ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2010 р. Справа № 2-а-2854/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представника на підставі довіреності;
відповідача : Радзіковської І.Т. - представника на підставі довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3П.) з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що посадовими особами відповідача проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД-ФОП ОСОБА_3 за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, за наслідками якої складено акт від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1. У вказаному акті перевірки відображено інформацію про порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". На підставі акта перевірки від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1, ДПІ у м. Вінниці прийнято податкові повідомлення-рішення №0000991721/0 від 30.04.2010 року, згідно якого позивачу визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 14478,21 грн., та №0001001721/0 від 30.04.2010 року, відповідно до якого визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 4195,5 грн., у т. ч. За основним платежем – 2797,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1398,5 гривень.
Позивач, не погоджуючись з даним податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, просив суд їх скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши суду письмові заперечення, в яких вказав, що вони не підлягають задоволенню, оскільки, ФОП ОСОБА_3 дійсно порушено вказані норми законодавства.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволені.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Державна реєстрація ФОП ОСОБА_3, згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, проведена за №24901446Ф0130596 01.10.2002 року (а.с. 7).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
На виконання вказаної норми Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання та на підставі направлення №712/17 від 22.03.2010 року та №813/17 від 06.04.2010 року, виданого ДПІ у м. Вінниці головним державним податковим ревізором-інспектором ДПІ у м. Вінниці Каричинською С.П. проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи-підприємця ОСОБА_3П, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 за період з 01.10.2008 року по 31.12.200 року, про що складено акт від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1 (8-29).
У ході перевірки встановлено порушення позивачем наступні норми:
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», у результаті чого відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2008 року та 2009 рік у сумі 14478,21 грн.;
- п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що підлягав перевірці, на загальну суму ПДВ 2797,0 грн. (а. с. 8-29).
Не погоджуючись з даними висновками відповідача, позивачем подано заперечення до акту перевірки від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1 (а.с. 30). Листом №7454 від 28.04.2010 року (а.с. 31-32) позивача повідомлено, що висновки за результатами виїзної планової документальної перевірки залишено без змін, оскільки, ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат включено документально непідтверджені витрати - витрати, які безпосередньо не пов’язані з одержанням доходу (придбання транспортних послуг та оплата послуг мобільного зв’язку).
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних фінансових санкцій, а саме:
- № 0000991721/0 від 30.04.2010 року (а.с. 33) за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого позивачу нараховано податкове зобов’язання за основним платежем у сумі 14478,21 грн.;
- № 0001001721/0 від 30.04.2010 року (а.с. 34) за порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачу нараховано податкове зобов’язання у загальній сумі – 4195,5 грн., зокрема: за основним платежем – 2797,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 1398,5 гривень.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись з даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.
Судом встановлено, що податкове повідомлення - рішення № 0000991721/0 від 30.04.2010 року (а.с. 33) винесені за порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Обґрунтування виявленого відповідачем порушення наведено в п. 2.2.2 акту перевірки від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1.
Так, перевіркою встановлено включення до складу валових витрат – витрат документально не підтверджених, які безпосередньо не пов’язані з одержанням доходу, а саме:
- придбання транспортних послуг, оскільки, позивачем не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, що підтверджують перевезення саме тих товарів, які мають відношення до діяльності СПД, адже, на думку відповідача, наявність товарно-транспортних накладних передбачена ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»;
- оплата послуг мобільного зв’язку, оскільки, позивачем не надано до перевірки роздруківки телефонних розмов.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п.п. 5.2.1 п.п. 5.2 ст. 5 того ж Закону України до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" не передбачено включення до складу валових витрат на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаних з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.
У пункті 1.32 статті 1 названого Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Перевіряючи законність формування позивачем валових витрат, в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем покладено висновок про наявність необхідного зв'язку між спірними послугами та господарською діяльністю позивача.
У судовому засіданні встановлено, що ФОП ОСОБА_3 протягом періоду, який підлягав перевірці здійснював господарську діяльність щодо оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією (борошно, крупи, висівки і т.д.), вказане підтверджено посадовою особою відповідача в акті перевірки від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1.
Відповідно до Закону України «Оптові ринки сільськогосподарської продукції» оптова торгівля сільськогосподарською продукцією – діяльність з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції партіями для наступного її продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого чи іншого використання, а також допоміжна діяльність, що забезпечує таку купівлю-продаж шляхом надання пов'язаних з цим послуг.
У судовому засіданні встановлено, а представником відповідача підтверджено, факт відсутності транспортних засобів у ФОП ОСОБА_3 для здійснення перевезення сільськогосподарської продукції (борошно, крупи, висівки і т.д.) в оптових розмірах.
Судом встановлено, що для здійснення перевезення сільськогосподарської продукції в оптових розмірах, придбаної у виробника, а також зі складу, між ФОП ОСОБА_3 та рядом контрагентів протягом періоду, що підлягав перевірці укладено договори про надання авто послуг, зокрема:
- договір №02/10-08 від 27.10.2008 року про виконання авто послуг (а.с. 35), укладений між позивачем та ПП ОСОБА_5;
- договір №1 від 14.01.2009 року (а.с. 44), укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_6;
- усний договір між позивачем та ПП «Елеватормлинмонтаж»;
- усний договір між позивачем та ВАТ «Вінницяспецавтотранспорт».
До суду надано підтвердження виконання умов вказаних вище договорів згідно рахунків, актів виконаних робіт, податкових накладних (а.с. 36-51).
Крім того, позивачем надано до суду товарно-транспорті накладні (а.с. 94-105), які підтверджують здійснення перевезення вказаними контрагентами сільськогосподарську продукцію (борошно, крупи, висівки і т.д.), що належить ФОП ОСОБА_3
Суд не погоджується з висновками відповідача викладеними в п. 2.2.2 акту перевірки від 15.04.2010 року №678/17/НОМЕР_1 щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат - витрати на оплату транспортних послуг вказаних контрагентів, у зв`язку з тим, ним до перевірки не надано товарно-транспортні накладні. Суд вбачає неправомірність в діях посадових осіб ДПІ у м. Вінниці щодо застосування ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», як аргументу необхідної наявності у ФОП ОСОБА_3 товарно-транспортних накладних. Оскільки, Закон України "Про автомобільний транспорт" регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, а не встановлює порядок ведення податкового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказано, що сфера дії цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Згідно ч. 2 ст. 3 того ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Так, у відповідності до ч. 1 та. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.1995 року (далі – Положення № 88).
Положення №88 встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) (п.п. 1.1). Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (п.п. 1.2). Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа (п.п.2.4.).
Відповідно до п.п. 2.4. Положення №88, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Враховуючи викладене, суд вважає, що надані позивачем договори на виконання авто послуг та рахунки, акти виконаних робіт, податкові накладні, товарно-транспорті накладні за цими договорами, будучи первинними документами та підставою формування валових витрат відповідають вимогами п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складені згідно приписів п. 2.4. Положення № 88, оскільки містять дані щодо обсягів наданих послуг та змісту наданих послуг по перевезенню сільськогосподарської продукції.
Отже, суд дійшов висновку, про наявність у первинних документах інформації про конкретні послуги надані вказаними контрагентами з перевезення сільськогосподарської продукції позивачу та використані ним їх у власній господарській діяльності для одержання доходу, економічної вигоди і прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності.
Щодо віднесення ФОП ОСОБА_3 до вартості валових витрат оплату послуг мобільного зв’язку, то суд не погоджується з думкою посадових осіб ДПІ у м. Вінниці щодо неправомірності включення їх до складу валових витрат у зв’язку з ненаданням до перевірки роздруківки телефонних розмов.
У судовому засіданні встановлено, а представником відповідача не оскаржено, факт відсутності офісного приміщення і, відповідно, стаціонарного телефону у ФОП ОСОБА_3
Судом встановлено, що позивачем здійснено оплату телекомунікаційних послуг за мобільний зв'язок згідно рахунків (а.с. 52-58), виставлених ЗАТ «Український мобільний зв'язок» саме субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_3, а не фізичній особі ОСОБА_3 Крім того, згідно рахунків на оплату телекомунікаційних послуг за мобільний зв'язок, позивач саме як підприємець здійснює оплату вартості щомісячної абонплати за обслуговування телефонного номеру, а не за конкретні телефонні розмови.
Враховуючи вищевказане, суд прийшов до висновку, що відповідач під час перевірки та прийнятті рішення неправомірно вважає відсутності підстав для включення позивачем до валових витрат – витрати на оплату послуг зв’язку.
На підставі викладеного, суд вважає, що посадовими особами ДПІ у м. Вінниці не правомірно донараховано ФОП ОСОБА_3 суму податку з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі 14478,21 гривень.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкове повідомлення - рішення №0001001721/0 від 30.04.2010 року, судом встановлено наступне.
Вказане податкове повідомлення-рішення винесене внаслідок порушення позивачем п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.4 п. 7.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Так., п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Оскільки, ДПІ у м. Вінниці не доведено неправомірність внесення позивачем до складу валових витрат – витрати на оплату авто послуг та послуг зв’язку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування ФОП ОСОБА_3 податку на додану вартість у сумі 2797,0 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1398,5 грн., згідно з п. 4.2.2. ст. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 того ж Закону. А тому, податкове повідомлення - рішення №0001001721/0 від 30.04.2010 року підлягає скасуванню.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позов обґрунтований, а тому підлягає задоволенню, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовільнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0000991721/0 та № 0001001721/0 від 30.04.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 3 гривні 40 копійок.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 03.08.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна