УКРАЇНА  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА  

Справа №33-1335/2010                       Головуючий у першій інстанції  Волошин В.О.              

Категорія: ст. 124 КУпАП  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  26 липня 2010 року суддя судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Бєлан Н.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 за участю останнього та представника потерпілої ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2010 року,  

встановила:  

Цією постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження по справі закрито у зв’язку із закінченням на момент її розгляду строку, передбаченого ст. 38 ч. 2 КУпАП.  

Суд встановив, що 01.01.2010 року, о 13 год. 25 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем Форд д.н.з. НОМЕР_1 на 9 км.+150 м. автомобільної дороги Золотоноша-Умань, на порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху, починаючи рух від автобусної зупинки на проїзну частину дороги, не переконався, що це буде безпечно, створивши перешкоду для руху автомобілю Опель д.н.з. НОМЕР_2, внаслідок чого відбулося зіткнення і пошкоджені вказані транспортні засоби.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить постанову судді місцевого суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.  

На обґрунтування своїх доводів скаржник стверджує, що постанова суду є необґрунтованою і ухвалена з порушенням вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування всіх обставин справи.  

Зокрема, апелянт вважає, що його вину в дорожній аварії встановлено помилково, бо поза увагою судді залишена та обставина, що від зупинки до місця зіткнення він проїхав 22 м, тобто закінчив виконання маневру, а тому не порушував вимоги, що передбачені п. 10.1 Правил дорожнього руху (ПДР).  

Навпаки, стверджує, що пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. п. 2.3 «б» і «д», 12.1, 13.1 ПДР через вибрану нею небезпечну швидкість, про що не заперечувала сама, і визнавала, що рухалась зі швидкістю 100 км/год.  

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що складений відносно нього протокол є безпідставним, оскільки містить суттєві недоліки, а саме: замість ожеледиці на доданій до протоколу схемі ДТП зазначено сніговий накат, також на вказаній схемі не зафіксована другорядна дорога і не зазначено пішохідний перехід, та не заповнено відповідні графи:  «громадянство», «телефон», «огляд на стан сп’яніння», відомості щодо свідків чи потерпілих.  

Апелянт наполягає, що було порушено його право на захист, бо не роз’яснені положення ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.  

Також, на думку апелянта, суд безпідставно послався на висновок експерта, яким дослідження проведено неповно, оскільки не оглянуто місце дорожньої обстановки, не проведено відтворення обстановки та обставин події, у зв’язку з чим відсутні відповіді на поставлені питання.  

Вислухавши ОСОБА_2, представника потерпілої ОСОБА_3 –     ОСОБА_4, який просив апеляцію залишити без задоволення, а постанову місцевого суду без змін, перевіривши матеріали справи, зіставивши їх з доводами, наведеними в апеляції, не вбачаю підстав для її задоволення з наступних підстав.  

Твердження в апеляції про порушення суддею вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи є безпідставними.  

Як убачається з постанови, на обґрунтування висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні цього правопорушення, суддя послався на докази, що містяться в матеріалах справи, які й спростовують посилання апелянта на відсутність його вини у вчиненні дорожньої пригоди.  

Відповідно до п. 10.1 Правил дорожнього руху, водій зобов’язаний, зокрема перед початком руху переконатися що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.  

Встановлені судом докази свідчать, що ОСОБА_2 не дотримався цих вимог правил, бо виїжджаючи на головну дорогу, не надав перевагу в русі водію автомобіля Опель.  

Зокрема, після дорожньої пригоди сам скаржник пояснював, що перед початком руху від автобусної зупинки, він помітив автомобіль Опель у дзеркало заднього виду, який перебував на відстані 200-250 м позаду нього, проте вважав, що йому буде «достатньо часу» для виїзду на головну дорогу. Тому почав рух спочатку по засніженому узбіччі, одночасно спостерігаючи за автомобілем Опель, який наближався, але при цьому не вживав заходів для уникнення зіткнення. Між тим, він же намагався їхати швидше для уникнення зіткнення (а.с. 6).  

За поясненнями ОСОБА_3, водія автомобіля Опель, вона рухалася зі швидкістю 70-80 км/год., і помітила, що автомобіль під керуванням        ОСОБА_2 виїжджає від автобусної зупинки, коли відстань між їх автомобілями була невеликою, тому вона почала гальмувати, але сталося зіткнення (а.с. 7).  

Такі пояснення учасників дорожньої пригоди є послідовними, які узгоджуються із іншими матеріалами справи, зокрема і висновком експерта від 22.02.2010 року №4/19 (а.с. 8-9) про те, що дії ОСОБА_2 у дорожній обстановці, що склалася на момент дорожньої пригоди, не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України.  

Посилання апелянта на неповноту висновку експерта слід визнати непереконливим, оскільки, як убачається з проведеного дослідження, експерту були надані вихідні дані, які узгоджуються з матеріалами справи, у тому числі й з поясненнями правопорушника про те, що він до місця зіткнення подолав відстань 22 м.  

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 обрала небезпечну швидкість і не прийняла достатніх заходів для уникнення зіткнення, також не ґрунтуються на матеріалах справи. Зокрема, сам він після дорожньої аварії у поясненнях не посилався на такі обставини і не робив заяв з приводу того, що керував автомобілем під час дорожньої пригоди чоловік останньої.  

Також не встановлено істотних порушень вимог закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, на які посилається апелянт, так і щодо забезпечення інспектором права учасникам дорожньої пригоди надати письмові пояснення.  

Не ґрунтуються на матеріалах справи й твердження апелянта про порушення інспектором ДАІ ст. 63 Конституції України, положення якої начебто не були йому роз’яснені, бо спростовуються даними, що містяться у поясненнях ОСОБА_2, який власноручно засвідчив підписом про ознайомлення його з вимогами цієї статті Конституції України (а.с. 6).  

В апеляційній інстанції скаржник доводив, що водій автомобіля Опель для відвернення зіткнення мала можливість виїхати на зустрічну смугу руху, де транспорт був відсутній.  

Разом з тим, такі твердження апелянта безпідставні і суперечать вимогам вказаних Правил дорожнього руху, при цьому сам він не заперечує, що цей автомобіль, як і його автомобіль, перебували в складних дорожніх умовах, що він достатньо сам не урахував при виїзді на головну дорогу.  

Отже, вказаний висновок експерта про те, що у дорожній обстановці, яка склалася на момент ДТП, водій ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1 ПДР, і не мав перешкод технічного характеру для виконання вказаних вимог є об’єктивним та таким, що заслуговує на увагу,  що зокрема й не заперечував ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції.  

Підстав піддавати сумніву вказаний висновок експерта не вбачаю, оскільки узгоджується з іншими доказами у справі.  

Отже, аналізуючи матеріали справи, приходжу до висновку, що дана дорожньо-транспортна пригода та її наслідки перебувають у прямому причинному зв’язку саме з порушенням ОСОБА_2 п. 10.1 ПДР, що і було правильно зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові судді місцевого суду.  

Твердження ж ОСОБА_2 про дотримання ним вимог вказаних Правил дорожнього руху, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.  

Тому, апеляційний суд вважає доведеною вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.  

  Додаткових об’єктивних доводів, які б спростовували висновки у зазначеній постанові суду, або підтверджували порушення вимог чинного адміністративного законодавства при прийнятті рішення суддею, а також відповідних додаткових доказів в скарзі не наведено і до апеляційного суду не надано.  

За таких обставин, постанова судді є законною та обґрунтованою, під час її розгляду були ретельно перевірені всі докази в їх сукупності, і висновок про доведеність вини ОСОБА_2 у порушенні правил дорожнього руху, а саме      п. 10.1 ПДР, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів, ґрунтується на матеріалах справи, тому підстав для її скасування не вбачаю.  

Керуючись ст. 294 КУпАП,-  

  Постановила:  

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня  2010 року щодо нього – без змін.  

  Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.  

  Суддя Апеляційного суду  

міста Києва Н.О. Бєлан