Справа № 2a-311/08

 рядок статзвітності 49

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

«25» грудня 2008 року     10 год. 10 хв.     м.  Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шешеня О.М.  за участю секретаря судового засідання Сочка О.Я. сторін та осіб,  які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: 18 окремий мостовий загін 1 об'єднаного загону (військова частина Т 0300 - представник в судове засідання не з'явився;

третя особа на стороні відповідача 1 : Військова частина А 1556,  представник Кондратенко Д.1.;

третя особа на стороні відповідача 2: Закарпатський обласний військовий комісаріат,  представник в судове засідання не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до 18 окремого мостового загону 1 об'єднаного загону (військова частина Т 0300),  треті особи на стороні відповідача -Військова частина А 1556,  Закарпатський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними,  незаконними та стягнення невиплаченої компенсації за не отримане продовольче та грошове забезпечення,  -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини З КАС України 25 грудня 2008 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 30 грудня 2008 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до 18 окремого мостового загону 1 об'єднаного загону (військова частина Т 0300),  треті особи на стороні відповідача - Військова частина А 1556,  Закарпатський обласний військовий комісаріат в якому просить: 1) визнати дії командування військової частини Т 0300 неправомірними та незаконними; 2) стягнути з військової частини Т 0300 на користь позивача грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення з 11 березня 2000 року по 31 грудня 2006 року у сумі 27000,  62 грн.; 3) стягнути на користь позивача з військової частини Т 0300 грошове забезпечення: надбавку за безперервну службу в сумі 7963, 20 грн.,  разом 34963,  82 грн..

Позовні вимоги обґрунтовує тим,  що вона проходила військову службу у військовій частині А-0474 з 06.12.94 р. по 31.12.2004 p.,  яка в подальшому була перетворена згідно Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» в в/ч Т0300 в якій служила з 01.01.2005 р. по 31.12.2006 р. і знаходилася на продовольчому забезпеченні у військовій частині Т-0300.

Відповідно до ч. 2  ст.  17 Конституції України,  держава забезпечує соціальний захист громадян,  які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях,  а також членів їх сімей. Відповідно до ч. 2  ст.  9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" (який був чинний до 1 січня 2007 p.),  військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення,  а також речове майно і продовольчі пайки або,  за їх бажанням,  грошову компенсацію. Частиною 4  ст.  9 цього ж Закону встановлено,  що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців і компенсації замість продовольчих  пайків  встановлюються  Кабінетом  Міністрів  України  з  урахуванням

коефіцієнта   грошових   доходів.    На   підставі   вищезазначених   законів   із   метою раціонального забезпечення військовослужбовців продовольством,  КМУ була прийнята

Постанова № 316 від 12.03.1996 р. "Про норми забезпечення продовольчими пайками

військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань",  відповідно до якої позивач із

 2000 р. по 2002 p. забезпечувався продовольчим пайком за нормою № 7 ,  а в березні 2002

р. зазначена норма була скасована,  тобто з березня 2002 р. її мали перевести на іншу

норму продовольчого забезпечення. У зв'язку із тим,  що дія норми № 7 постанови КМУ

припинена,   вважає,   що  її  повинні  були  перевести  на  іншу  норму  продовольчого

забезпечення. Оскільки,  найменшу вартість усіх цих норм продовольчого забезпечення

має норма №1 (загальновійськова),  то позивача повинні були забезпечувати саме заданою

нормою  за   ст.    0430   "Продовольче  забезпечення"   за  програмою   2101050   "Тилове

забезпечення Збройних Сил України".

У рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р. по даному питанню зазначено,  що правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг,  компенсацій і гарантій військовослужбовцям,  працівникам правоохоронних органів полягає в тому,  що комплекс організаційно - правових і економічних заходів,  скерованих на забезпечення їх соціального захисту і членів їх сімей,  обумовлені особливостями професійних обов'язків,  пов'язаних із ризиком для життя і здоров'я,  жорсткими вимогами до дисципліни,  професійної придатності,  визначеним обмеженням конституційних прав і свобод. Відповідно до  ст.  16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 05.10.2000 року зазначено,  що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і осіб,  звільнених у запас,  а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового,  речового,  продовольчого і інших видів забезпечення,  що в черговий раз підтверджує гарантоване державою право на забезпечення мене продовольчим пайком.

Відповідач - військова частина Т0300 ні продовольчим пайком № 1,  ні грошовою компенсацією (замість нього) позивача не забезпечив.

Позивач вважає,  що безпідставно порушено законне,  гарантоване державою право на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави,  внаслідок чого відповідач має заборгованість по виплаті грошової компенсації за продовольчі пайки на суму 27000,  62 грн. із врахуванням індексу інфляції.

Позивач також наголошує на тому,  що їй не в повному обсязі виплачена надбавка за безперервну службу у Збройних Силах України. Сума заборгованості складає 7963,  20 грн. Загальна сума позову складає 34963,  82 грн..

У судовому засіданні позивач просить позов задовольнити з підстав,  наведених у позовній заяві.

Відповідач надав суду заперечення проти позову,  яким просить суд в задоволені позову відмовити повністю. В запереченні відповідач зазначає,  що військовослужбовці мали забезпечуватися продовольчим пайком відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2012,  а саме за нормою № 7 "Пайок для видачі на руки генералам,  адміралам,  офіцерам,  прапорщикам,  мічманам,  військовослужбовцям,  які проходять службу за контрактом",  затвердженою постановою Кабінету Міністрів України "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань,  утворених відповідно до законодавства,  військовослужбовців та осіб рядового складу Міністерства внутрішніх справ" від 12.03.96 № 316. Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459—III з 10.03.2000 року  ст.  9 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2012 було призупинено (на невизначений строк) в частині,  яка передбачала право військовослужбовців на отримання продовольчого забезпечення в натуральному виді та грошової компенсації замість нього. На даний час  ст.  2 Закону України № 1459-ІП від 17.02.2000 р. є діючою,  не відмінялась та не визнавалась неконституційною.

Відповідач зазначає,  що позивач в позовній заяві визнає факт скасування норми № 7,  але вказує,  що в зв'язку з цим його повинні були перевести на іншу норму. При цьому,  не вказує хто і на підставі якого нормативно - правового акту повинен це зробити. Крім того,  незрозуміло на яких підставах його повинні перевести на продовольче забезпечення за нормою № 1,  так як позивач не є військовослужбовцем строкової служби. Вказана позивачем норма № 1 на позивача не поширюється. На даний час нормативні акти,  якими надано право командиру військової частини переводити офіцерів на норму солдат строкової служби (норма №1),  відсутні. Наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 р. № 402 було скасовано наказ Міністра оборони України від 1 грудня 1993 року № 283,  який був єдиним актом Міністерства оборони України щодо питання механізму продовольчого забезпечення військовослужбовців - офіцерів. Окрім цього,  Законами України «Про Державний бюджет України на 2001-2005 роки» витрати на придбання продуктів харчування за нормою № 7 або компенсації замість них не передбачені,  тому Міністерству оборони України (а відповідно і військовим частинам) з державного бюджету кошти на вказані цілі не виділяються. Здійснення виплат за рахунок коштів,  передбачених на інші цілі (грошове забезпечення,  бойову підготовку),  є не цільовим використанням бюджетних коштів та грубим порушенням бюджетного законодавства.

Відповідач зазначає ,  що позивач надав суду неправдиві дані,  зокрема вказуючи,  що норма № 1 є за вартістю найменшою,  при тому,  що ця норма є вдвічі більшою (по вартості) за скасовану норму № 7,  і застосувавши її при розрахунку - позивачем суттєво збільшено суму компенсації. Крім того,  у своєму запереченні відповідач зазначає про те,  що позивач порушив строк звернення до суду,  оскільки заявив вимогу за період 2000-2005 років.

Що стосується виплати надбавки за безперервну службу то позивачці вона виплачена в повній мірі,  згідно наявного на той час бюджетного фінансування.

Дослідивши матеріали справи,  заслухавши пояснення позивача,  третіх осіб,  всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,  на яких ґрунтуються позовні вимоги,  об'єктивно оцінивши докази,  які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,  суд приходить до наступних висновків.

В обґрунтування правомірності дій відповідача,  представник відповідача посилається на Закон України 17.02.2000 року "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (яким було призупинено дію ч. 2  ст.  9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість продовольчого пайка). Законами України про державний бюджет України на 2001-2005 роки,  витрати на придбання продуктів харчування за нормою № 7 або компенсації замість них не передбачалися,  Міністерству оборони України з державного бюджету кошти на зазначені цілі не виділялися. З 2007 року було виключено з Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" положення про видачу продовольчого пайка і компенсації замість нього. На даний час такої норми в Законі не існує.

Судом встановлено,  що позивач проходив військову службу у військовій частині А-0474 яка в подальшому була перетворена у в/ч Т 0300 і звільнена з військової служби в запас згідно з наказом Голови Адміністрації Держспецтрансслужби від 27.12.2006 року № 20 пм.  Відповідно до наказу позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Ужгородського ОМВК Закарпатської області.

За період служби позивачу з 11.03.2000 року по день виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення - 27.12.2006 року не виплачувалася грошова компенсація за продовольче забезпечення.

Згідно до вимог  ст.  95 Конституції України,  виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,  розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до вимог ч. 2  ст.  4 Бюджетного Кодексу України,  при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині,  в якій вони не суперечать положенням Конституції України,  цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України.

За вимогами  ст.   ст.  21,  22 Бюджетного Кодексу України,  відповідач є розпорядником (відповідного рівня) коштів бюджетного призначення і використовує кошти,  які надійшли в порядку виконання Закону України "Про Державний бюджет України".

До 11 березня 2000 року частина 2  ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий

захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачала,  що військовослужбовці

одержують   за   рахунок   держави   грошове   забезпечення,    а   також   речове   майно   і

продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (від 17.02.2000 року,  який вступив в дію 11.03.2000 року),  дію ч. 2  ст.  9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них було призупинено.

Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" неконституційним у встановленому порядку не визнаний та підлягає обов'язковому виконанню на території України. На день звернення позивача до суду зазначена норма закону не втратила свою силу та є чинною.

Законами України про Державні бюджети на 2001-2005 роки не були передбачені видатки з Державного бюджету саме на виплату грошової компенсації за продовольчі пайки. Відтак,  відповідач є розпорядником бюджетних коштів,  який здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань,  встановлених на поточний рік. Оскільки таких бюджетних асигнувань на виплату компенсації за продовольчі пайки з березня 2000 року по даний час для військових формувань Міністерства оборони України не було передбачено,  то дії відповідача по невиплаті грошової компенсації за - продовольче забезпечення відповідають приписам закону,  яким визначено видатки для Міністерства оборони України та,  відповідно,  військових формувань Міністерства оборони України.

Посилання позивача на статті 19,  22 Конституції України в частині забезпечення державою соціального захисту громадян України,  які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях,  а також членів їх сімей,  та в частині,  що при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зменшення змісту та об'єму існуючих прав і свобод,  приймається судом до уваги. Однак,  згідно до п.1 ч.2  ст. 17 КАС України,  компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи,  що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Таким чином,  питання щодо відповідності нормативно - правових актів (якими зупинено дію норми Закону України про право військовослужбовців на грошову компенсацію замість продовольчих пайків) Конституції України,  не відноситься до компетенції адміністративних судів.

Крім того,  норми Конституції України,  як норми прямої дії,  застосовуються судом у тих випадках,  коли правовідносини не врегульовані законом.  Правовідносини ж,  які виникли між сторонами у даному випадку,  врегульовані Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки,  Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів",   ст.   ст.  4,  21,  22 Бюджетного кодексу України. А стаття 95 Конституції України встановлює,  що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,  розмір і цільове спрямування цих видатків. Частина 2  ст.  4 Бюджетного Кодексу України передбачає,  що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно - правових актів застосовуються лише в частині,  в якій вони не суперечать даному Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України. Законами України про Державний бюджет України на 2001 - 2005 роки не було передбачено видатків саме на виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення.

Стосовно Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005,  на яке посилається позивач як на підставу задоволення позовних вимог,  то слід зазначити,  що рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами,  які виникли внаслідок дії положень статей законів,  що визнані неконституційними. Ні рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005,  ні іншими рішеннями Конституційного Суду України не визнавалися неконституційними положення статей законів України якими зупинено право військовослужбовців на отримання продовольчого  пайка або отримання грошової компенсації замість продовольчих пайків. Отже,  з наведених доказів по справі вбачається,  що вина відповідача щодо ухилення від виплати «такої компенсації відсутня.

Стосовно виплати надбавки за безперервну службу,  то згідно Указу Президента України «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України,  Міністерства внутрішніх справ України,  Адміністрації Державної прикордонної служби України та управління Державної охорони України за безперервну службу» від 05.05.2003 р. №389 Міністру оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення.

Відповідно,  Наказом Міністра оборони України 26.05.2003 р. було затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України,  якою передбачено,  що розміри щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюється в залежності від наявного фонду грошового забезпечення за рішенням Міністра оборони України.

Наявний фонд грошового забезпечення на той час дозволяв проводити виплату надбавок у менших розмірах ніж граничні. Разом з тим порушень чинного законодавства при їх виплаті суд не вбачає.

Стягнення інфляційних витрат не відносяться до компетенції адміністративних судів,  оскільки такі витрати є наслідком цивільного правопорушення,  а отже,  в судовій практиці визначені як різновид цивільної та господарсько-правової відповідальності.

Що стосується застосування строку позовної давності,  то у своєму запереченні відповідач вказав на те,  що позивачем у відповідності до  ст.  99 КАС України пропущений річний строк звернення до суду. Разом з тим він не наполягав на його застосуванні,  а тому суд рахує за можливе розглянути і прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного,  суд вважає,  що позовні вимоги ОСОБА_1 до 18 окремого мостового загону 1 об'єднаного загону (військова частина Т 0300),  треті особи на стороні відповідача - Військова частина А 1556,  Закарпатський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними,  незаконними та стягнення невиплаченої компенсації за не отримане продовольче та грошове забезпечення у сумі 34963,  82 грн. є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.

Згідно ч.2  ст.  94 КАС України,  якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень,  суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею судові витрати,  пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз за даною справою. Такі витрати у відповідача відсутні.

Керуючись  ст.   ст.  6,  17,  94,  160,  163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до 18 окремого мостового загону 1 об'єднаного загону (військова частина Т 0300),  треті особи на стороні відповідача - Військова частина А 1556,  Закарпатський обласний військовий комісаріат в якому просить: 1) визнати дії командування військової частини Т 0300 неправомірними та незаконними; 2) стягнути з військової частини Т 0300 на користь позивача грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення з 11 березня 2000 року по 31 грудня 2006 року у сумі 27000,  62 грн.; 3) стягнути на користь позивача з військової

частини Т 0300 грошове забезпечення: надбавку за безперервну службу в сумі 7963,  20 грн.,  разом 34963,  82 грн. - відмовити.    

2.Постанова   суду   може   бути   оскаржена   до   Львівського    апеляційного  адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд шляхом

подачі заяви   про   апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається   протягом   двадцяти   днів   після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається у строк,  встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.