< Список >
Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2010 року Справа № 2а-1306/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого –судді Ясенової Т.І.
при секретарі –Сіліоновій І.В.
за участю представників сторін:
позивача: Булгаков В.Д.
відповідача: Кожухар О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства „Новоархангельське автотранспортне підприємство № 13544” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ:
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –КОВ ФСЗ інвалідів) звернулося з позовом до відкритого акціонерного товариства „Новоархангельське автотранспортне підприємство № 13544” (далі - ВАТ «Новоархангельське АТП № 13544») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 4312,70 грн., з яких –4306,25 грн. адміністративно-господарська санкція та 6,45 грн. –пеня.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не створено робочих місць для працюючих інвалідів, а тому відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на те, що звіти до Фонду ними подавалась завжди. Крім того, зазначив, що вживали всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів.
Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
В судовому засіданні встановлено, що ВАТ „Новоархангельське АТП № 13544” 02.01.2010 року подано до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість інвалідів за 2009 рік (а.с.8), відповідно до змісту якого середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача у 2009 році складала 8 осіб, фонд оплати праці за 2009 рік становив 68 900 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника у 2009 році складала 8612,50 грн. В даному звіті відповідачем зазначено, що норматив створення робочих місць для інвалідів складає 1 робоче місце.
В судовому засіданні встановлено і сторонами даний факт не заперечувався, що в ВАТ „Новоархангельське АТП № 13544” інвалідів не працювало.
Суд погоджується з позицією Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з огляду на зміст ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. №875-ХІІ та вважає, що у відповідача у 2009 році повинно було працювати 1 людина (8 х 0,04 = 1).
Як вбачається з копії наказу № 4 від 20.01.2009 року, на підприємстві було створене робоче місце для працюючого інваліда (посада –„вулканізаторник”). Поряд з цим, представником відповідача було зазначено, щодо зайняття даної посади інваліди протягом 2009 року на підприємство не звертались.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. №875-ХІІ передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” покладає на підприємство обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів, а тому суд вважає, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування.
Статтею 19 Закону України вищевказаного Закону передбачено, що керівники підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 статті 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Враховуючи вимоги Закону підприємство може бути звільнено судом від відповідальності щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу працевлаштування інвалідів, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, зокрема, своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 08.06.2010 року № 10/72.
Відповідно до ст. 71 КАС України обов’язок доведення по даній справі покладається на позивача.
Доказів того, що ВАТ „Новоархангельське АТП № 13544” не створило робочі місця для інвалідів, відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Позивачем не надані та в матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок не належного виконання обов’язку відповідачем інваліди в необхідній кількості не були працевлаштовані.
З огляду на недоведеність позивачем фактів порушення з боку ВАТ „Новоархангельське АТП № 13544” чинного законодавства щодо здійснення установлених заходів для працевлаштування інвалідів, суд дійшов висновку, що позов Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає, оскільки відсутні правові підстави для застосування до відповідача економічних санкцій відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства „Новоархангельське автотранспортне підприємство № 13544” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені –відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано –02.07.2010.
Суддя Т.І. Ясенова