в тому числі статті 192 та 524, 533 ЦК України, на які посилається позивач за зустрічним позовом, не містять будь-яких положень, які забороняють використання на території України іноземної валюти при укладенні правочинів, а лише визначають, що остання може бути використана у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

          Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

    Згідно із статтею 5 того ж Декрету,  Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

    Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

    Також підпунктом  «в»  пункту 4 статті 5  Декрету визначено, що  для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, необхідна індивідуальна ліцензія, тобто положення даної правової норми безпосередньо вказують на те, що на території України допускається укладення кредитних договорів в іноземній валюті, але за умови дотримання певних умов.

    На даний час, і це підтверджує сам позивач за зустрічним позовом, в Україні відсутній нормативний акт який би визначав межу термінів і суми кредитів в іноземній валюті, для яких необхідна індивідуальна ліцензія, в зв’язку із чим, на розсуд колегії,   відсутні і правові підстави, які б зобов’язували на даний час комерційні банки поряд із генеральною ліцензією отримувати і індивідуальну ліцензію для здійснення валютних операцій.

    Твердження представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в своїх письмових міркуваннях (а.с. 85) з приводу того, що якщо чинним законодавством не встановлено до теперішнього часу межу термінів і суми кредитів в іноземній валюті, для яких необхідна індивідуальна ліцензія, то індивідуальна ліцензія має бути отримана для укладення всіх кредитних договорів в іноземній валюті, незалежно від термінів та сум, не заслуговує на увагу, оскільки це твердження суперечить загальним засадам цивільного законодавства, які визначені статтею 3 ЦК України і статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», згідно яких визначено вичерпний перелік, коли для здійснення валютних операцій необхідна індивідуальна ліцензія.

    З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення між сторонами кредитного договору  № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’ (відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний”) мало ліцензію  на здійснення банківських операції, в тому числі і з іноземною валютою, з 04 грудня 2001 року (а.с.80, 81).

    При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, через його невідповідність вимогам статті  203 та 215 ЦК України, оскільки він був укладений в іноземній валюті та без наявності у кредитора індивідуальної ліцензії і дозволу на банківські операції з валютою, є безпідставною і задоволенню не підлягає.

    Вимога про визнання цього  ж самого кредитного договору, в зв’язку із порушенням Банком вимог  Закону України „Про захист прав споживачів”, позивачем ОСОБА_4 у своїй зустрічній заяві від 23.11.2009 року у встановленому Законом порядку не  заявлялась, а тому визнавши недійсним цей кредитний договір і з цих підстав, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, що суперечить вимогам статті 11 ЦПК України.

    В той же час позовні вимоги публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

        Згідно наявного у справі розрахунку (а.с. 15), станом на 07 липня 2009 року, заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору  № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року становила 19979.96 доларів США, яка, згідно встановленого Національним Банком України офіційного курсу, на момент складення розрахунку, була еквівалентна   - 153805 грн. 73 коп., в тому числі прострочені платежі по погашенню кредиту 29859 грн. 08 коп..

    У відповідності з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується  повернути кредит та сплатити  проценти.  

    Статтею 1050 ЦК України закріплено, що якщо позичальник своєчасно не повернув  суму  позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.  Якщо позичальник своєчасно не повернув  речі,  визначені родовими ознаками,  він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно

до статей 549-552 цього Кодексу,  яка нараховується від дня,  коли речі   мали  бути  повернуті,  до  дня  їх  фактичного  повернення позикодавцеві,  незалежно  від  сплати  процентів,  належних  йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

        Якщо   договором   встановлений   обов'язок   позичальника повернути   позику   частинами   (з   розстроченням),  то  в  разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має  право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів,  належних йому відповідно до статті  1048  цього Кодексу.

    Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що йому не було надіслано належним чином оформлених Банком офіційних повідомлень про наявність у нього заборгованості по кредиту, на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_2 при укладанні кредитного договору ознайомлювався із графіком внесення чергових платежів та відсотків за користування кредитом, а тому відсутні підстави вважати, що останній не був обізнаний про наявність у нього заборгованості по кредитному договору.

    Так само є безпідставним твердження відповідача за первісним позовом про те, що  згідно із частиною 2 статті 517 ЦК України, він має право не виконувати свого обов’язку  новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора  прав у зобов’язанні, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний” нікому не передавало боргові зобов’язання по кредитному договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року, а відбулась лише реорганізація цього товариства в публічне акціонерне товариство ’’Універсал Банк’’.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

    Апеляційну  скаргу публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ задовольнити.      

    Рішення Костопільського районного суду від 11 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

    Позов   публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ до ОСОБА_2 задовольнити.

    Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ 153805 грн., в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року.

     В задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’ про  визнання кредитного договору № 07-16-КФ-07 від 17 січня 2007 року недійсним   – відмовити.

    Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ’’Універсал Банк’’  2584 грн. 09 коп., в рахунок відшкодування понесених судових витрат пов’язаних  із розглядом даної справи, у вигляді сплаченого судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

           Рішення   набирає законної сили з моменту його проголошення.

            Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення  апеляційного суду  до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

   Головуючий                                          Григоренко М.П.

          Судді                                               Буцяк З.І.

                                                                   Ковалевич С.П.