№2-87/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді – Уржумової Н.В.

при секретарях        –  Чертолясові А.С., Щировій Ю.О.

розглянувши у  відкритому  судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зносу самовільно зведеного гаража  та кам’яного паркану та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради про визначення порядку користування спільною земельною ділянкою за фактичним порядком користування, проведення розділу домоволодіння з виділенням частки в натурі, визнання незаконним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на самовільно зведені споруди, зміну ідеальних часток власників у домоволодінні, визнання права набувальної давності на земельну ділянку, треті особи по справі Желєзнодорожна районна рада м. Сімферополя,  Комітет по управлінню земельними ресурсами Сімферопольської міської ради, Інспекція ДАБК в АРК, ОСОБА_3,-

в с т а н о в и в  :

ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що є власником  АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований зазначений житловий будинок на допоміжні споруди, але ж відповідач  який не є ані власником, ані володільцем будинку та земельної ділянки чинить їй перешкоди у користування належною їй нерухомістю. Позивачка, під час розгляду справи змінивши первісно заявлені нею позовні вимоги,  остаточно  просила суд: усунути їй перешкоди у користуванні земельної ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зносу  самовільно зведеного відповідачем на належній їй земельній ділянці гаражу літ. «Д» та кам’яного паркану.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 17 вересня 2009 року з підстав статті 207 ЦПК України були залишені без розгляду  позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2  у частині  виділу у користування частки земельної ділянки, стягнення вартості зайве  виділеної земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком (т.2, а.с. 116), а ухвалою цього ж суду від 24.02.2010 року були залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки (т.2,  а.с. 151).

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради, посилаючись на те, що виданий ОСОБА_1 Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 650 кв. м. є незаконним та порушує його права, оскільки він є співвласником ј частки АДРЕСА_1, фактично користується 1/2   частиною земельної ділянки та має на це право за домовленістю з ОСОБА_1;  на своїй частці ділянки самочинно побудував будинок та господарські споруди, однак у зв'язку зі спором з ОСОБА_1 не може здати їх в експлуатацію. З наведених підстав,  ОСОБА_2 просив визнати недійсним Державний акт про право власності на землю, виданий 19 серпня 2004 року ОСОБА_1, визнати за ним право власності на самочинно збудовані за адресою: АДРЕСА_1 будинок літ. "Б", гараж літ. "Д", навіс літ. "Е", навіс літ. "б", поділити будинок в натурі з виділенням конкретних будівель, визначити його та ОСОБА_1 частки у власності з урахуванням збудованих ним будівель та споруд, визначити порядок користування земельною ділянкою та виділити йому ділянку,  площею 352 кв. м,  ОСОБА_1 – ділянку,  площею 298 кв. м. Також, ОСОБА_4, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності в інтересах ОСОБА_2, доповнив первісно заявлені його довірителем позовні вимоги у порядку статті 31 ЦПК України та просив суд:  визнати за ОСОБА_2 право набувальної давності на спірну земельну ділянку ( т.2,  а.с. 50-51).        

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 24.02.2010  року з підстав статті 207 ЦПК України,  були залишені без розгляду  зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради у частині безоплатної приватизації земельної ділянки (т.2,  а.с. 87).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 10 квітня 2010 року з кола відповідачів був виключений виконком Залізничної районної ради м. Сімферополя (т.2,  а.с. 68).

У судовому засіданні  17.12.2008 року до участі у справі  як третя особа був залучений Комітет по управлінню земельними ресурсами Сімферопольської міської ради ( т.2,  а.с.87-88), а у судовому засіданні 17.09.2009 року до участі у справі була залучена Інспекція ДАБК в АРК (т.2, а.с. 117).

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5, діюча у  процесі на підставі нотаріально посвідченої довіреності (т.2,  а.с. 136) у судових засіданнях просила суд задовольнити позовні вимоги її довірительки та усунути ОСОБА_1 їй як власнику земельної ділянки, площею 650 кв. м,  розташованої за адресою АДРЕСА_1 перешкоди у користуванні цією ділянко шляхом знесення самовільно зведеного відповідачем ОСОБА_2  на спірній земельній ділянці гараж літ. «Д» та кам’яний паркан, розташований по периметру цієї земельної ділянки, ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, оскільки він не є ані власником або володільцем будинку та земельної ділянки, тому  відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.  

Представник Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АРК у судове засідання не з’явився, повідомлений  належним чином,  надав суду письмові пояснення та просив справу розглянути у його відсутність  (т.2 а.с.159-160).

Представник Сімферопольської міської ради у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність  та письмові пояснення, у яких просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог (т.2, а.с. 165, 175-176).

Заслухавши у судових засіданнях доводи представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – ОСОБА_5,  ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, проаналізувавши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1,  та відмову ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про право  власності ОСОБА_1 є спадкоємцем  майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 – грошового вкладу з процентами та недобудованого будинку з надвірними спорудами,  розташованого  у АДРЕСА_1 Зазначеним свідоцтвом на ОСОБА_1, як на спадкоємицю,  був покладений обов’язок  по добудові та здачі будинку до експлуатації (т.1, а.с. 21).

Також, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0650 га АДРЕСА_1, переданої їй для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель.

Право власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку, підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку, виданим на підставі рішення  Сімферопольської міської ради  від 18.02.2004 року № 256, оригінал якого був досліджений судом у судовому засіданні, а наявна у матеріалах цивільної справи у т.1 на  а.с. 210 фотокопія була завірена судом.

ОСОБА_1 як власник земельної ділянки, у відповідності з конституційними нормами (ст.13 Конституції України), ст. 152 ЗК України має право вимагати усунення   будь-яких порушень її права власності на землю.

Оскільки під час розгляду справи судом  ОСОБА_2 та його представник – ОСОБА_7 не надали суду жодних документів, що б підтверджували право ОСОБА_2 на користування спірною земельною ділянкою та правомірність зайняття ним цієї ділянки, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення їй як власнику перешкод у користуванні своєю власністю – земельною ділянкою, площею 0,0650 га АДРЕСА_1.

У  відповідності з підпунктом б)  частини 3 статті 152 ЗК України  захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом  відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту  свого порушеного права власника земельної ділянки, відповідає положенням законодавства.

Порушені права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки підлягають судовому захисту шляхом  зносу самовільно зведеного відповідачем на земельній ділянці позивачки,  площею 0,0650 га АДРЕСА_1 гаража літ. «Д»  та кам’яного паркану, розташованого по периметру цієї земельної ділянки.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Сімферопольської міської ради про визначення порядку користування спільною земельною ділянкою за фактичним порядком користування, проведення розділу домоволодіння з виділенням частки в натурі, визнання незаконним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на самовільно зведені споруди, зміну ідеальних часток власників у домоволодінні, визнання права набувальної давності на земельну ділянку, суд дійшов до висновку про їх необґрунтованість, враховуючи наступне.

Як зазначав ОСОБА_2 у позовній заяві та у судових засіданнях по розгляду справи по суті, у 1992 році він купив у ОСОБА_1 ј частку АДРЕСА_1 та самовільно побудував  на земельній ділянці за зазначеною адресою будинок  літ. «Б», гараж літ. «Д», навіс літ «Е», навіс літ. «е».

Рішенням   Залізничного райсуду м. Сімферополя АРК від 29 січня 1996 року, що вступило в законну силу,   була визнана дійсною угода купівлі-продажу будинку від 07.08.1992 року, за якою ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив ј частку будівлі АДРЕСА_1 ( т.1, а.с. 42).

Разом з тим, за відомостями КРП СМБРТІ, у цьому реєструючому органі ні за ким не зареєстровано право власності на об’єкт нерухомого майна ( т.2, а.с. 188), тому  ствердження ОСОБА_2 про те, що він є власником частки житлового  будинку є  неспроможними, оскільки право власності на частку вищевказаного спірного будинку в нього не виникло.

Також, як пояснював особисто ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні, КРП СМБРТІ відмовило йому у реєстрації права власності, оскільки житловий будинок та надвірні споруди за адресою АДРЕСА_1 є самовільними та не прийняті у встановленому законом порядку до експлуатації.

Таким чином, на думку суду,  у ОСОБА_2 взагалі відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 про визначення порядку користування спільною земельною ділянкою за фактичним порядком користування, проведення розділу домоволодіння з виділенням частки в натурі, зміну ідеальних часток власників у домоволодінні,  визнання права власності на будинок.

Відсутнє у ОСОБА_2 і право вимагати визнання за ним права власності на самовільно побудовані на чужій земельній ділянці споруди, оскільки стаття 376 ЦК України, на яку в обґрунтування позовних вимог у цієї частині посилається ОСОБА_2,  набула чинності лише з 01.01.2004 року і не розповсюджується на правовідносини що виникли до набрання чинністю зазначеною нормою  -  у 1992 році.

До того ж, згідно з ч.ч. 3,5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинне збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці,  що не була їй відведена для цієї мети, за умови, що надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, за зазначеними нормами суд може визнати право власності на самовільно збудоване майно лише за особою, яка є добросовісним користувачем  земельної ділянки або її частки, але ж судовим розглядом не встановлено, що ОСОБА_2 виділялася спірна  земельна ділянка у користування або  він має право на  користування нею. Як, між іншим, не встановлено судом і фактів укладення ним угоди з власником земельної ділянки ОСОБА_1 про користування часткою належної останній на праві власності земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на самовільно збудовані ним на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 будівлі: будинок  літ. «Б», гараж літ. «Д», навіс літ «Е», навіс літ. «е» -  за необґрунтованістю.

Також відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_2 права набувальної давності на частку спірної земельної ділянкою, оскільки таке право передбачене  ст. 119 ЗК України, що набув чинності з 01.01.2002 року, тому ця норма може застосовуватися з 01 січня 2017 року відповідно до п.1 Розділу ІХ 2Прикінцеві положення ЗК України, тому ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у цієї частині слід також відмовити – за безпідставністю.

За змістом  ч. 1 ст. 15 ЦПК України , суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Звертаючись до суду з вище переліченими зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради, позивач не довів суду, усупереч вимогам ч.1 ст. 61 ЦПК України : чим порушуються його права, свободи та інтереси.  

За змістом положень земельного, цивільного та цивільного процесуального законодавства України, звертатися до суду з вимогами, у тому числі й про спростування права власності особи на земельну ділянку, можуть особи, які також претендують на її виділення як її землекористувачі.

Але ж докази того, що ОСОБА_2 звертався до компетентного органу –Сімферопольської міської ради з заявою про виділення йому у користування (власність) спірної земельної ділянки (її частки) та в цьому їй було відмовлено, позивач не додав, а, навпаки у судовому засіданні не заперечував, що таких доказів в нього немає і у ході судового розгляду справи, таких обставин не встановлено.

Таким чином, ОСОБА_2 не довів суду належними та допустимими доказами, факт порушення його прав з боку відповідачів: ОСОБА_1, Сімферопольською міською радою  а тому воно не потребує судового захисту, з урахуванням вищенаведених положень ст. 15 ЦПК України, а тому у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи усе вищевикладене у сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зносу самовільно зведеного гаража  та кам’яного паркану та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради про визначення порядку користування спільною земельною ділянкою за фактичним порядком користування, проведення розділу домоволодіння з виділенням частки в натурі, визнання незаконним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на самовільно зведені споруди, зміну ідеальних часток власників у домоволодінні, визнання права набувальної давності на земельну ділянку.

На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 61, 209, 212-215, 218, 294  Цивільного процесуального кодексу,суд,  –

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належної їй на праві власності земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зносу з зазначеної земельної ділянки гаражу літ. «Д» та кам’яного паркану, розташованого на зазначеній земельній ділянці.

ОСОБА_2 у задоволенні зустрічних позовних вимог  до ОСОБА_1, Сімферопольської міської ради про визначення порядку користування спільною земельною ділянкою за фактичним порядком користування, проведення розділу домоволодіння з виділенням частки в натурі, визнання незаконним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на самовільно зведені споруди, зміну ідеальних часток власників у домоволодінні, визнання права набувальної давності на земельну ділянку – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Залізничний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви  про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або у порядку частини 4 статті 295 ЦПК України.

Суддя