УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Філатова В.М.,

суддів

за участю прокурора

захисника Школярова В.Ф. та Гриціва М.І.,

Гладкого О.Є,

ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 27 липня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

встановила:

вироком Київського районного суду міста Сімферополя від 10 серпня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2009 року,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Донецька, мешканця міста Сімферополя, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за: ч. 2 ст. 364 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися туди для реєстрації.

За ч. 2 ст. 342 КК України ОСОБА_6 виправдано.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця селища Середній Іркутської області (Російська Федерація), мешканця міста Сімферополя, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України до обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися туди для реєстрації.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь експертної установи судові витрати в розмірі 7 830 гривень 20 копійок; ОСОБА_7 – 2 271 гривню 20 копійок.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винним у злочинах, які вони вчинили за таких обставин.

ОСОБА_6, будучи оперуповноваженим відділу державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, 27 жовтня 2008 року отримав завдання зібрати інформацію про діяльність Сімферопольського відділу Закритого акціонерного товариства Страхової компанії «Статус» (далі – ЗАТ СК «Статус»), яка була необхідною для проведення податкової перевірки.

Фактично не виконавши даного завдання, 09 січня 2009 року     ОСОБА_6 повернув матеріали до СГУ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим.

У процесі виконання цього завдання ОСОБА_6 декілька раз зустрічався з колишнім директором ЗАТ СК «Статус» ОСОБА_8, який не був обізнаний з дійсним станом перевірки. ОСОБА_6 вирішив скористатися цим і шляхом обману заволодіти грошима ОСОБА_8 Він запевнив його в позитивних підсумках перевірки діяльності ЗАТ СК «Статус» за час роботи на посаді директора цього підприємства з 01 липня 2006 по 30 червня 2008 року, за що той мав дати йому 2 000 доларів США, що відповідало 18 000 гривням. Для отримання вказаної суми грошей в грудні 2008 року – січні 2009 року ОСОБА_6 залучив ОСОБА_7 Однак довести до кінця задумане не змогли з незалежних від їх волі причин, оскільки 14 січня 2009 року ОСОБА_7 був затриманий працівниками міліції під час передачі     ОСОБА_8 обумовленої суми грошей.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор ставить питання про те, щоб скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що одержання ОСОБА_6 за пособництва ОСОБА_7 хабара в розмірі 2 000 доларів США за неналежне проведення оперативно-розшукових заходів по збору інформації щодо керівника ЗАТ СК «Статус» ОСОБА_8, який підозрювався у злочині, суд неправильно розцінив як заволодіння чужим майном шляхом обману. Також зазначає, що за наявності достатніх даних про опір працівникам міліції під час затримання, суд безпідставно розцінив їх як незлочинні й виправдав за ч. 2 ст. 342 КК України. Застосовуючи звільнення від відбування покарання з випробуванням, усупереч ст. 75 КК України    ОСОБА_6 було звільнено від відбування основного і додаткового покарання позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах. Крім того, не було вирішено питання про позбавлення ОСОБА_6 спеціального звання.

На касаційне подання прокурора надійшло заперечення засудженого ОСОБА_6, який посилаючись на мотиви вироку суду першої інстанції, просить судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, прокурора Гладкого О.Є. про задоволення касаційного подання із наведених у ньому підстав, пояснення захисника     ОСОБА_5, який, погоджуючись з висновками місцевого та апеляційного судів, просить залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України суд при постановленні вироку має обґрунтувати його доказами, розглянутими в судовому засіданні і оціненими за наслідками всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом. При цьому висновки суду мають бути однозначними, категоричними; вони не повинні містити різних, взаємозаперечних кримінально-правових оцінок щодо одних і тих же фактичних обставин справи.

Як убачається з матеріалів даної справи, суд першої інстанції порушив ці вимоги закону й припустився інших істотних порушень кримінально-процесуального закону.

Відповідно до ст. 275 КК України суд повинен розглянути справу в межах пред’явленого обвинувачення і не вправі за наслідками її розгляду змінити обвинувачення підсудного на більш тяжче чи таке, що за фактичними обставинами відрізняється від інкримінованого. Згідно із ст. 277 КПК України така зміна обвинувачення можлива тільки з ініціативи прокурора і при дотриманні умов, передбачених даною нормою закону.

Як видно з вироку, суд першої інстанції не погодився з обвинуваченням ОСОБА_6 у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 368 КК України, і з власної ініціативи, тобто за відсутності постанови прокурора про зміну обвинувачення та дотримання гарантій права підсудного на захист, передбачених частинами     2 – 4 ст. 277 КПК України, змінив його і перекваліфікував дії засудженого на     ч. 3 ст. 364 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за зловживання службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу. Водночас, обґрунтувавши винність ОСОБА_6 у злочині за вказаною частиною статті, суд разом з тим у резолютивній частині вироку зазначив, що визнає його винним за частиною 2 даної статті і в межах санкції тієї частини призначив покарання.

Обґрунтовуючи обставини заволодіння грошима ОСОБА_8, суд лише відзначив у мотивувальній частини вироку, що ці дії ОСОБА_6 вчинив зловживаючи своїм службовим становищем. Однак відповідно до ст. 334 КПК України суд не розкрив зміст цього зловживання, тобто не сформулював обвинувачення за цими обставинами із обов’язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Зокрема, не вказав усупереч яким нормативним приписам, що регламентували його службову діяльність, він діяв.

Як видно зі справи, суд погодився із фактичними обставинами, які встановили органи досудового слідства. Проте, даючи їм кримінально-правову оцінку, не з’ясував ряд обставин, які мають значення для правильного застосування кримінального закону. Зокрема, суд не навів у вироку чітких та однозначних критеріїв, з яких би можна було визначити причинний зв’язок між інкримінованими ОСОБА_6 діями та грошима, які ОСОБА_8 мав дати ОСОБА_9 Перш за все суд не встановив, які дії ОСОБА_6 вчинив всупереч інтересам служби, в чому полягала їх протиправність, які фактори спонукали його до скоєння цих дій і чи є між цими діями та розмовами про гроші розрив у часі. Крім того, у вироку виразно не зазначено, які саме обставини слугували змістом обману і як вони співвідносилися із зловживанням ОСОБА_6 службовим становищем, за яке його було засуджено.

Згідно з обвинувальним висновком ОСОБА_7 було пред’явлено обвинувачення в пособництві в одержання хабара. Його роль зводилася до того, що він мав отримати від ОСОБА_10 гроші і передати їх ОСОБА_9 У вироку суд змінив форму співучасті й визнав ОСОБА_7 співвиконавцем злочину проти чужої власності, вчиненого за обтяжуючих кримінальну відповідальність кваліфікуючих ознак – попередньою змовою групою осіб та із заподіянням значної шкоди, які йому в провину не ставилися. Фактично суд вийшов за межі судового розгляду й погіршив становище засудженого.

Аналогічного характеру дії були вчинені й щодо ОСОБА_6

Таким чином, наведені обставини в своїй сукупності вказують на те, що висновки суду щодо фактичних обставин справи мають неприпустимі суперечності і встановлені з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Обставини, що стосуються події злочину, не були ретельно й поглиблено з’ясовані та проаналізовані. Наявність таких даних викликає сумніви у відповідності кримінально-правової кваліфікації дій засуджених, позаяк правильне застосування кримінального закону можливе за умови встановлення дійсних ознак злочинного діяння.

У зв’язку із цим доводи прокурора про необхідність скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України та      ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України підлягають задоволенню.

Оскільки під час перегляду справи апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення, скасуванню в цій частині підлягає й ухвала апеляційного суду.

Під час нового судового розгляду справи з урахуванням наведеного необхідно ретельно, всебічно та об’єктивно розглянути усі фактичні обставини справи, залежно від їх характеру та змісту дати їм відповідну кримінально-правову оцінку, з дотриманням вимог ст. 65 КК України вирішити питання про міру покарання та з’ясувати інші питання, порушені в касаційному поданні прокурора. За наслідками розгляду з дотриманням установленого кримінально-процесуальним законом порядку слід прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з твердженнями касаційного подання про незаконність вироку суду в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 2. ст. 342 КК України.

Як видно з матеріалів справи, суд проаналізував показання потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12, працівників міліції, які разом з іншими міліціонерами за дорученням слідчого прокуратури мали доставити
ОСОБА_6 на допит. Із цих показань убачається, що ОСОБА_6 фактично не чинив їм активного опору із застосуванням фізичної сили. Також суд зважив на поведінку виправданого, який, намагаючись уникнути затримання, ховався в салоні автобуса, чим по суті проявив своє небажання підкоритися вимозі працівників міліції.

З урахуванням цих даних, оцінених у сукупності, суд правильно визнав, що такі дії не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду міста Сімферополя від 10 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2009 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України та ОСОБА_7 за ч. 2   ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж місцевого суду.

Цей же вирок в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 342 КК України залишити без зміни.

С у д д і:

Філатов В.М.             Школяров В.Ф.             Гриців М.І.