Справа № 22ц-4-2010 рік
Категорія – цивільна Головуючий у 1-й інст.- ЛуговцяО. А.
Доповідач - Зінченко С.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2010 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області у складі:
головуючого судді – Іваненко Л.В..,
суддів – Зінченко С.П., Ішутко В.М.
при секретарі – Бивалькевич Т.В.
з участю – ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину , виданого 05.11.1998 року Борзнянської нотаріальною конторою, таким, що не відповідає фактичним обставинам і містить неправдиву інформацію, -
В С Т А Н О В И В :
Оскаржуваним рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2009 року первісний позов ОСОБА_3, задоволено. Зобов”язано ОСОБА_2 звільнити належне ОСОБА_3 на праві приватної власності домоволодіння по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 500 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 05.11.1998 року Борзнянською державною нотаріальною конторою, як такого, що не відповідає фактичним обставинам і містить неправдиву інформацію відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2009 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення та порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушено ст.ст. 10, 60, 64, 213 ЦПК України і вказує, що суд при розгляді справи не звернув уваги на зміст, процедуру оформлення та видачу ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину. Залишив поза увагою ту обставину, що фактично спадщину прийняла ОСОБА_2, яка з 1992 року доглядала за спірним будинком.
Апелянт вважає, що не всі документи, що маються в матеріалах справи були судом досліджені і проаналізовані. Зазначає, що суд не звернув увагу на порушення, які були допущені при оформленні та видачі свідоцтва на спадщину ОСОБА_3 Вказує, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом містить неправдиву інформацію і не відповідає дійсності.
Зазначає, що суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності для прийняття спадщини.
Також вказує, що призвіще їх померлої матері не ОСОБА_4, а ОСОБА_4, проте суд на цю обставину не звернув увагу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 апелянт – ОСОБА_2 – померла і до участі у справі було залучено її правонаступника ОСОБА_1, яка просила скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги за зустрічним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягаєь відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами документи. Перевірив доводи сторін, правильно встановив обставини справи, що мають значення для вирішення спору і дав їм вірну юридичну оцінку. Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та законі.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_3, суд прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_2 створює перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належним ОСОБА_3 на праві приватної власності домоволодіння по АДРЕСА_1 та підставно зобов”язав ОСОБА_5 звільнити належне ОСОБА_3 на праві власності домоволодіння. Цим же рішенням було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 500 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним з тих підстав, що зазначене свідоцтво не відповідає фактичним обставинам та містить неправдиву інформацію, суд правильно виходив з того, що зазначені доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів необхідних для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_4 На випадок своєї смерті вона зробила заповіт, яким належний їй будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 вона заповіла сину - ОСОБА_3 05 листопада 1998 року ОСОБА_3 одержав свідоцтво про право на спадщину, після померлої ОСОБА_4 Станом на час відкриття спадщини питання прийняття спадщини було врегульовано статтями 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року.
Статтею 549 ЦК України визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Частиною 2 ст.533 ЦК України, в редакції 1963 року, встановлено, що той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, вважається таким, що відмовився від спадщини.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції 2003 року, до позовів про визнання заперечуванного правочину недійсним, право на подання якого виникло до січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
У відповідності до ст.70 ЦК України \ в редакції 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється у три роки.
Відповідно до ст.76 ЦК України, в редакції 1963 року, право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Таким чином, строк позовної давності щодо оспорювання вказаного свідоцтва у позивача закінчився.
Відповідно до ст.80 ЦК України, в редакції 1963 року, якщо строк позовної давності закінчився до моменту пред’явлення позову, це є підставою для відмові в позові.
Як вбачається із матеріалів справи, та пояснень позивачки, вона знала про зміст заповіту до смерті матері, питання спадкування будинку обговорювалося між рідними братами та сестрами після похорон матері. Проживаючи періодично в спірному будинку позивачка знала, що він утримується ОСОБА_3, мала можливість звернутись до нотаріальної контори і дізнатися, яким чином успадковується майно, хто є спадкоємцем, в якому порядку буде здійснюватись спадкування за заповітом, чи за законом, а також вирішити питання виділення їй частки у спадковому майні. Тобто, в даному випадку, ОСОБА_2 знала про порушення свого права, та мала можливість звернутись до суду в межах трьохрічного строку, що передбачено законом.
Позивачем не надано суду доказів того, що вона не мала можливості з 1991 року вирішити питання про право на отримання обов”язкової частки у спадщині.
Позивачка звернулась до суду з даним позовом в серпні 2008 року, тобто з пропуском 3-х річного строку позовної давності. З заявою про поновлення строку позовної давності не зверталась.
Суд першої інстанції виходив з того, що спадщина за заповітом була своєчасно прийнята спадкоємцем – ОСОБА_3 При житті спадкодавця ОСОБА_2 була обізнана про зміст заповіту, що вона не заперечувала в судді першої інстанції. Також, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу в підтвердження доводів про фактичне прийняття спадщини. Твердження ОСОБА_2 щодо звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, спростовуються поясненнями в судовому засіданні представника Борзнянської нотаріальної контори про те, що спадковий реєстр не містить таких записів. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що тимчасове проживання в спірному будинку, не є належним доказом про фактичне прийняття спадщини. Також суд зазначив, що позивачка пропустила процесуальний строк звернення до суду, а саме, на протязі 17 років не зверталась до суду з позовом про захист порушеного права, доказів поважності пропуску строку суду не надала, що є підставою для відмови в задоволенні позову, при цьому посилався на ст.ст.71, 80 ЦК України в редакції 1963 року.
Такий висновок суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку і не суперечить нормам чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання апелянтів на те, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину, оскільки починаючи з 1999 року періодично проживала в спірному будинку, не може бути правовою підставою для набуття нею права на спадщину, оскільки вона не вчинила жодної дії, щодо прийняття спадщини передбаченої ст.ст.548, 549, 535 ЦК України в редакції 1963 року. Твердження апелянта ОСОБА_2 щодо звернення до нотаріуса Борзнянської районної державної нотаріальної контори в межах 6 місячного строку після померлої ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини спростовується поясненнями ОСОБА_6 про відсутність такої заяви та спадковою справою.
Доводи апелянта про відсутність заповіту складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки, свідоцтво про право на спадщину від 05.11.1998 року, видане на підставі заповіту, посвідченого Борзнянської державною нотаріальною конторою від 10.08.1991 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1224 \а.с. 10\.
Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_2 про порушене право на спадщину дізналась тільки у квітні 2008 року, коли відповідач вирішив продати спірний будинок, суд не може взяти до уваги з вищевикладенних підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08 вересня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: