У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді: Шестакової Н.В.

                                                       суддів: Берзіньш В.С., Куртлушаєва І.Д.

                                          при  секретарі: Галіч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа ОСОБА_10, про визнання угод купівлі-продажу будинків недійсними та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 23 грудня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом про визнання угод купівлі-продажу будинків нейсними та визнання права власності на нерухоме майно, мотивуючі вимоги тим, що у 1991 році вона та відповідачі ОСОБА_11 та ОСОБА_6 з дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 переїхали до міста Бахчисарая. Її свекор ОСОБА_11 з дружиною проживав в с.Зубакіно, а позивачка та її чоловік ОСОБА_11 за рахунок власних коштів почали будувати будинок АДРЕСА_1, який згодом був оформлений на чоловіка (ОСОБА_6). Але проживали вони у будинку АДРЕСА_2, право власності на який було зареєстроване за свекром ОСОБА_11, оскільки її чоловік(ОСОБА_6) мав отримати земельну ділянку по АДРЕСА_1. Тому посилаючись на ст 58 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року позивачка вважає угоду про придбання будинку по АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_11 - удаваною. У 2006 році між позивачкою та ОСОБА_6 було розірвано шлюб і в той час їй стало відомо про продаж будинку по АДРЕСА_1 без її згоди в 1998 році. Тому посилаючись на норми КЗпШС України та ст. 60 СК України, позивачка вважає, що договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 слід визнати недійсним. Крім того ОСОБА_5 просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частку в будинках по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Рішенням Бахчисарайського районного суду АРК від 23.12.2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на те що суд дійшов невірного висновку про пропущення нею строку позовної давності, неповне з’ясування судом обставин по справі, а також на порушення норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, заслухавши ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_12, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити  з наступних підстав.

Згідно зі статтею 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За правилами частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно визначив юридичну природу правовідносин між сторонами по справі та вирішив справу відповідно до діючого законодавства.

Так судом встановлено, що на підставі наказу Бахчисарайського ефіромастильного радгоспу-заводу № 63 від 22 січня 1990 року ОСОБА_11 була надана земельна ділянка по АДРЕСА_2 для будівництва житлового будинку у зв’язку з купівлею ним будинку під знос у ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.55). Рішенням виконавчого комітету Бахчисарайської міської Ради № 398-в від 26 грудня 1991 року ОСОБА_11 дозволено будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.56), та після виділення земельної ділянки в натурі і отримання будівельного паспорту (а.с.57,58) ОСОБА_6 збудував житловий будинок, який рішенням виконавчого комітету Бахчисарайської міської Ради № 321 від 29 вересня 1992 року (а.с.56) був прийнятий до експлуатації, 11.02.1993 року ОСОБА_11 отримав свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок.

Відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу України (в ред. 1963 року) я кщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

В супереч вимог статті 60 ЦПК України ОСОБА_5 не надала доказів того, що ОСОБА_6 укладав угоди з метою приховати іншу угоду, також нею не надано доказів наявності встановлених законом підстав для набуття нею права власності на частку будинку по АДРЕСА_2.

Щодо відмови  ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про визнання угоди купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 недійсною та визнання за нею Ѕ частки домоволодіння, суд дійшов вірного висновку про те, що позивачкою пропущений строк позовної давності, оскільки про продаж будинку у 1998 році відповідачці було відомо та на укладання договору нею було надано згоду (а.с. 165, зворотна сторона), а також те, що відповідачі наполягали на застосуванні позовної давності, а позивачка не надала будь-яких доказів поважності пропуску строку позовної давності і не наполягає на відновленні строку давності. Позивачка не оспорила правочин щодо надання згоди на продаж  жилого будинку встановленому законом порядку, крім того в своїй позовній заяві позивачка посилається на те, що будинок по АДРЕСА_1 було продано спільно у 1998 році нею та її чоловіком (а.с.3).  

Згідно зі статтею 71 ЦК України (в ред. 1963 року) статтею 257 ЦК України (в ред. 2003 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Правилами статті 76  ЦК України (в ред. 1963 року) та статті 260 ЦК України (в ред.2003 року) передбачено, що п еребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову, за статтею 80 ЦК України (в ред. 1963 року), є підставою для відмови в позові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, поясненням сторін  згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування  своїх висновків.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з’ясував обставини справи та не дав належної оцінки доказам,  а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивачки є безпідставними.

Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхілити.

Рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 23 грудня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.          

Судді: