Справа 22а-1091/07

Рядок статзвіту 38  

 

                                                 

 

                                                  У Х В А Л А

                                          Іменем    України  

 

30 липня 2007 року                                                                       

 

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-Багрія В.М., 

                   суддів: Олендера І.Я., Шавеля Р.М.

                              при секретарі: Соколовській А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першотравневого районного суду м. Чернівців від 2 квітня 2007р.,     

  

 

в с т а н о в и л а :

        

 

В листопаді 2005р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до першого управління УМВС в Чернівецькій області, відділу громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб (ВГІРФО) УМВСУ в Чернівецькій області, приватного підприємства «Ремжитлосервіс» про визнання незаконним зняття з реєстраційного обліку та поновлення реєстрації.

Покликався на те, що був наймачем квартири по АДРЕСА_1. В 2000р. був змушений виїхати на заробітки до Німеччини. 26 червня 2002р., за заявою сина, був визнаний в судовому порядку безвісно відсутнім. На цій підставі 6 серпня 2002р. був незаконно знятий з реєстраційного обліку та позбавлений права користування житловим приміщенням. Дії відповідачів вважав неправомірними, оскільки рішення суду про визнання його безвісно відсутнім на той час не було підставою для зняття його з реєстраційного обліку. Просив визнати незаконним зняття з реєстраційного обліку та поновити його реєстрацію за зазначеною адресою.

Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 2 квітня 2007р. ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

Постанову районного суду оскаржив ОСОБА_1

В апеляційній скарзі посилається на те, що на момент зняття його з реєстраційного обліку законодавством України не було передбачено зняття з реєстрації за місцем проживання на підставі рішення суду про визнання особи безвісно відсутнім. Інструкція «Про порядок документування та прописки громадян України», затверджена наказом МВС України № 66 від 3 лютого 1992р., на яку посилається суд в оскаржуваній постанові, не є актом законодавства. Відмітка в його паспорті про зняття з реєстрації, подана сторонньою особою, проставлена незаконно. Заява про зняття його з реєстрації подавалася не власником будинку та не членом його, позивача, сімї. Суд не надав оцінки тій обставині, що внаслідок незаконного зняття його з реєстраційного обліку квартиру, наймачем якої він був, було приватизовано без його участі та відчужено на користь іншої особи, чим було порушено його право на житло. Судом неповно з'ясовано обставини справи, дано неналежну оцінку доказам, порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить постанову скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

 

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 26 червня 2002р. задоволено заяву сина позивача та визнано ОСОБА_1 безвісно відсутнім. Оскільки рішення суду набрало законної сили, то 6 серпня 2002р. на підставі рішення суду було проведено зняття ОСОБА_1 з реєстрації.

 

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що зняття позивача з реєстраційного обліку було проведено на підставі п.74 тимчасової інструкції «Про порядок документування і прописки громадян України», яка затверджена наказом МВС України від 3.02.1992р., і згідно якої громадяни, відсутні за місцем прописки понад 6 місяців і коли місце їх знаходження не встановлено, виписуються при наданні довідок про це житлово-комунальних організацій або заяв власників будинків після перевірки причин відсутності.

 

Доводи апелянта про те, що зазначена інструкція не була актом законодавства не заслуговують на увагу, оскільки цей відомчий документ на той час був єдиним актом, на підставі якого проводилася виписка громадян з житла, і був обов'язковим для виконання паспортною службою в системі МВС України. В рішенні суду про безвісну відсутність позивача було чітко зазначено, що в місці постійного проживання ОСОБА_1 з листопада 2000р. по час прийняття судом рішення немає жодних даних про місце його перебування. Зміст судового рішення в частині строку та причини відсутності позивача, а також в частині неможливості встановити місце його перебування давав правову підставу відповідачам провести виписку позивача з квартири. Прийнятий в подальшому Закон України від 11 грудня 2003р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підтвердив таку підставу для зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання громадян, як наявність рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою. За таких обставин висновок суду першої інстанції в тій частині, що виписка позивача з квартири проведена на підставі законодавства, діючого на той час є обґрунтованим, що дає підставу для колегії суддів погодитися з ним.

 

Далі, як встановлено судом, ОСОБА_1 повернувся за місцем свого проживання, звернувся до суду з заявою про скасування рішення суду про визнання його безвісно відсутнім. Рішенням Ленінського районного суду м.Чернівців від 9 червня 2003р. така заява була задоволена, а рішення цього ж суду від 26 червня 2002р. було скасоване. Як наслідок - ОСОБА_1 15 липня 2003р. було відновлено прописку в квартирі. Дана обставина об'єктивно свідчить про добросовісність дій відповідачів, які вчиняли дії по зняттю та поновленню реєстрації позивача виключно на підставі вимог закону та судових рішень.

 

Далі, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був визнаний таким , що втратив право на користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 16 липня 2004р. Рішення суду набрало законної сили і підставою для його прийняття стали ті обставини, що ОСОБА_1 без поважних причин не проживав в квартирі протягом лютого 2001р. - листопада 2002р.

 

Зазначене судове рішення чинне і станом на даний час.

 

Постанова суду першої інстанції прийнята з врахуванням всіх обставин справи, належної оцінки доказів, дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому є законною та обґрунтованою. Підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

 

Доводи апелянта на  висновки суду першої інстанції не впливають, спростовуються доказами в справі і підставою для задоволення апеляційної скарги не є.

 

 

     Керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, 

 

                             у х в а л и л а :

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

 

Постанову Першотравневого районного суду м.Чернівців від 2 квітня 2007р. залишити без змін.

 

Ухвала протягом одного місяця може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. 

 

 

Головуючий :                                                                    В.М.Багрій

 

Судді :                                                                                Р.М.Шавель

 

                                                                                             І.Я.Олендер