У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

                         Справа № 22 ц–4597/2010                              Головуючий в 1-ій інстанції – Черновський Г.В.

                               Категорія – 41                                                 Доповідач  -  Волошин М.П.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

21 липня 2010 року                                                          м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

            головуючого судді   -   Басуєвої Т.А.

            суддів                     -   Волошина М.П., Демченко Е.Л.

            при секретарі           -  Лещинській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський завод медичного устаткування», Гуменюк Тетяни Анатоліївни на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський завод медичного устаткування», Дніпропетровської міської Ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи: Приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання рішення про приватизацію та договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права користування житловим приміщенням та зобов’язання укласти договір найму, –

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання розпорядження про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1, договори купівлі-продажу від 28 жовтня 2001 року та 17 травня 2003 року спірної квартири недійсними, визнати за ним право користування спірним житловим приміщенням та зобов’язати укласти з ним договір найму цього житлового приміщення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2010 року позовні вимоги задоволено ОСОБА_3 в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ВАТ «Дніпропетровський завод медичного устаткування» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення ,яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення проти рішення тим, що судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 в своїй скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення проти рішення тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи та обставини, що мають значення для справи недоведені.

Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши рішення суду в межах доводів  скарг  дійшла  висновку,  що  скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що після розірвання шлюбу у 1984р. батько позивача став мешкати у квартирі АДРЕСА_1 разом із своїм батьком – ОСОБА_9, який є дідом позивача та займав вказану квартиру відповідно до договору найму житлового приміщення.

У серпні 1990 після смерті матері позивача він будучи неповнолітнім, оселився зі свої батьком та дідом в спірній квартирі.

З вересня 1991 року по липень 1996 року позивач перебував у школі-інтернаті № 7, з 01 вересня 1996 року по 25 травня 1998 року навчався у ПТУ –інтернат № 7, але продовжував мешкати в спірній квартирі.

У серпні 2001 року батько та дід позивача приватизували спірну квартиру, і їм було надано свідоцтво про право власності від 27 серпня 2001 року.

28 жовтня 2001 року батько і дід позивача продали квартиру за договором купівлі-продажу відповідачці ОСОБА_4

17 травня 2003 року ОСОБА_4 продала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_2

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир у спільну власність здійснюється з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно проживають у цій квартирі, у тому числі ті, які тимчасово відсутні, за якими зберігається право на житлове приміщення.

Оскільки позивач на момент приватизації квартири та її продажу був повнолітнім громадянином України, письмової та усної згоди на приватизацію квартири не давав, і  з цих підстав суд визнав розпорядження від 27.08.2001 року про приватизацію квартири недійсним.

Проте такого висновку суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо)  і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Оскільки приватизація квартири здійснена в 2001 році, до спірних правовідносин застосовуються норми ЦК УРСР. Згідно зі ст. ст. 71, 76 цього Кодексу загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

 Перебіг терміну позовної давності починається з дня, коли особа узнала або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З урахуванням викладеного та в силу положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України, яка передбачає, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції у своєму рішенні дав оцінку лише доводам позивача, визнавши їх обґрунтованими, при цьому зовсім не давши оцінки іншим доказам, показанням відповідачів та свідків.

Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 про приватизацію квартири стало відомо  у 2003 році, він звертався 14 квітня 2003 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання свідоцтва про право власності на приватизовану квартиру та договору         купівлі-продажу недійсними.      

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 4 жовтня 2006 року позовну заяву було залишено без розгляду.

Про порушене право на приватизацію квартири позивач довідався в 2003 році, проте звернувся повторно до суду після залишення його заяви без розгляду 19.11.2007 року, пропустивши строк позовної давності, а підстав для його поновлення немає.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим і відповідно до положень ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню та відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, –

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ВАТ «Дніпропетровський завод медустаткування» та ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від   21.01.2010 року – скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання розпорядження        № 1854 від 27.08.2001 року про приватизацію квартири та визнання договорів купівлі-продажу квартири від 28.10.2001 та 17.05.2003 року недійсними та визнання за ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов’язання Дніпропетровської міської Ради заключити з ОСОБА_3 договір найму житлового  приміщення – відмовити.  

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

           Головуючий:

           Судді: