ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 р. Справа № 2-а-1202/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Могир О.Ю. - представника на підставі довіреності;
відповідача : Романцова В.Н., Когутенка П.В.
свідків : ОСОБА_6, ОСОБА_5;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Контрольно - ревізійного управління у Вінницькій області
до: Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного
про: зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ :
Контрольно-ревізійне управління у Вінницькій області (далі – КРУ у Вінницькій області) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного, в якому просить зобов’язати відповідача виконати законну вимогу КРУ у Вінницькій області від 18.12.2009 №02-03-17-14/8697, зокрема: перерахувати за рахунок власних надходжень в дохід Державного бюджету України незаконно використанні кошти загального фонду на покриття витрат спеціального фонду кошторису в сумі 3600 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КРУ у Вінницькій області проведена планова ревізія фінансово - господарської діяльності Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного, в ході проведення ревізії виявлені порушення законодавства, а саме порушення п. 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659. Відповідачем за рахунок коштів загального фонду кошторису проведено нарахування та виплату заробітної плати за березень, серпень 2008 року майстрам виробничого навчання за роботи пов'язані з виробничо-господарською діяльністю (перевезення зерна під час жнив), оплата яких здійснюється за рахунок спеціального фонду кошторису. Зайва виплата заробітної плати призвела до зайвого перерахування відрахувань до державних цільових фондів.
За результатами ревізії складений акт №03-07/27 від 30.10.2009 року, який було підписано директором Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного Романцовим В.Н. та головним бухгалтером училища ОСОБА_5 із застереженнями.
Оскільки в ході контрольного заходу виявлені порушення не були повністю усунені, КРУ у Вінницькій області керівнику установи було надано лист вимогу від 18.12.2009 року за № 02-03-17-14/8697 щодо усунення виявлених порушень та пред’явлення цивільних позовів.
Представник позивача – Могир О.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, пославшись на обставини викладені в позовній заяві та просила суд позов задовольнити у повному обсязі. Окремо, на вимогу суду, представником надано обґрунтований розрахунок ціни позову визначений методом математичного округлення, а тому у позовну заяву було внесено суму 3600 гривень.
Представники відповідача не надавши суду письмових заперечень на позов, в судовому засідання проти позовних вимог заперечували усно та просили суд відмовити в їх задоволенні. Обґрунтовуючи свою позицію суду пояснили, що майстрам виробничого навчання училища виплачувалась премія, а не заробітна плата. Виплата премії здійснювалась за рахунок економії коштів загального фонду кошторису установи, оскільки спеціальним фондом такі виплати не передбачались. Заперечуючи проти позову, представники відповідача вказали, що висновки ревізорів є надуманими та зроблені неправильно, оскільки перевіряючі не врахували окремих документів, зокрема наказу №236 від 30.08.2008 року та Положення "Про преміювання педагогічних, керівних і обслуговуючих працівників Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного, що мали місце при здійсненні господарської діяльності, а тому просили перевірити зазначені факти та зробити правильні висновки. З цих же підстав вони також просили суд не задовольняти позов.
В процесі розгляду справи було викликано свідків – головного контролера-ревізора КРУ у Вінницькій області ОСОБА_6 та головного бухгалтера училища ОСОБА_5, яка пояснила, що відповідно до наказу директора училища та Положення про преміювання педагогічних, керівних і обслуговуючих працівників Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного, остання проводила додатковий вид оплати праці на підставі табелів, у вигляді премії нарахованої розрахунковим методом враховуючи показник виконаної роботи в ході навчального процесу. Окрім того, свідок ОСОБА_5 пояснила, що надаючи ревізорам пояснення по факту виявленого порушення особливої уваги не звертала на зміст своєї відповіді, оскільки таке пояснення було не єдиним, що вимагалось перевіряючими.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що під час проведення ревізії він виявив факт порушення, а саме покриття витрат спеціального фонду кошторису училища за рахунок коштів загального фонду кошторису в сумі 3600 гривень. Зазначений висновок кваліфікував в акті ревізії як недотримання відповідачем вимог п.3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659. Встановив дане порушення шляхом співставлення наказу директора училища №228 від 30.08.2008 року про виплату заробітної плати майстрам виробничого навчання ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за перевезення зерна під час жнив із картками особових рахунків зазначених працівників. Стосовно існування іншого наказу по училищу за №236 від 30.08.2008 року про преміювання учнів та майстрів за виконану роботи, яким нібито вносились зміни до наказу №228 від 30.08.2008 року пояснень не надавав, оскільки в ході ревізії даний розпорядчий документ керівництво училища не надавало для дослідження. Поряд з цим зауважив, що ті виплати які проводились відповідачем не вірно рахувати окремою премією, а необхідно розцінювати як виплата заробітної плати про, що також свідчить розпорядчий документ №228 від 30.08.2008 року, зокрема його наказова частина. Поряд з цим, свідок не заперечував той факт, що відповідач не був позбавлений права виплачувати премію в даному випадку, але тільки за умови використання коштів спеціального фонду кошторису установи. Тобто, відповідач мав можливість запланувати ці кошти у кошторисі на преміювання працівників училища, міг також протягом року внести необхідні зміни у спеціальний фонд і тим самим уникнути порушення описаного в акті. Звернув увагу суду на ту відмінність, що встановлене порушення безпосередньо стосується правильності використання коштів загального та спеціального фонду кошторису установи, тобто джерела фінансування (надходження), а не дотримання вимог законодавства при нарахуванні та виплаті заробітної плати працівникам училища.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі та покази свідків, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Заболотненське вище професійне училище №31 ім. К.Д. Заболотного зареєстроване як юридична особа, що не оспорюється сторонами.
Так, судом по справі встановлено, що відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи управління у Вінницькій області на ІІІ квартал 2009 року, згідно направлень на проведення ревізії від 25.09.2009 року № 986, №987 та від 06.10.2009 року № 1012, працівниками відділу контролю у сфері освіти, культури, засобів масової інформації та спорту, а саме: головними контролерами - ревізорами ОСОБА_6 та Грищук І.В. та контролером - ревізором відділу Прилуцьким Ю.В. була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного за період з 01.01.2007 року по 01.09.2009 року.
Ревізію проведено у період з 28.09.2009 року по 23.10.2009 року у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану з відома директора Романцова В.Н. та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_5
За наслідками ревізії 30.10.2009 року складений акт № 03-07/27. З актом ревізії ознайомлені та підписали його 30.10.2009 року директор вищого професійного училища Романцов В.Н. та головний бухгалтер училища ОСОБА_5
В акті було встановлено порушення п. 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659, зокрема відповідачем за рахунок коштів загального фонду кошторису проведено нарахування та виплату заробітної плати на загальну суму 2652,63 грн. за березень, серпень 2008 року майстрам виробничого навчання за роботи пов'язані з виробничо-господарською діяльністю (перевезення зерна під час жнив), оплата яких здійснюється за рахунок спеціального фонду кошторису.
Зайва виплата заробітної плати призвела до зайвого перерахування відрахувань до державних цільових фондів в сумі 981,47 грн.
Порушення допущено головним бухгалтером училища ОСОБА_5, яка у письмових поясненнях вказала, що кошти загального і спеціального фонду кошторису є бюджетними коштами, якими розпоряджається директор.
До акту ревізії відповідачем були подані заперечення, на які останній отримав висновки обґрунтовані нормативно - правовими актами.
Оскільки в ході контрольного заходу виявлені порушення не були повністю усунені, на адресу відповідача, відповідно до п. 46 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, було направлено лист від 18.12.2009 №02-03-17-14/8697, в якому повідомлялися обов'язкові для виконання вимоги, про усунення порушень виявлених під час ревізії та надано відповідачу строк до 28.12.2009 року для надання інформації щодо вжитих заходів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі ст. 15 Закону України "Про державну контрольно – ревізійну службу в Україні" за наслідками ревізії директору Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного направлена вимога про усунення виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності порушень в строк до 28.12.2009 року.
Зазначена вимога КРУ у Вінницькій області оскаржена не була.
Так, однією із вимог зазначених у листі від 18.12.2009 №02-03-17-14/8697 необхідно було забезпечити: перерахування за рахунок власних надходжень кошти в сумі 3634,10 грн. до Державного бюджету України, які незаконно використані на покриття витрат спеціального фонду кошторису за рахунок загального.
Оскільки відповідач не відреагував на вимогу, позивач звернувся до суду за її примусовим виконанням.
Судом встановлено, що в даному випадку спірні правовідносини регулюються наступним.
Статус державної контрольно-ревізійної служби України, її функції та правові основи діяльності визначені у Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні".
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" однією з функцій Головного контрольно-ревізійного управління України, Контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі є проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Відповідно до п. 10 ст. 10 Закону України "Про контрольно – ревізійну службу в Україні" контрольно - ревізійним управлінням надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження та використання активів.
В силу п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до ст. 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно – ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, акт ревізії – це документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід’ємною частиною акта.
Відповідно до п. 40 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою" від 20.04.2006 № 550, у разі наявності заперечень щодо змісту акта ревізії керівник, головний бухгалтер чи інші особи підписують його із застереженням.
Як вбачається з матеріалів справи, акт ревізії № 03-07/27 від 30.10.2009, підписаний із застереженням, що свідчить про наявність заперечень стосовно його змісту з боку керівництва відповідача та незгоду з встановленими ревізією правопорушеннями. Проте, як встановлено у судовому засіданні, заперечення наданні відповідачем на розгляд позивача, жодним чином не стосувались тих спірних обставин які є предметом даного судового розгляду. Тобто на етапі досудового врегулювання спірної ситуації, відповідач не вживав заходів (дій) спрямованих на спростування висновків акту ревізії, а відтак це свідчить про наявність згоди з окремими виявленими фактами.
Порядок оскарження регулюється ст.13 Закону України "Про державну контрольно - ревізійну службу в Україні", якою визначено, що дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно – ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративного порядку.
Контрольно-ревізійне управління є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.
Право звернення КРУ до суду передбачено п. 10 ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", згідно якої органи державної контрольно-ревізійної служби мають право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Саме такі позовні вимоги були заявлені позивачем в позовній заяві і повинні розглядатися судом.
Суд під час прийняття постанови вирішує питання, які передбачені в статті 161 КАС України, і коло цих питань є вичерпним.
Частина 2 ст. 11 КАС України зазначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межи позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Судом встановлено, що позивач просить зобов’язати відповідача виконати вимогу, сформовану на підставі проведеної планової ревізії фінансово - господарської діяльності відповідача.
Вимога є способом реалізації владних управлінських функцій позивачем, як суб’єктом владних повноважень.
Сторони не заперечували, що вимогу, яка по суті є предметом спору у даній справі, ніхто не оскаржував у передбаченому законом порядку і на момент вирішення спору вона є чинною.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В обґрунтування своїх заперечень та підтвердження правильності дій представники відповідача посилались на наказ директора училища за №236 від 30.08.2008 року "Про преміювання учнів та майстрів виробничого навчання за виконану роботу по збирання врожаю під зернозбиральних робіт" та Положення "Про преміювання педагогічних, керівних і обслуговуючих працівників Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного без номера та дати, затвердженого тим же керівником установи. Так, представники позивача пояснили, що на підставі наведеного положення та відповідно до наказу директора було виплачено премію окремим учням та працівникам училища у визначеному розмірі. Цим же наказом, внесено зміни до наказу директора училища №228 від 30.08.2008 року "Про виплату заробітної плати майстрам виробничого навчання ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за перевезення зерна під час жнив", який досліджували ревізори.
Суд уважно дослідивши зміст обох наказів, встановив, що фактично в матеріалах справи наявні два окремих непов'язаних (не кореспондуючих) між собою розпорядчих документа. Твердження представників відповідача про те, що наказом за №236 від 30.08.2008 року внесено зміни до наказу №228 від 30.08.2008 року є безпідставним, оскільки наказ №236 не містить будь-яких формулювань (посилань) та розпорядчих вказівок керівника установи стосовно зміни наказу за №228.
Поряд з цим, представники відповідача не надали суду конкретних відповідей на питання, якими критеріями вони керувались визначаючи підстави для преміювання, складаючи розрахунок премії та хто з працівників училища був відповідальною особою за дотримання вимог Положення "Про преміювання педагогічних, керівних і обслуговуючих працівників Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного. Доказів, на підтвердження моменту вступу в дію та дати затвердження згаданого Положення теж не надали.
Більш того, представники відповідача жодним чином не спростували обставин щодо виникнення та наявності у позивача під час ревізії саме наказу №228 від 30.08.2008 року та обставин відсутності іншого наказу за №236 від 30.08.2008 року, яким нібито, в той самий день вносились зміни до наказу №228, адже на законну вимогу працівників органів державної контрольної - ревізійної служби, керівники підконтрольних установ зобов'язанні надавати усі документи необхідні для проведення інспектування.
З огляду на встановлені обставини, у суду виникли сумніви щодо достовірності, належності та допустимості даного документу, як доказу по справі.
Відповідно до ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні спору не беруться до уваги.
Водночас, представники відповідача у судовому засіданні частково погодились та не заперечували той факт, що оплату праці (преміювання) майстрів виробничого навчання ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за перевезення зерна під час жнив необхідно було проводити за рахунок власних надходжень бюджетної установи, проте через їх відсутність (не запланованність) та з метою уникнення порушень законодавства, в частині використання коштів спеціального фонду зазначені видатки не здійснювались.
Стосовно даного твердження представників, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Як відомо, бюджетні установи, крім основної діяльності, яка фінансується за рахунок коштів загального фонду бюджету (себто платників податків), можуть провадити господарську діяльність, надавати платні послуги тощо. Такі доходи спрямовуються до спеціального фонду бюджету.
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
Тобто до спеціального фонду кошторису відносяться кошти, що надійшли на відповідну (п. 7 ст. 13 Бюджетного кодексу України) мету та розподіляються за певною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.
Для забезпечення своєї діяльності будь-яка бюджетна установа складає індивідуальні кошториси й плани асигнувань за кожною бюджетною програмою (функцією), яку вона буде виконувати.
Витрати спеціального фонду мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
Положення п.3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 №659, передбачають те, що власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами: на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, а також за погодженням з Мінфіном витрат капітального характеру, пов'язаних з наданням послуг із створення умов для початку реалізації інфраструктурних проектів; на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ; на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ; на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортуванням відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ; за спеціально визначеними напрямами у разі надходження таких коштів.
Пунктом 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 № 228, передбачає, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямками використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису.
Відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу України, складовими частинами бюджету є загальний та спеціальний фонд, цією ж статтею визначено, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
Згідно ст. 57 Бюджетного кодексу України, на кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витратах у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному державному періоді із записом усіх невитрачених в попередньому бюджетному періоді коштів, які були одержані на виконання відповідних завдань.
Таким чином, суд встановив, що відповідач, за умови дотримання вимог чинного законодавства, мав повноваження щодо планування власних надходжень у процесі формування спеціального фонду кошторису, а також повноваження стосовно внесення змін до спеціального фонду на підставі довідки до кошторису, яка затверджується керівником установи, що затвердив кошторис. Власне вчинення наведених дій, дозволило б відповідачу правомірно здійснити у 2008 році видатки на оплату праці (преміювання) майстрів виробничого навчання училища ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 за перевезення зерна під час жнив та не допустити факту порушення п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659, якою затверджено "Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрями використання", виявленого позивачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
В той же час, суд погоджується з позицією позивача та його посиланням на положення п.3.7 наказу Міністерства освіти і науки України від 06.08.2003 №527, яким затверджено Положення про навчальне господарство професійно-технічного навчального закладу сільськогосподарського профілю Міністерства освіти і науки України та передбачено, що оплата праці штатних працівників навчального господарства, сезонних працівників, працівників, які найняті для виконання певних видів робіт, та інших категорій працівників, які виконують роботи у навчальному господарстві, проводиться за рахунок виробничої діяльності навчального господарства відповідно до галузевих тарифів та законодавства України.
З наведеного вище, суд приходить до висновку, що вимога КРУ у Вінницькій області, щодо зобов’язання вчинення дій направлених на виконання вимоги від 18.12.2009 року № 02-03-17-14/8697, про усунення порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного відповідає вимогам діючого законодавства.
Враховуючи, що відповідач не надав доказів стосовно виконання вимоги КРУ у Вінницькій області, щодо перерахування за рахунок власних надходжень в дохід Державного бюджету України незаконно використанні кошти загального фонду на покриття витрат спеціального фонду кошторису в сумі 3600 грн., а також доказів, що спростовують вимоги адміністративного позову, суд вважає за необхідне в цій частині позов задовольнити.
Задовольняючи позов суд також виходив із того, що результати ревізії викладаються в акті на підставі перевірених даних і фактів, що випливають з наявних оригіналів документів об’єктів контролю що ревізується.
При складанні акта ревізії повинна бути додержана об'єктивність, ясність, обґрунтованість і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не допускаються включення до акта ревізії різного роду висновків, пропозицій та не підтверджених документами даних про фінансово-господарську діяльність об'єкта, що ревізується.
За таких обставин суд вважає, що висновки, викладені в акті ревізії відносно обставин виявленого порушення, в частині проведення відповідачем за рахунок коштів загального фонду кошторису нарахування та виплату заробітної плати за березень, серпень 2008 року майстрам виробничого навчання за роботи пов'язані з виробничо-господарською діяльністю (перевезення зерна під час жнив), оплата яких здійснюється за рахунок спеціального фонду кошторису. А також зайвого перерахування відрахувань до державних цільових фондів, внаслідок зайвої виплата заробітної плати, носять правдивий (об'єктивний) характер, повно та всебічно відображають фактичні обставини та містять обов'язкове посилання на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено саме відповідачем у даній справі, а також містять зазначення винних у їх допущенні осіб.
Як зазначалось вище, відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем повністю переконують у підставності позовних вимог.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі.
Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі
У відповідності до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак на думку суду відповідач був зобов’язаний обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх заперечень, чого останнім у повному обсязі зроблено не було.
В силу ч.1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Мотивація та докази, надані відповідачем, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу його заперечень.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги КРУ у Вінницькій області щодо зобов’язання відповідача - Заболотненського вищого професійного училища №31 ім. К.Д. Заболотного до вчинення дій направлених на виконання законної вимоги позивача від 18.12.2009 року № 02-03-17-14/8697, в частині перерахування відповідачем за рахунок власних надходжень в дохід Державного бюджету України незаконно використанні кошти загального фонду на покриття витрат спеціального фонду кошторису в сумі 3600 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 4 ст. 94 КАС України передбачено, що у справах, в яких позивачем є суб’єкт владний повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 19, ст. 144, Конституції України, ст. ст.2, 13 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 №2939 - ХІІ, ст. 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, ст. ст. п. 4 ч. 1 ст. 17, ст. ст. 158, 70, 71, 79, 86, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Заболотненське вище професійне училище №31 ім. К.Д. Заболотного виконати законну вимогу (лист №02-03-17-14/8697 від 18.12.2009 року) КРУ у Вінницькій області, в частині перерахування за рахунок власних надходжень до Державного бюджету України незаконно використаних коштів загального фонду на покриття спеціального фонду в сумі 3600 гривень (три тисячі шістсот гривень), на р/р 31112115700252, код ЄДРПОУ 34701062, одержувач Держбюджет Крижопільського району код платежу 21080500, МФО 802015 в ГУДКУ у Вінницькій області призначення платежу - повернення коштів згідно акта ревізії КРУ у Вінницькій області від 30.10.2009 року №03-07/27.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.08.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна