АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц- 7856/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Шлай А.В.

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28 липня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – Кочкової Н.О.    

    суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.

    при секретарі –  Грало О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

Управління Пенсійного фонду України в Межівському районі Дніпропетровської області  

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області звернулося з апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року, де ставить питання про скасування та ухвалення нового рішення, яким  у  задоволенні  позовних  вимог  відмовити, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року позовні вимоги задоволені частково, визнана протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області з перерахунку та виплати доплати до пенсії ОСОБА_1, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області зобов’язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням її підвищення у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09 липня 2007 року по грудень 2007 року, і виплатити заборгованість. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004 року,  має статус «дитини війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Однак, відповідач, в порушення вимог зазначеного закону, проводив  підвищення пенсії в розмірі меншому, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог,  визнавши протиправною бездіяльність щодо підвищення пенсії позивачу та зобов’язав здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням її підвищення у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09 липня 2007 року по грудень 2007 року, і виплатити заборгованість.

Позивачем постанова суду першої інстанції не оскаржена.

 Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування постанови суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями  самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1, 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року,  рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року,  ст. ст. 22, 46, 152 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність щодо підвищення пенсії позивачу та зобов’язав здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням її підвищення у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09 липня 2007 року по грудень 2007 року, і виплатити заборгованість.

Доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач в розумінні ст. 1  Закону України «Про  соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, є «дитиною війни» та, відповідно до ст. 6 цього ж Закону, має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі  30 %  від мінімальної пенсії за віком.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на на п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», пункт  41  розділу   2 Закон України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та на постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530, оскільки зазначені закони та постанова, в порушення вимог ст. 22 Конституції  України, звужують зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.

Те, що у відповідній частині зазначені закони є неконституційними визнав також Конституційний Суд України в рішенні від 09.07.2007 року та від 22 травня 2008 року.

Доводи відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як “діти війни” не застосовується, є неправильним виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Тому положення ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого в Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Посилання на відсутність коштів для забезпечення підвищення пенсій не є підставою для скасування рішення суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки вони  зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції невстановлено.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

    ухвалив :

            Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області відхилити.

            Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня проголошення.

СУДДІ: