УКРАЇНА  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА  

Справа №33-1352/2010     Головуючий у першій інстанції – Цокол Л.І.                                

Категорія: ст. 124 КУпАП  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  29 липня 2010 року суддя судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Бєлан Н.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 за участю останньої, її захисника – адвоката ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 на постанову судді Печерського районного суду            м. Києва від 25.06.2010 року,  

встановила:  

Цією постановою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження по справі закрито у зв’язку із закінченням на момент її розгляду строку, передбаченого ст. 38 ч. 2 КУпАП.  

Суд встановив, що ОСОБА_2, 11.12.2009 року о 19 год. 50 хв., керуючи автомобілем «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 в місті Києві на перехресті вулиці Щорса – провулку Щорса, на порушення вимог п. 16.13 Правил дорожнього руху, на перехресті рівнозначних доріг перед поворотом ліворуч не пропустила автомобіль «Тойота» д.н.з НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого відбулося зіткнення та пошкоджено обидва транспортних засоби.    

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить постанову судді місцевого суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.  

На обґрунтування своїх доводів скаржник стверджує, що постанова суду першої інстанції винесена при неповному дослідженні всіх обставин справи, бо не усунуті суперечності між показаннями водіїв транспортних засобів, що має істотне значення для правильного вирішення справи.  

Зокрема, ОСОБА_2 пояснює, що вона під’їжджала до вказаного перехрестя, на якому здійснювала лівий поворот, переконавшись перед цим у відсутності перешкод для маневру, а автомобіль «Тойота» із зустрічного напрямку на великій швидкості наблизився і здійснив зіткнення із її автомобілем.  

Тому, апелянт стверджує, що саме водій ОСОБА_4 порушив вимоги Правил дорожнього руху, які встановлюють заборону виїзду на перехрестя при наявності для цього перешкод та вибору безпечної швидкості для руху.    

Вислухавши ОСОБА_2, її захисника ОСОБА_3, які підтримали подану апеляційну скаргу, потерпілого ОСОБА_4, який заперечував проти задоволення апеляції та просив рішення місцевого суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, зіставивши їх з доводами, наведеними в апеляції, не вбачаю підстав для її задоволення з наступних підстав.  

Твердження в апеляції про порушення суддею вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи є безпідставними.  

Як убачається з постанови, на обґрунтування висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні цього правопорушення, суддя послався на докази, що містяться в матеріалах справи, зокрема на дані у протоколі про адміністративне правопорушення, пояснення учасників пригоди, дані схеми пригоди, а також на дані у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, які й спростовують посилання апелянта на відсутність її вини у вчиненні дорожньої пригоди.  

Так, у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала подану нею апеляційну скаргу та пояснила, що під’їхавши до вказаного перехрестя, вона зупинилася перед зустрічною смугою руху, ввімкнула лівий покажчик повороту, впевнилася у відсутності перешкоди для руху, однак бачила фари автомобіля, який знаходився приблизно на відстані 80-100 метрів від її автомобілю, і виконуючи маневр, проїхавши при цьому приблизно 5-7 метрів по зустрічній смузі, відчула сильний удар у праву бокову частину автомобілю.  

Проте, за її поясненнями, які апелянт надавала після дорожньої пригоди, вона перед виконанням повороту наліво не помітила зустрічного транспорту.  

Тільки безпосередньо при здійсненні повороту, побачила транспортний засіб на зустрічній смузі руху, і в цей час сталося зіткнення.  

В апеляційній інстанції, пояснюючи причину зміни своїх пояснень, ОСОБА_2 зазначила, що на неї здійснювався тиск з боку працівника ДПС, та представника автобази, де працює інший водій, і такі їх дії виразилися у тому, що саме вони наполягали на таких поясненнях, які написала під їх підказування, і погодилася з тим, що порушила Правила дорожнього руху, бо перебувала у нервозному стані.    

Разом з тим, такі твердження апелянта не заслуговують на увагу, оскільки суперечать даним схеми пригоди (а.с. 2), де місце зіткнення вказане не на відстані 5-7 метрів, як остання стверджує, бо вже їхала по зустрічній смузі руху,  а відразу ж на початку зустрічної смуги руху, на якій рухався автомобіль «Тойота», при цьому не оспорюючи правильність її складання, ОСОБА_2 не змогла дати конкретних пояснень щодо цього.  

Отже, пояснення апелянта про зазначені обставини дорожньої події є суперечливими.  

Навпаки, пояснення потерпілого ОСОБА_4 є послідовними (а.с. 3, 31), і який в апеляційній інстанції також зазначив, що їхав з дозволеною швидкістю по головній дорозі, на перехресті вулиці Щорса до провулку Щорса, автомобіль «Рено» під керуванням ОСОБА_2, не надавши перевагу в русі, як того вимагає п. 16.13 ПДР, не зупиняючись, почала різко виконувати поворот ліворуч майже перед ним на відстані 2-3 метрів, тому, навіть загальмувавши, він не зміг відвернути зіткнення транспортних засобів.  

Також потерпілий ОСОБА_4 стверджує, що ОСОБА_2 визнавала свою вину у дорожній пригоді, і ніякого тиску, ні зі сторони працівників міліції, ні зі сторони співробітників автобази на ОСОБА_2 не здійснювалося, зауваживши, що остання навіть підказувала як давати пояснення, бо він, перебував у шоковому стані побачивши дитяче крісло.  

Ці пояснення потерпілого узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема й з поясненнями ОСОБА_2, даними інспектору ДАІ після дорожньої пригоди (а.с. 4), де зокрема остання зазначала, що її пояснення написані власноручно, без будь-якого тиску і є об’єктивними.  

Щодо висновку експертного дослідження цієї аварії, наданого апелянтом, то він не може бути визнаний об’єктивним, оскільки не узгоджується з іншими доказами у справі.  

Як убачається зі змісту приведеного дослідження, експерту не були надані пояснення ОСОБА_2, що містяться в матеріалах справи.  

В апеляційній інстанції вона підтвердила, що через захисника експерту були надані письмові пояснення про інші обставини дорожньої аварії, в яких посилалася на те, що водій ОСОБА_4 рухався зі значним перевищенням швидкості.  

Разом з тим, такі пояснення апелянта не підтверджуються встановленими доказами, а тому є необ’єктивними.  

Отже, докази у справі підтверджують висновок суду про порушення апелянтом вимог п.п. 16.13 ПДР, внаслідок чого вона здійснила зіткнення з автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, що спричинило пошкодження обох транспортних засобів.  

  За таких обставин постанова судді є законною та обґрунтованою,  підстав для її скасування не вбачаю, бо під час розгляду справи були ретельно перевірені всі докази в їх сукупності, і висновок про винність ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, ґрунтується на матеріалах справи.  

Вважаю, що порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, а саме         п. 16.13 ПДР, знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв’язку із виникненням даної дорожньої пригоди, в результаті якої були пошкоджені обидва автомобілі.  

Керуючись ст. 294 КУпАП,  

Постановила:  

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року щодо неї – без зміни.  

  Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.  

  Суддя Апеляційного суду  

міста Києва Н.О. Бєлан