АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого – судді Гладія С.В.
Суддів – Бєлан Н.О., Єленіній Ж.М.
за участю прокурора Пламадяли І.П.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6
засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_10
розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Хавіна В.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_11, засуджених ОСОБА_9., ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2009 року.
Цим вироком
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кременчук Полтавської області, мешканець м. Києва, який не мав судимості -,
засуджений за ст.187 ч. 4 КК України на 8 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Кривій Ріг, де зареєстрований, мешканець м. Києва, який не мав судимості -,
засуджений за ст.187 ч. 4 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м. Світловодськ Кіровоградської області, де зареєстрований, мешканець селища Крюківщина Києво-Святошинського району, який не мав судимості -,
засуджений за ст.187 ч. 4 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Справа №11-а-1336. Категорія ст.187 ч.4 КК України.
Головуючий у першій інстанції –Одинець В.М.. Доповідач – Бєлан Н.О.
ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець та мешканець м. Києва, який не мав судимості -,
засуджений за ст.187 ч. 4 КК України на 9 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
На користь потерпілого ОСОБА_14 стягнуто. з: ОСОБА_9 120 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 24 тис. грн. моральної шкоди; з ОСОБА_8 відповідно 15 тис. грн.. та 23 тис. грн.; з ОСОБА_10 відповідно 20 тис. грн.. та 23 тис. грн..
Засуджені визнані винними у вчиненні розбійного нападу за таких обставин.
З метою вчинення нападу ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_9 про те, що його знайомий ОСОБА_14 володіє значною сумою коштів, яку має намір позичати під відсотки, а останній, в свою чергу, повідомив ОСОБА_10 та ОСОБА_7, при цьому розробивши детальний план вчинення цього злочину, згідно до якого ОСОБА_8 повинен був зустріти потерпілого та відвести його до кафе для зустрічі з ОСОБА_9 нібито для укладення договору позики. ОСОБА_7 та ОСОБА_10 в цей час повинні були перебувати біля цього ж кафе та при виході потерпілого вчинити на нього розбійний напад.
21 січня 2009 року, приблизно о 13-14 год. вони зустрілися на перехресті проспекту Г. Гонгадзе в м. Києві та згідно розробленого плану і розподілених ролей направились по визначеним місцям для вчинення злочину. При цьому ОСОБА_9 передав ОСОБА_7 пістолет з гумовими набоями.
В цей же день, приблизно о 17 год.30 хвл. ОСОБА_8, зустрів потерпілого, з яким направились до кафе «Влада», що розташоване по проспекту Г.Гонгадзе, 5 в м. Києві, де їх чекали ОСОБА_7 та ОСОБА_10. Через деякий час до них підійшов ОСОБА_9. Домовившись з потерпілим про умови позики, вони вирішили поїхати до нотаріуса, але також поїхали до будинку АДРЕСА_1 для того, щоб оглянути квартиру №52 у цьому ж будинку, яка буде надана під заставу.
Біля цього будинку згідно до плану повинні були чекати ОСОБА_7 та ОСОБА_10, і які підбігли до потерпілого, який разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вийшли з автомобіля.
ОСОБА_7 здійснив 4-5 пострілів у потерпілого, заподіявши легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_9 забрав у нього сумку з грошима 170 тис. грн., а також технічний паспорт на автомобіль, паспорт громадянина України, посвідчення водія, дозвіл на використання газової зброї, довідку про ідентифікаційний код - на ім’я потерпілого, мобільний телефон, газовий пістолет, шапку «Москіно, шкіряну мотузку з хрестиком із срібла, а всього на загальну суму 179 тис. грн., що в 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто у особливо великому розмірі.
В апеляції прокурор порушив питання про скасування вироку в частині покарання внаслідок його м’якості та просив постановити вирок апеляційним судом, яким призначити винним покарання за цим законом, зокрема ОСОБА_7 -10 років позбавлення волі, ОСОБА_8 10 років позбавлення волі, ОСОБА_10 12 років позбавлення волі, ОСОБА_9 15 років позбавлення волі.
На переконання прокурора, суд не урахував, що засуджені вчинили особливо тяжкий злочин, вони є особами суспільно небезпечними, бо заздалегідь підготувались до вчинення злочину і застосували зброю.
В апеляції захисник ОСОБА_15 посилаючись на те, що засуджений ОСОБА_9 вчинив злочин вперше, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував збитки, позитивні дані про його особу, відсутність тяжких наслідків, а тому просив призначити винному покарання із застосуванням ст.69 КК України 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна.
В апеляції засуджений ОСОБА_9 просив пом’якшити покарання.
В доповненнях до апеляції від 7 червня 2010 року засуджений ОСОБА_9 змінив свої вимоги та просив вирок скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, зазначивши такі аргументи.
Висновки суду про заподіяння матеріальної шкоди на суму 179 тис. грн. не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, при цьому не ураховано, що не вирішено питання про речові докази, а саме шапки та п’яти металевих гільз. Також вважає, що суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, неправильно визначивши як загальну суму заподіяних збитків, так і порядок їх відшкодування, бо звільняючи ОСОБА_7 від цих обов’язків, не урахував думку потерпілого про солідарне стягнення із засуджених заподіяних йому збитків.
Крім того, зауважує, що ні органи досудового слідства, ні суд не з’ясовували обставини щодо іншого майна потерпілого, бо не витребувані документальні підтвердження про вказані речі, і чи перебували вони у сумці потерпілого, при тому, що ніхто із засуджених цей факт не визнавав.
У наступних доповненнях до апеляції ОСОБА_9 наполягає на скасуванні вироку та поверненні справи на новий судовий розгляд в іншому складі суддів, посилаючись на істотні порушення судом першої інстанції кримінально-процесуального закону, які виразилися у тому, що йому та іншим підсудним не роз’яснювались положення ст.299 КПК України, бо суд не з’ясував, саме в чому він визнав свою вину, при тому, що під час досудового слідства за обвинуваченням, передбаченим ч.2 ст.187 КК України, визнавав свою вину частково та відмовлявся від дачі показань, також не визнавав обставини заволодіння сумкою потерпілого ним особисто, не визнавав розмір цивільного позову. Тому наполягає, що було порушено його право на захист.
Також вважає, що в його діях відсутня така кваліфікуюча ознака як заволодіння чужим майном у особливо великому розмірі, бо у січні 2009 року неоподатковуваний мінімум складав 302,5 грн.
У судовому засіданні ОСОБА_9 підтримав подану апеляцію захисником ОСОБА_11, а також свої апеляції і просив справу повернути на новий судовий розгляд.
В апеляції засуджений ОСОБА_10 порушив питання про перекваліфікацію його дій зі ст.187 на ст.186 КК України та призначенні покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, стверджуючи, що не знав про наявність у ОСОБА_7 зброї, і що той буде її застосовувати, а тому передбачав скоєння грабежу.
В доповненнях до апеляції ОСОБА_10 змінив вимоги та просив справу повернути прокурору на додаткове розслідування, зазначаючи доводи, які є аналогічними в апеляції засудженого ОСОБА_9 від 7 червня 2010 року. Крім того, засуджений ОСОБА_10 зауважує, що у селищі Крюківщина він ніколи не мешкав, тому не виключає, що довідки лікаря нарколога та психіатра є підробленими, а також звертає увагу на те, що у вироку неправильно зазначені його дані про дату народження та місце проживання.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_10, підтримавши доводи поданої ним апеляції, наполягав, що порушене право на захист, зокрема, взагалі не з’ясована його роль у вчиненні злочину.
В апеляції засуджений ОСОБА_7 просить щодо нього вирок змінити та призначити покарання із застосуванням ст.69 КК України, оскільки щиро розкаявся у вчиненому злочині, відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду, урахувавши при цьому й думку потерпілого, який просив суворо його не карати.
Подані апеляції засудженим ОСОБА_8 визнані такими, що не підлягають розгляду, внаслідок пропуску встановленого законом строку на оскарження.
Іншими особами, що мають право подати апеляцію, вирок не оскаржений.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора Хавіна В.О., заперечуючи проти апеляцій інших учасників судового розгляду, пояснення захисників та засуджених, які підтримали подані ними апеляції, та їх останнє слово про це, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляціях, судова колегія вважає апеляції захисника ОСОБА_15 за засудженого ОСОБА_7 такими, що не підлягають задоволенню, а апеляції прокурора та засуджених ОСОБА_9. і ОСОБА_10 – частковому задоволенню.
Відповідно до ст.299 КПК України суд вправі за згодою сторін, якщо не заперечують фактичні обставини справи та розмір цивільного позову, визнати недоцільним дослідження обставин у справі. При цьому допит підсудного, якщо він тільки не відмовляється від дачі показань, проводиться обов’язково.
За даними протоколу судового засідання, сторони погодилися на скорочений порядок дослідження доказів у справі у зв’язку з тим, що підсудні визнавали фактичні обставини справи, а також розмір цивільного позову і висловили згоду дати показання, не дивлячись на роз’яснені їм наслідки, передбачені зазначеним законом.
При цьому суд зобов’язаний був згідно до вимог цієї статті з’ясувати, чи правильно розуміють підсудні та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, і чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій.
Разом з тим, дані протоколу судового засідання свідчать про неналежне виконання судом першої інстанції цих вимог закону.
Так, як убачається з показань підсудних, що зафіксовані у протоколі судового засідання, вони не визнавали деякі обставини вчинення цього злочину.
Зокрема, підсудний ОСОБА_7 пояснював, що саме ОСОБА_10 запропонував йому заробити гроші, а ОСОБА_9 дав пістолет, щоб оглушити потерпілого. Проте, коли той вийшов з автомобіля, він вистрелив декілька раз і з місця злочину пішов.
Між тим, показання підсудного ОСОБА_7, наведені у вироку, не збігаються з тими, що зазначені у протоколі судового засідання, бо в яких зазначено, що пістолет він отримав від ОСОБА_9 саме для здійснення пострілів під час нападу і після того, як це зробив, той вихопив у потерпілого сумку.
За показаннями засудженого ОСОБА_9 у судовому засіданні, саме він запропонував ОСОБА_10 заробити грошей і розповів про розробленим разом з ОСОБА_8 план нападу на потерпілого, при цьому конкретні дії ОСОБА_10 у вчиненні злочину не обговорювались. Останній відмовився брати участь, але сказав, що він може запропонувати взяти участь у нападі іншій особі і привів ОСОБА_7, який за планом повинен був забрати гроші. Тому, коли почув постріли, сам впав і побачив, що потерпілий тікає. Потім, обійшовши автомобіль, побачив сумку потерпілого, яку підняв та пішов в сторону зупинки.
У вироку ж наведені зовсім інші обставини про його дії, зокрема, ОСОБА_9 вихопив сумку потерпілого.
Також ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечував, що він не знав про зброю, і не був обізнаний, що у ОСОБА_7 була зброя, тому вчинення нападу для нього, зазначає, було несподіваним.
Підсудний ОСОБА_8 у судовому засіданні стверджував, що не бачив, хто стріляв і хто забрав сумку у потерпілого.
Поряд з цим, їх показання, які викладені у вироку, не відповідні цим показанням.
Не позбавлені доводи засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що судом не з’ясовувалися взагалі обставини заволодіння сумкою потерпілого, а також, які речі знаходилися у сумці, і сам потерпілий не був допитаний як з обставин вчинення злочину, так і розміру цивільного позову.
Як убачається з протоколу судового засідання, розмір цивільного позову теж не з’ясовувався і рішення суду щодо його розв’язання, зокрема про стягнення не у солідарному порядку, є не зрозумілим.
Отже, ураховуючи наведе, суд не повинен був обмежуватися дослідженням доказів у скороченому порядку.
Крім того, вказівка у вироку про те, що суд впевнився у правильному розумінні підсудними фактичних обставин справи, є сумнівною, більш того, на порушення вимог ст.334 КПК України у мотивувальній частині суд навів показання підсудних, які не збігаються з їх показаннями, зафіксованими у протоколі судового засідання.
За таких обставин вирок суду не може бути визнаний законним, тому підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, при якому необхідно належно виконати вимоги вказаного закону та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Під час судового розгляду також підлягають перевірці доводи, наведені в апеляціях засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9.
Що стосується доводів апеляції прокурора про м’якість призначеного покарання, то вона підлягає частковому задоволенню, і під час нового розгляду справи суду належить повно та всебічно перевірити дані про особу підсудних, чи є вони суспільно небезпечними особами, та у випадку доведеності їх вини в інкримінованому злочині призначити законне й справедливе покарання у відповідності до вимог ст.65 КК України.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляції захисника ОСОБА_15 та засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення .
Апеляції прокурора Хавіна В.О., засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2009 року стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 скасувати , а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Головуючий:
Судді: