КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.09.2007 № 2/224
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
Суходольській Т.А.
За участю представників:
від Позивача:
від Відповідача:
Бобошко М. О., довіреність № 3 від 16.08.2007р.,
Кроль М. Б., довіреність № 1026/08 від 06.11.2006р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Гір і К"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.07.2007
у справі № 2/224
за позовом Приватне підприємство "Гір і К"
до ВАТ "ДЕК "Центренерго"
про стягнення 417345,85 грн.
Суть рішення і скарги:
Приватне підприємство “ГІР і К” (надалі – ПП “ГІР і К”, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” (надалі – ДЕК “Центренерго”, Відповідач), про стягнення 417 345,85 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2007р. у справі № 2/224 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2007р. у справі № 2/224 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача 332 415,32 грн. інфляційних витрат, 84 930,53 – 3% річних, а також, витрат на інформаційно – технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118,00грн. та по сплаті державного мита в розмірі 4 173,46 грн.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, а саме: ст. ст. 526 та 625 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), а також, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Відповідач надав суду свій відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього Позивачем апеляційну скаргу – без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, Приватне підприємство “ГІР і К” звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго”, про стягнення з останнього інфляційних витрат та 3% річних, на загальну суму 417 345,85 грн., що нараховані на суму основного боргу, стягнутого з Відповідача за рішенням господарського суду міста Києва № 2/159 від 23.07.03р. за період прострочення виконання зобов'язання з 06.06.2004р. по 05.06.2007р. і рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2007р. у справі № 2/224 в позові було відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що Позивач втратив своє право на вимогу суми індексу інфляції та 3 % річних від Відповідача за невиконання рішення господарського суду міста Києва № 2/159-2003р.
У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 2/159 від 23.07.2003р., господарським судом м. Києва було видано наказ від 02.08.2003р., яким стягнуто з Відповідача 944 164,93 грн. основного боргу, 82 603,59 грн. індексу інфляції та 3 % річних в сумі 25 123,28 грн., а також, 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позивачем за рішенням №2/159 від 23.07.2003р. виступала Виробничо-інвестиційна фірма “ГІР” м. Черкаси, однак, відповідно до ухвали суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі № 2/159 було здійснено процесуальне правонаступництво по справі № 2/159 та визнано Позивачем по справі - Приватне підприємство “ГІР і К”.
Як видно з матеріалів справи, 28.08.2003р. Позивач звернувся до РВ ДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві з заявою про прийняття до примусового виконання наказу від 02.08.2003р. по справі №2/159 і 01.10.2003р. державним виконавцем Куліш О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №1547/10 по виконанню наказу від 02.08.2003р. у справі №2/159, та приєднано його до зведеного виконавчого провадження №667/10.
11 червня 2007 року Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Відповідача інфляційних витрат та 3% річних, що не були предметом спору по справі № 2/159, однак нараховані на суму основного боргу стягнутого на користь Позивача в межах справи № 2/159 за період з 06.06.2004р. по 05.06.2007р.
Як зазначає Відповідач, в зв'язку з порушенням провадженням господарським судом міста Києва справи про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, наказ по справі №2/159 від 02.08.2003р. виконано не було.
На підставі цього та посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав виконанню рішення господарського суду м. Києва від 23.07.2003 р. по справі № 2/159.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, як було встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004р. у справі № 15/76-б було порушено провадження у справ про банкрутство Відповідача і, одночасно, відповідно до вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі №
15/76-б.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Вказаним законом передбачено особливий порядок задоволення майнових вимог кредиторів, зокрема у випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство.
Така ж позиція міститься в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004р. № 04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в яких зазначається, що під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які, згідно з ч. 6 ст. 12 Закону, не поширюється дія мораторію.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження".
Виходячи з того, що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, судова колегія констатує, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції та 3 % річних за невиконання Відповідачем рішення господарського суду м. Києва від 23.07.2003р. по справі № 2/159 задоволенню не підлягають.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не було доведено та не надано доказів того, що по виконанню наказу господарського суду м. Києві від 02.08.2003р. по справі № 2/159 Відповідач не сплатив або з нього не стягнули у встановленому порядку присуджені до стягнення суми.
Рішенням від 23.07.2003р. та виданим на його виконання наказом від 02.08.2003 р. по справі № 2/159 з відповідача стягнуто на користь позивача 944 164,93 грн. основного боргу, 82 603,59 грн. індексу інфляції, 3 % річних в сумі 25 123,28 грн., 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за договором від 15.05.2002р.
Отже, колегія суддів зазначає, що для отримання стягнутих сум Позивач мав вчинити дії, що передбачені чинним законодавством про виконавче провадження та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки до Відповідача судом було порушено справу про банкрутство, де, як було зазначено, встановлений особливий порядок звернення з матеріальними вимогами до підприємства, що знаходиться на стадій банкрутства.
Прийняття рішення господарським судом тягне за собою дію правових норм про його виконання, а не дію загальних положень про виконання зобов'язання, встановлених Цивільним та Господарськими кодексами України.
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду констатує, що Позивач втратив своє право на вимогу суми індексу інфляції та 3% річних від Відповідача за невиконання рішення господарського суду міста Києва №2/159-2003р., відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, зокрема, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при відмові в позові покладаються на позивача.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2007р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ПП “ГІР і К”, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “ГІР і К” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2007р. у справі № 2/224 за позовом Приватного підприємства “ГІР і К” до Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго”, про стягнення 417 345,85 грн., – без змін.
2. Справу № 2/224 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
17.09.07 (відправлено)