ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 р. Справа № 2-а-2194/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Гавриленко С.К.
відповідача : Супруна М.І., Радзіковської І.Т. - представників на підставі довіреностей;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глікойл"
до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Глікойл" (далі - ТОВ "Глікойл") з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000012330/0 від 04.02.2010 та №0000012330/1 від 12.04.2010 року
Позовні вимоги мотивовано тим, що посадовими особами відділу перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ДПА у Вінницькій області було проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 13.06.2008 року по 01.11.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки № 11/0701/35903965 від 21.01.2010 року. ТОВ "Глікойл" з висновками акту перевірки не погодилось та надало заперечення №01/10 від 28.01.2010 року.
В ході розгляду заперечень, висновки акту перевірки були частково змінені та викладені в новій редакції, зокрема:
- підтверджено бюджетне відшкодування у податкових деклараціях з ПДВ поданих за липень 2009 року в сумі 320473,00 грн., за жовтень 2009 року в сумі 63170,00 грн.;
- на порушення п.4.1 ст.4, пп. 7.2.7 п.7.2, пп. 7.4.5, п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) на суму 418024,00 грн. (за липень 2009 року на 383291,00 грн., за жовтень 2009 року на 34733,00 грн.).
- на порушення п.4.1 ст.4, пп. 7.4.5, п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 204427,00 грн., в т.ч. за серпень 2008 року на суму 5900 грн., за жовтень 2008 року на суму 72475,00 грн., за квітень 2009 року на суму 118862 грн., за серпень 2009 року на суму 7190 грн.
В подальшому, за наслідками розгляду заперечень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 року №0000012330/0, яке позивач оскаржив в апеляційному порядку подавши скаргу від 09.02.2010 року за №01/02-2010.
Апеляційна скарга була розглянута ДПІ у м. Вінниці (лист від 09.04.2010 року №1321/25-09/9) за результатами чого залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 року №0000012330/0, а скаргу ТОВ "Глікойл" без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2010 року №0000012330/1.
Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення - рішення є необґрунтованими з огляду на наступні обставини.
Так, ТОВ "Глікойл" не вбачає зі своєї сторони порушення норм п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки на його думку, вимоги пункту 4.3 цієї статті Закону передбачені виключно для оподаткування товарів при розмитнення товарів які імпортуються і ніяк не стосуються операцій з продажу товарів на митній території України: "Для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, вплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства".
Позивач зазначає, що відповідачем не брався до уваги той факт, що згідно з положеннями Інструкції Державної митної служби "Про порядок заповнення вантажної митної декларації" від 09.07.1997 №307, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
Відповідно до вимог п.10.1 (б) ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", особами відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету є митний орган при справлянні податку з осіб, що імпортують товари на митну територію України. Операції по продажу товарів на митній території України передбачені п. 4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Звичайна ж ціна, встановлюється за правилами п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні. Митна вартість при визначенні звичайної ціни у п.1.20 ст.1 цього Закону не згадується. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності-однорідних) товарів (робіт, послуг).
Отже на думку позивача, у цьому випадку ціна продажу є звичайною, якщо такі ж товари на таких же умовах не продавалися підприємством за іншою ціною і податковим органом не буде доведене зворотне.
Поряд з цим, позивач посилається на те, що нормами пп. 4.4. п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", передбачена можливість донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом, внаслідок визначення звичайних цін, за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямим методом, але на даний така методика законодавчо не врегульована.
Більш того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до пп. 4.4.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно – правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платника податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
За таких обставин висновки, викладені в акті перевірки № 11/0701/35903965 від 21.01.2010 року щодо порушення норм п.4.1 ст.4, пп. 7.2.7 п.7.2, пп. 7.4.5, п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.
З наведеного випливає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.02.2010 року №0000012330/0 та від 12.04.2010 року №0000012330/1 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила про їх задоволення в повному обсязі.
Представники відповідача надали суду заперечення на позов, в яких послались на те, що оскаржувані рішення прийняті в межах наданих повноважень та відповідно до порушень виявлених в ході проведення документальної перевірки ТОВ "Глікойл" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 13.06.2008 року по 01.11.2009 року, результати якої, були закріплені в акті перевірки № 11/0701/35903965 від 21.01.2010 року. У зв’язку з зазначеним, представники відповідача просили відмовити в задоволенні позові. Заперечення приєднані до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глікойл" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 07.05.2008 року, свідоцтво про державну реєстрацію №11741020000006782, взято на податковий облік 12.05.2008 року в ДПІ у м. Вінниці за № 19150, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ видано 13.06.2008 року за №100121967 та анульовано 28.02.2009 року. У зв’язку зі зміною місцезнаходження, ТОВ "Глікойл" перереєстровано як платника податку на додану вартість ДПІ у м. Вінниці про що отримано нове свідоцтво від 28.02.2009 року за №100202216.
Основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля хімічними продуктами, інші види оптової торгівлі, виробництво іншої хімічної продукції для промислових цілей, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, консультування з питань комерційної діяльності та управління.
Відділом перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ДПА у Вінницькій області проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Глікойл", за результатами якої складено акт № 11/0701/35903965 від 21.01.2010 року "Про результати виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за період з 13.06.2008 року по 01.11.2009 року".
В ході проведення перевірки виявлені такі порушення та встановлені наступні обставини:
- підтверджено бюджетне відшкодування у податкових деклараціях з ПДВ поданих за липень 2009 року в сумі 320473,00 грн., за жовтень 2009 року в сумі 63170,00 грн.;
- відповідно до п.4.1 ст.4, пп. 7.4.5, п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 204427,00 грн., в т.ч. за серпень 2008 року на суму 5900 грн., за жовтень 2008 року на суму 72475,00 грн., за квітень 2009 року на суму 118862 грн., за серпень 2009 року на суму 7190 грн.
- відповідно п.4.1 ст.4, пп. 7.2.7 п.7.2, пп. 7.4.5, п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) на суму 418024,00 грн. (за липень 2009 року на 383291,00 грн., за жовтень 2009 року на 34733,00 грн.).
На підставі зазначеного акту податковою інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення №0000012330/0 від 04.02.2010 та №0000012330/1 від 12.04.2010 року, якими товариству було зменшено податковим органом суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, що стало підставою його оскарження в судовому порядку.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на митній території України.
Перевіряючи рішення відповідача, суд дійшов висновку про те, що при встановленні рівня звичайних цін, визначення яких дано п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, податковий орган діяв у межах наведеної норми законодавства.
Пункт 4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, встановленої за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Позивачем при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки гліцерину сирого рослинного походження на митній території України використано продажну вартість поставки такого гліцерину, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 30.11.2006№298-V, зокрема: п.4.1 ст.4 доповнено абзацом наступного змісту: "У разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20 відсотків база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами".
Відповідно до пп. 1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" визначено, що у разі, коли ціни на товари (послуги), підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Такі принципи регулювання у випадку імпорту товарів закріплені в п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, вплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов’язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.
Положення ст. 268 Митного кодексу України, визначають, що за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами.
Відповідно до ст. 269 Митного кодексу України, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Згідно з пп. 1.20.1, п.п.1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайна ціна визначається з ціни реалізації ідентичних чи однорідних (подібних) товарів. Отже, порядок визначення митної вартості у митному законодавстві та звичайних цін у податковому законодавстві є однорідним.
Приписи ст. 261 Митного Кодексу України, передбачають, що відомості про митну вартість товарів, що переміщаються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
З урахуванням наведеного, встановлено, що перевіркою податкового органу з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.
Отже, ТОВ "Глікойл" в порушення п.4.1 ст.4 "Про податок на додану вартість" було занижено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 563026 грн. в тому рахунку: за серпень 2008 року на суму 106143,00 грн.; за вересень 2008 року на суму 93814,00 грн.; за жовтень 2008 року на суму 102022,00 грн.; за листопад 2008 року на суму 117481,00 грн.; за грудень 2008 року на суму 45191,00 грн.; за січень 2009 року на суму 48697,00 грн.; за лютий 2009 року на суму 26419,00 грн.; за березень 2009 року на суму 16051,00 грн.; за квітень 2009 року на суму 7208,00 грн.
Водночас, посилання позивача на положення пп. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з якими донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами є безпідставними, оскільки дія цієї норми поширюється виключно на випадки, коли податковим органом здійснюється донарахування платнику податку податкових зобов’язань внаслідок визначення звичайних цін.
Натомість, як вбачається зі змісту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.02.2010 року №0000012330/0 та від 12.04.2010 року №0000012330/1 ТОВ "Глікойл" за результатами перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку податковим органом було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а не донараховано податкові зобов’язання.
Таким чином, наведене свідчить про відсутність у позивача підстав для посилання на норми пп. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Судом встановлено, що в ході проведення позапланової перевірки ТОВ "Глікойл", відповідачем виявлено порушення підприємством пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме під час формування податкового кредиту ТОВ "Глікойл" до його складу було включено суми ПДВ не підтвердженні первинними документами.
Зокрема, позивачем до складу податкового кредиту, по рядку 12.1 було включено суми ПДВ, які не підтверджені митними деклараціями: в квітні 2009 року на суму 17502,00 грн.; в вересні 2009 року на суму 34650,00 грн.; в липні 2009 року на суму 47 грн.; в жовтні 2009 року на суму 362 грн.
Відповідно до пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" – сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду.
Згідно пп. 7.7.2 п.п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Оскільки, за даними перевірки значення рядка 24 "Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду" податкової декларації з ПДВ за липень 2009 року складає 320473,00 грн., а бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, то ТОВ "Глікойл" в порушення пп. 7.7.1, пп.7.7.2 п.п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) на суму 383291,00 грн. (703764,00 грн. – 320473,00 грн.), де 703764,00 – дані рядка 24 "Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду" за даними ТОВ "Глікойл".
Також, за даними перевірки значення рядка 24 "Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду" податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року складає 63170,00 грн., а бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, то ТОВ "Глікойл" в порушення пп. 7.7.1, пп.7.7.2 п.п.7.7 ст.7 "Про податок на додану вартість" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) на суму 34733,00 (97903,00 – 63170,00), де 97903,00 - дані рядка 24 "Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду" за даними ТОВ "Глікойл".
А відтак, ТОВ "Глікойл" було порушено норми п.4.1 ст.4, пп. 7.4.5 п.7.4 пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) на суму 418024,00 грн.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне звернути увагу і на наступні обставини:
Пунктом 8 ст. 3 КАС України закріплено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Право на захист - це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав.
Зміст позову - це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Предмет позову - це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Матеріально - правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.
Підставою позову - є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки. Підстава позову складається із таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, приналежність сторін до цієї справи та привід по позову.
Завдання правосуддя це розгляд та вирішення правового спору, захист порушених суб’єктивних прав особи. Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони.
У судовому засіданні, 19 липня 2010 року представник позивача Суханов Е.П. обґрунтовував свою позицію щодо правового спору, лише в частині визначення звичайної ціни продажу.
Проте інший представник позивача у справі, що фактично змінив Суханова Е.П., а саме Гавриленко С.К., не вчинила жодної процесуальної дії, спрямованої на подальше забезпечення розгляду справи у суді, провадження у якій відкрито за її заявою та в інтересах ТОВ "Глікойл". З огляду на викладене, суд констатував факт порушення згаданим представником позивача вимог ч. 2 ст. 49 КАС України щодо зобов'язання осіб добросовісно користуватися належними їм правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, а також небажання останньої доводити під час судового розгляду справи ті обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Як зазначалось вище, ознакою спору є мета його учасників спрямована на доведення правомірності своїх інтересів та/або на їх захист усупереч інтересам протилежної сторони, а тому за відсутності мети учасників спору, суд не може задовольнити можливість судового захисту для відновлення порушеного права позивача, оскільки така форма судового захисту суперечитиме принципам та завданню адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000012330/0 від 04.02.2010 та №0000012330/1 від 12.04.2010 року задоволенню не підлягають.
Таким чином, оскаржувані рішення відповідачем винесено з дотримання вимог законодавства, на підставі виявлених порушень допущених позивачем при здійсненні господарської діяльності. Вказані рішення являються правомірними, обґрунтованими, що підтверджується обставинами встановленими судом під час розгляду і вирішення справи. А тому, відсутні підстави для визнання цих рішень протиправними.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, як свідчать матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні, оспорюванні позивачем податкові повідомлення-рішення №0000012330/0 від 04.02.2010 року та №0000012330/1 від 12.04.2010 року, прийняті правомірно у відповідності до чинного законодавства, а отже, у суду відсутні підстави для їх скасування.
Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх рішень, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000012330/0 від 04.02.2010 року та №0000012330/1 від 12.04.2010 року, слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Глікойл" відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 03.08.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна