Справа № 2- 1808 /2010                                                                        

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

13 липня 2010 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого – Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря – Запорожець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій відповідача та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и в:

В червні 2010 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення   Лозівської міської ради Харківської області/далі – УПСЗН Лозівської міської ради/ про визнання дій протиправними.

Вимоги обґрунтувала тим, що відноситься до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2 категорії, а тому відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»/далі – Закон № 796-ХІІ/ має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Відповідач ці обставини не брав до уваги та за 2009 рік виплатив їй щорічну допомогу в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України. Вважає, що такі розміри щорічної допомоги визначені без урахувань положень ст. 48 Закону  № 796-ХІІ.

Просила визнати дії відповідача протиправними та стягнути з УПСЗН Лозівської міської ради недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 3150  грн.

В судове засідання відповідач не з’явився, про місце, день і час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі. В запереченнях на позов просив в задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України право встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в абсолютних сумах у межах асигнувань. У зв’язку з цим, УПСЗН Лозівської міської ради здійснювало виплати позивачу відповідно до Постанови Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.

Дослідивши наведені доводи сторін та перевіривши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями Закону № 796-ХІІ визначено основні засади реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2 категорії передбачена допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Судом достовірно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС 2 категорії, і відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ має право на державну соціальну підтримку у вигляді щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

У 2009 році позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 100 грн. В квітні  2010 року позивач звернувся до УПСЗН Лозівської міської ради із заявою про перерахунок і виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в законодавчо встановлених розмірах ( а.с.7),  на яку отримав відповідь-відмову від 17.05.2010 року (а.с.9).  

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що право позивача на своєчасне нарахування та отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в належному розмірі було порушене, оскільки відповідач мав діяти у відповідності з приписами діючої ст. 48 Закону № 796-ХІІ і нараховувати та здійснювати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, передбаченому цим законом.

Щодо доводів відповідача про те, що статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України право встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в абсолютних сумах у межах асигнувань, у зв’язку з чим, УПСЗН Лозівської міської ради здійснювало виплати позивачу відповідно до Постанови Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 суд зазначає наступне.

Згідно ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України було надано право встановлювати  розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Наведене свідчить про те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не встановлювався конкретний розмір соціальних виплат, а надавалось Кабінету Міністрів України право встановлювати  розміри соціальних виплат, розмір яких залежить від мінімальної заробітної плати. Цей Закон не надавав Кабінету Міністрів України права встановлювати розмір соціальних  виплат, оскільки їх розмір є визначеним ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

Зі змісту Закону № 796-ХІІ також убачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов’язок по зменшенню сум допомоги, встановлених Законом. Більше того, частиною 1 ст. 67 цього ж Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.  Крім цього, стаття 71 Закону № 796-ХІІ прямо передбачає о собливості внесення змін до нього. В ній вказано, що дія положень Закону   № 796-ХІІ не  може  призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Оскільки в подальшому будь-яких рішень з цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону № 796-ХІІ та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік. Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливості застосування цих розмірів для реалізації положень ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796-ХІІ, є безпідставним.

Слід зазначити, що право позивача на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному ст.48 Закону № 796-ХІІ також випливає і із положень п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, яким встановлено, що основи соціального захисту визначаються виключно законами України, а єдиним органом законодавчої влади в Україні згідно ст. 75 Конституції України є парламент – Верховна Рада України. Тому посилання відповідача на застосування Постанови Кабінету Міністрів України при здійсненні виплат щорічної допомоги на оздоровлення позивачу  є безпідставними.  

Таким чином, суд вважає доведеною протиправність дій відповідача  по не виконанню приписів ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування щорічної допомоги на оздоровлення замість органу, якому надані такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 50 Конституції України, ст.ст. 48, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», ст. ст. 2, 4, 6,10,11, 15, 60, 213-215 ЦПК України, суд,-  

в и р і ш и в :  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення   Лозівської міської ради Харківської області щодо недонарахування ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік в розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, та провести виплату належної суми відповідно до закону, з урахуванням виплаченої суми.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 8(вісім) гривень 50 копійок.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 (тридцять сім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя:                                                                                        К.Ш. Харабадзе