ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2010 року Справа № 7/53-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)
суддів: Голяшкін О.В., Лисенко О.М.
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Нелюбов О.О., представник представник, довіреність №б/н від 18.03.10; Пономаренко В.В., представник представник, довіреність №б/н від 18.03.10; Довгаль Є.Л., директор, наказ №23/4 від 02.01.04;
від відповідача: Кирилова О.Г. представник, довіреність №281009/3 від 28.10.09;
від третьої особи: ОСОБА_5, представник, свідоцтво ПДРФОП серії НОМЕР_1 від 04.08.03
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватної фірми “ЗЕВС”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2010 року у справі № 7/53-10
за позовом приватної фірми “ЗЕВС”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
до публічного акціонерного товариства “ІМЕКСБАНК”, м. Одеса
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа –підприємець ОСОБА_5, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
про визнання недійсним договору іпотеки та договору поруки,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2010 року (суддя Коваль Л.А.) в позові про визнання недійсними договору іпотеки № 1906/18-3 від 19 червня 2007 року та договору поруки № 1906/9-П від 19 червня 2007 року, укладеними між позивачем та відповідачем відмовлено повністю.
Судові витрати у справі покладено на позивача.
Рішення господарського суду прийнято на підставі положень Закону України “Про іпотеку”, Цивільного кодексу України, вмотивовано тим, що договір поруки та договір іпотеки відповідають чинному законодавству. Суд не визнав підстави, які були наведені позивачем в позовній заяві, що свідчать про недійсність оспорюваних договорів та їх невідповідність законодавству.
Не погодивши з зазначеним рішенням, позивач його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
В апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновком суду стосовно невизнання договору іпотеки від 19 червня 2007 року № 1906/18-3 недійсним, так як він був укладений до моменту набрання чинності кредитним договором від 19 червня 2007 року № 906/291. Суд мотивував свій висновок в цій частині рішення тим, що кредитний договорі є концесуальним і вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх його істотних умовах. Заперечуючи висновок суду скаржник стверджує, що договір позики та договір кредиту мають єдину правову природу, а кредитний договір є одночасно і договором позики, тому спираючись на §2 глави 71 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 1054 Цивільного кодексу України стверджує, що суд повинен був керуватися положеннями ст. 1046 Цивільного кодексу України, де зазначено що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Скаржник також не погоджується з висновком господарського суду стосовно того, що договір іпотеки від 19 червня 2007 року був укладений після отримання кредиту третьою особою фізичною особою –підприємцем ОСОБА_5 (19 червня 2007 року о 14:10 год.), про що свідчить дата видачі витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 13084216 –19 червня 2007 року о 16:20 год. На думку скаржника це не спростовує того, що кредитний договір був укладений після укладання договору іпотеки. Як зазначає позивач, вказаний витяг підтверджує лише факт реєстрації обтяження об’єкту іпотеки, а саме 19 червня 2007 року о 16:20 год., і зовсім не фіксує факт укладення договору іпотеки, оскільки відповідно до Закону України “Про іпотеку” обтяження об’єкту іпотеки може відбуватися у будь –який день та час.
Скаржник просить рішення господарського суду скасувати.
В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу.
Відповідач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що погодиться з будь –яким рішенням суду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
19 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком “ІМЕКСБАНК”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “ІМЕКСБАНК” та підприємцем –фізичною особою ОСОБА_5, укладено договір кредитної лінії № 1906/29 (далі договір) відповідно до якого Банк зобов’язався надати третій особі грошові кошти у тимчасове користування.
Пунктом 1.1.1. Договору кредитної лінії передбачено, що надання коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених Договором кредитної лінії, в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 200 000, і 00 доларів США (далі кожна частина окремо -транш, а у сукупності - транші), зі сплатою 14 % річних та поверненням заборгованості згідно графіку:
- до 15.03.2010р. - 50 000, 00 доларів США;
- до 15.04.2010р. - 50 000, 00 доларів США;
- до 15.05.2010р. - 50 000, 00 доларів США;
- до 18.06.2010р. - 50 000, 00 доларів США, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами 18 червня 2010 року на умовах, визначених Договором кредитної лінії та додатковими угодами.
Відповідно до п. 2.1. договору кредитної лінії видача траншів кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку позичальника № 20635030131005 в філії акціонерного комерційного банку “ІМЕКСБАНК” у м.Дніпропетровськ розрахункових документів позичальника на цілі, визначені п.1.2. договору кредитної лінії.
Моментом (днем) надання траншів кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі відповідного траншу кредиту (п. 2.2. договору кредитної лінії).
Договір кредитної лінії набирає чинності з дати його укладення та діє до останнього виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань (п.7.3 договору).
В договір кредитної лінії на протязі 2008 року неодноразово вносилися зміни в сторону збільшення процентної ставки за користування кредитом.
19 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком “ІМЕКСБАНК” в особі філії акціонерного комерційного банку “ІМЕКСБАНК” у м. Дніпропетровськ, як іпотекодержателем, та приватною фірмою “ЗЕВС”, як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки № 1906/18-3 (далі - договір іпотеки), відповідно до п.1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення і виконання позичальником підприємцем –фізичною особою ОСОБА_5 зобов’язань, які виникли за договором кредитної лінії, укладеним між іпотекодержателем –кредитор та позичальником, наступне нерухоме майно –комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1 договору іпотеки).
19 червня 2007 року договір іпотеки посвідчено державним нотаріусом Першої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Полянським Ю.М.
Також, 19 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком “ІМЕКСБАНК” в особі філії акціонерного комерційного банку “ІМЕКСБАНК” у м. Дніпропетровськ, як кредитором, приватною фірмою “ЗЕВС”, як поручителем, та підприємцем –фізичною особою ОСОБА_5, як позичальником, укладено договір поруки № 1906/9-П (далі - договір поруки).
Оспорюючи договір іпотеки, позивач вважає, що він не відповідає ст.ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 18 Закону України “Про іпотеку”.
Зокрема позивач вважає, що договір іпотеки не забезпечував дійсного зобов’язання, оскільки був укладений до моменту укладання договору кредитної лінії, жодний транш не міг бути виданий до моменту укладення договору іпотеки.
Основне зобов’язання в ході укладення додаткових угод щодо збільшення розміру відсотків, було змінено, але в договір іпотеки не вносилися в установленому порядку зміни. Позивач вважає, що з моменту внесення змін до договору кредитної лінії основне зобов’язання, розмір якого є істотною умовою іпотечного договору, припинялося, а за виконання нового зобов’язання він не поручався. Крім того на момент укладення договору іпотеки все майно позивача знаходилося в податковій заставі.
Позивач також просить визнати недійсним договір поруки, оскільки в наслідок збільшення основного зобов’язання збільшився об’єм зобов’язання поручителя, на що він згоди не давав.
Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно п.7.3 договору кредитної лінії цей договір набирає чинності з дати його укладення, тобто з 19 червня 2007 року.
Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глава 71), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України надання кредиту не співпадає з моментом укладення кредитного договору, а відбувається пізніше. Крім того, ст.1056 Цивільного кодексу України передбачає право кредитодавця на відмову від виконання зобов’язання з надання кредиту, що свідчить про те, що зобов’язання виникає у кредитодавця раніше вчинення відповідної дії –надання кредиту, а саме з моменту досягнення у встановленій формі згоди по всіх істотних умовах договору тощо.
Отже, позивач безпідставно ототожнив надання траншів кредиту з датою укладення договору кредитної лінії.
Отже, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що договір іпотеки укладений 19 червня 2007 року тобто в день укладення договору кредитної лінії, що підтверджується також меморіальними ордерами № 1524 від 19 червня 2010 року та № 1654 від 19 червня 2010 року (а.с.40, 41), в яких зазначено час отримання кредиту –14:10 год., договір іпотеки укладєний після отримання витягу з Державного реєстру іпотек –19 червня 2007 року о 16:20 год.
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень (а.с.46) в податковій заставі знаходилось рухоме майно позивача, що свідчить про те, що податкова застава на нерухоме майно, яким є предмет іпотеки за договором іпотеки № 1906/18-3 від 19 червня 2007 року, на нього не розповсюджувалась.
Крім того, як вірно зазначив господарський суд, укладення договору іпотеки щодо майна, яке перебуває в податковій заставі не порушує у спірних відносинах права позивача, з відповідним позовом до суду може звертатися заінтересована особа –податковий орган.
Не можуть бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки і ті обставини, що після його укладення до договору кредитної лінії вносилися зміни, пов’язані із збільшенням процентної ставки за користування кредитом.
Підставою недійсності договору відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України є невідповідність змісту договору законодавству лише на час його укладення.
Враховуючи наведене вище, є неправомірними та не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки.
Також, не ґрунтуються на законодавстві та не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання недійсним договору поруки в силу наступного.
В обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору поруки позивач посилається на положення ч.2 ст.554 Цивільного кодексу України та положення ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України).
Отже, в силу наведених положень законодавства, зміна зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, є підставою для припинення договору поруки, а не визнання його недійсним.
За матеріалами справи суд не вбачає підстав для висновку, що на час укладення договору поруки не були дотримані вимоги законодавства щодо його змісту.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що відсутні правові підстави для визнання спірних договорів недійсними.
З наведених підстав доводи скаржника не можуть бути прийнятті до уваги.
Таким чином рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2010 року відповідає діючому законодавству, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від від 22 квітня 2010 року у справі № 7/53-10 залишити без змін.
Апеляційну скаргу приватної фірми “ЗЕВС”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у місячний строк до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Джихур
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя О.М. Лисенко
(Дата підписання постанови в повному обсязі 02.08.10р.)