ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2010 р. Справа № 2-а-2481/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
Суддів: Мультян Марини Бондівни
Альчука Максима Петровича
при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна
за участю представників сторін:
позивача : не з"явився
відповідача : не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адмінімтраціїї України, Територіального управління державної судової адміністрнації України
про: визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії.
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2010 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним бездіяльності суб’єктів владних повноважень з наступними позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача - Кабінету Міністрів України, що полягала у не встановленні розмірів посадових окладів голови і суддів місцевих судів у співвідношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України відповідно до змін у розмірі мінімальної заробітної плати в період з 1 червня 2005 року по 1 квітня 2010 року;
визнати протиправними бездіяльність відповідача Кабінету Міністрів України та окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865», якою доповнена Постанова Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів»п. 4-1 про те, що розміри посадових окладів установлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться;
визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області, як суб’єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі те не проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати в період з 1 червня 2005 року по 1 квітня 2010 року;
стягнути з відповідачів на користь позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2005 року по день розгляду справи.
стягнути з відповідачів на користь позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 суму компенсації за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати за відповідний період.
Ухвалою суду від 27.04.2010 року провадження у справі було відкрито.
11.06.2010 у судовому засіданні представником позивачів було заявлено клопотання про роз’єднання даної справи в окремі провадження, оскільки позовні вимоги позивачів носять індивідуальний характер і їх спільний розгляд може ускладнити та сповільнити розгляд справи. Ухвалою суду від 11.06.2010 року клопотання позивача було задоволено, справи роз’єднані в окремі провадження з присвоєння їм окремих номерів.
Адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 було присвоєно № 2481/10/0270
22.07.2010 року у судове засідання позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог , у якій вона просила:
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, а також територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо неповного нарахування і виплати заробітної плати судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_2;
визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неврахування при розробці проектів Державного бюджету України на 2006-2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів»;
стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Держаного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 01.01.2006 року по 01.07.2010 року з врахуванням компенсації у зв’язку з порушенням строків їх виплати в загальній сумі 134800 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот) гривень 43 коп.
Судові витрати по справі віднести на рахунок Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є професійним суддею та в даний час працює суддею Вінницького районного суду Вінницької області. Вважає, що на порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі. Так, позивач в своїй позовній заяві зазначила, що її посадовий оклад, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувалися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України № 865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивує тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивача набрала законної сили.
З огляду на викладені в позовних заявах обставини, позивач просить визнати протиправними дії відповідачів, як суб'єктів владних повноважень, щодо допущення заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати ; стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по 01.07.2010 року з урахуванням індексації, компенсації за втрату частини заробітної плати.
Позивач в судове засідання не з’явилась, проте надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі .
Представник Кабінету Міністрів України проти позовних вимог заперечував. Відповідно до заперечень, поданих у судове засідання, відповідач просить суд відмовити у задоволені позову в частині вимог, що стосуються Кабінету Міністрів. Зокрема відповідач зазначає, що згідно з частиною 2 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України. Частина 2 статті 125 цього Закону передбачає, що Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.09 №14, одним із основних завдань Державної судової адміністрації України є матеріальне та соціальне забезпечення суддів та працівників апарату суду. Проте, безпосереднє фінансування судів загальної юрисдикції здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України згідно з кошторисами на відповідний бюджетний рік. Таким чином, вчинення від імені держави дій щодо виплати заробітної плати суддям, віднесено до компетенції Державної судової адміністрації України та її територіальних органів. В даних правовідносинах Кабінет Міністрів України не набуває обов'язків щодо нарахування чи виплати заробітної плати суддям загальної юрисдикції, а відтак не може нести й відповідальності.
Представник Міністерства фінансів України у судове засідання не з’явився , проте надав суду письмові заперечення. Зокрема зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється приорітетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2006-2009 р.р., на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Представник Державної судової адміністрація України та територіального управління державної судової адміністрації у Вінницікій області в судове засідання не з’явився , проте надав суду письмові заперечення. У своїх запереченнях представник позивачів посилався на те , що Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату суддів». Дане положення було передбачено актом (постановою) Кабінету Міністрів України, а тому Державна судова адміністрація України своїми актами (наприклад, наказом) провести відповідні зміни та нарахувати заробітну плату суддям Вінницького районного суду Вінницької області в залежності від збільшуваних розмірів мінімальної заробітної плати. Також асигнування для збільшених окладів не були передбачені в Державних бюджетом на 2006-2009 p.p., а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідні установ. Територіальним управлінням було на 100% проведено виплату заробітної та працівникам судів, у межах виділених на зазначені цілі коштів. Ще однією обставиною, на якій ґрунтується заперечення відповідачів, є те, що відповідна постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 03.12.2007 року, офіційно оприлюднена Кабінетом Міністрів України не була, тому бездіяльність Державної судової адміністрації України не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнуті. Також представник відповідачів посилався на ту обставину, що оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року було скасовано додаткову постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2008 p., якою допущено поворот виконання постанови КМУ №865 від 03.09.2005 р.. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2009.
Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення з проханням розглянути справу без його участі та відмови позивачам у задоволенні їх позовних вимог. Із заперечень відповідача слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з вимогами Міністерства фінансів України. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з позовних заяв та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. у справі за позовом ОСОБА_10 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. згадані судові рішення залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 7,5; для голови суду - 8) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20.10.2009р. за № 1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.; у 2007 році з 01.07. - 420 грн., з 01.12. –450 грн.; у 2008 році з 01.01. - 515 грн., з 01.04. –525 грн., з 01.10.2008 р. –545 грн., з 01.12.2008 р. –605 грн.; у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. - 744грн.; у 2010 році з 01.01.2010 р. - 869 грн., з 01.04.2010 р. - 884 грн.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Ст. 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.06.2006р. по 01.07. 2010 року включно.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою КМУ № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідний рік, а тому застосування для нарахування заробітної плати суддям, положень постанови КМУ № 1243 від 21.12.2005 року та постанови КМУ № 1310 від 31.12.2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених постановою КМУ № 865 залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, є не правомірним оскільки, обмежує обсяг досягнутих, гарантованих Конституцію та законами прав щодо оплати праці суддів.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Судом в даній справі встановлено, що позивача призначено на посаду судді Вінницького районного суду Вінницької області у серпні 2003 року.
Відповідно до проведених розрахунків, наданих позивачем, сума заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню разом з компенсацією за втрату чистини зарплати за період з 01.01.2006р. по 01.07.2010 року включно, яка підлягає виплаті, становить –134800,43 грн. Розрахунки зроблено на підставі даних про нараховану та виплачену заробітну плату, наданих позивачеві Територіальним управління державної судової адміністрації у Вінницькій області та виходячи з встановлених законодавством розміру мінімальної заробітної плати і вимог Постанови №865 .
Позивач після роз’єднання справ від проведення судово-бухгалтерської експертизи відмовилась.
Заперечень щодо суми заборгованості, заявленої до стягнення, відповідачами не заявлялось. Відповідно до п.2 ст. 71 КАС обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Виходячи з вищезазначеного, суд бере до уваги розрахунки, надані позивачем. Крім того, питання про розмір заборгованості в даному випадку фактично зводиться до питань права і тому не потребує спеціальних знань.
На думку суду, причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачам, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що права та інтереси позивача слід захистити шляхом стягнення з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати по заробітній платі за період з 01.01.2006 р. по 01.07.2010р. з урахуванням індексації та компенсації за втрату частини заробітної плати на користь ОСОБА_2 заборгованість у сумі - 134800,43 грн.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, а також територіального управління державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо неповного нарахування і виплати заробітної плати судді Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_2.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неврахування при розробці проектів Державного бюджету України на 2006-2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів».
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Держаного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 01.01.2006 року по 01.07.2010 року з врахуванням компенсації у зв’язку з порушенням строків їх виплати в загальній сумі 134800,43 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот) гривень 43 коп.
Судові витрати по справі віднести на рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.08.10
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддів: Мультян Марина Бондівна
Альчук Максим Петрович