ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
08 червня 2010 року справа № 5020-2/068
За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та
у місті Севастополі
(99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6)
до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 2382,46 грн.
Суддя Шевчук Н.Г.
Представники сторін:
позивача –Бистрицька Ю.М., довіреність № 3 від 11.01.2010;
відповідача - не з’явився.
Суть спору:
Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та у місті Севастополі звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 2382,46 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що на момент визнання договору від 23.04.2003 № 153 недійсним у орендаря утворилась заборгованість, з посиланням на статті 526, 530 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути основну заборгованість по орендній платі у розмірі 1410 грн та пеню за період з 13.01.2009 по 02.04.2010 у розмірі 971,68 грн. (заява про доповнення позовних вимог арк. с. 27).
Відповідач у судові засідання не з’являвся, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином у встановленому порядку за адресами, вказаними у матеріалах справи, не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з позначками „за зазначеною адресою не значиться” тощо, також можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У зв’язку з викладеним суд визнав за можливе розглянути справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –
ВСТАНОВИВ:
23.04.2003 суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України у місті Севастополі (Орендодавець) підписано договір оренди нерухомого майна №153 (далі –Договір).
21.04.2009 рішенням господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-11/473-6/165 за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та у місті Севастополі до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 договір оренди від 23.04.2003 №153 визнаний недійсним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.09.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 21.04.2009 залишено без змін.
Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Проте, позовні вимоги мотивовані нормами статей 526, 530 Цивільного кодексу, що регулюють питання виконання зобов’язань, та наявністю договірних зобов’язань, а саме: позивач просить стягнути заборгованість по орендній платі по договору від 23.04.2003 № 153, яка утворилась станом на 30.09.2009 у розмірі 1410 грн, та пеню за період з 13.01.2009 по 02.04.2010 у розмірі 971,68.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
З огляду на зазначене підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по договору № 153 від 23.04.2003 відсутні.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИ Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити.
Суддя підпис Н.Г. Шевчук
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 14.06.2010