ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
01 червня 2010 року справа № 5020-2/072
За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
( АДРЕСА_1)
про стягнення 1034,08 грн
Суддя Шевчук Н.Г.
Представники сторін:
позивача –Сарахиан С.О., довіреність б/н від 26.05.2010,
відповідач –ОСОБА_1, НОМЕР_1 від 06.04.1999.
СУТЬ СПОРУ:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (надалі – Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі –Відповідач) про стягнення заборгованості по відшкодуванню збитків за порушенні зобов’язання у сумі 1034,08 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що, відповідно до заяви відповідача від 22.07.2004 № 52 про включення об’єкту нерухомого майна до переліку об’єктів, які підлягають приватизації, позивач виконав певні дії, які передбачені законодавством, для підготовки об’єкту для приватизації шляхом викупу, у зв’язку з чим поніс витрати у сумі 1034,08 грн.
Оскільки відповідач відмовився від укладання договору купівлі-продажу цього комунального майна, позивач просить з посиланням на статті 610, 611, 614, 623, 626 Цивільного кодексу України, статтю 225 Господарського кодексу України стягнути збитки у сумі 1034,08 грн, понесенні ним при підготовки об’єкту нерухомого майна до приватизації.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим у зв’язку з тим, що позивач звертався у 2004 року до відповідача з заявою про приватизацію об’єкта нерухомості, проте на момент прийняття рішення про включення об’єкту у перелік приватизації у 2008 році відповідачу відмолено у видачі кредиту у зв’язку з фінансовою кризою, таким чином відповідач не мав можливості реалізувати своє право на приватизацію цього об’єкту, про що повідомив позивача та подав заяву про розірвання договору оренди.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін суд
ВСТАНОВИВ:
22.07.2004 суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся з заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про включення об’єкту –вбудованих нежитлових приміщень цокольного поверху (літ. А, приміщень з ІІ-1 по ІІ-9), загальною площею 73,4 кв.м., з двома входами, розташованими за адресою: вул. Горпищенко, 94, місто Севастополь, до переліку об’єктів, які підлягають приватизації (арк.с.8).
Рішенням Севастопольської міської Ради № 3862 від 12.03.2008 зазначений об’єкт нерухомого майна був внесений у план-графік приватизації об’єктів комунальної власності на 2008 рік (арк. с. 9).
Згідно статті 8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які, зокрема, визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.
Листом від 14.05.2009 № 2241 позивач повідомив відповідача, що у зв’язку з закінченням підготовки до приватизації нежитлового приміщення цокольного поверху (літ. А, приміщень з ІІ-1 по ІІ-9), загальною площею 73,4 кв.м., з двома входами, розташованого за адресою: вул. Горпищенко, 94, місто Севастополь 99022, його запрошують прибути 22.05.2010 у 11:00 до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу зазначеного об’єкту.
Також його повідомлено про те, що неявка у зазначений час буде розглядатися як відмова від укладання договору (арк. с. 18).
02.09.2009 позивач звернувся до Фонду з заявою про розірвання договору оренди № 380-06 від 28.12.2006 у зв’язку з нерентабельністю приміщення та неможливістю отримання кредиту для викупу об’єкта нерухомого майна (арк с. 19).
04.09.2009 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування збитків у сумі 1034,08 грн, понесених при підготовці об’єкта нерухомого майна до приватизації. (арк. с. 20).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3 статті 22 Цивільного кодексу України, якими обґрунтовуються позовні вимоги, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
В силу положень статті 611 названого Кодексу відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов’язання.
Відповідно до статті 217 Господарського кодексу господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Також статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завданні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно пункту 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже, умовами за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки є встановлення факту порушення зобов'язання та наявності його вини, і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.
При чому, обставини щодо порушення зобов'язання боржником та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками і їх розмір доводяться кредитором.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.
Згідно стаття 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Господарські зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України можуть виникати:
- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- з акту управління господарською діяльністю;
- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Діючим законодавством не передбачений обов’язок особи, за заявою якої об'єкт був включений до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, у подальшому укласти з органом приватизації договір купівлі-продажу цього майна.
Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України, статей 627, 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин підстави виникнення у відповідача обов’язку по оплаті понесених позивачем витрат по підготовці об'єкта до приватизації відсутні.
Беручи до уваги викладене суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення збитків.
Витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові у позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України суд
В И Р І Ш И В :
У позові відмовити.
Суддя підпис Н.Г.Шевчук
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 07.06.2010