ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.07 Справа № 9/193/07
Суддя
за позовною заявою Бердянського міжгосподарського підприємства по виробництву кормів та продукції сільського господарства, Запорізька область, Бердянський район с. Трояни, вул. Водяникова,1
до Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми “Росія”, Запорізька область, Бердянський район, с. Новопетрівка, вул. Набережна, 14-А
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності
Суддя О.М. Нечипуренко
Представники сторін:
від позивача - Іхно І.С. - директор
Кущик А.А. (дов. № б/н від 06.11.2006р.)
від відповідача – Чернов В.В. (дов. № 78 від 14.05.2007р.)
СУТЬ СПОРУ:
Заявлено позов про витребування з чужого незаконного володіння приватного сільськогосподарського підприємства агрофірма «Росія»у власність Бердянського міжгосподарського підприємства по переробці кормів та продуктів сільського господарства рухомого та нерухомого майна, а також про визнання права колективної власності за Бердянським міжгосподарським підприємством по переробці кормів та продуктів сільського господарства на зазначене майно.
Ухвалою від 19.03.2007р. порушено провадження у справі №9/193/07, судове засідання призначено на 23.04.2007р.
У судовому засіданні 23.04.2007р., судом оголошено перерву до 16.05.2007р.
У засіданні 16.05.2007р. позивачам заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті справи №28/1378/07-АП, предметом розгляду якої є вирішення питання щодо скасування рішення Андрівської сільради №44 від 01.06.2006р. та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Клопотання відхилено судом, як необґрунтоване, виходячи із змісту ст. 79 ГПК України, Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Суд не вважає предмет розгляду справи №28/137/07-АП пов’язаним із предметом розгляду даної справи.
У судовому засіданні 16.05.2007р., судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За клопотанням сторін судовий розгляд спору проводився без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Позивач підтримав свої позивні вимоги, викладені у позовній заяві, та посилаючись на ст. ст. 16, 261, 321, 328, 387, 388, 390, 392, 632, 658 ЦК України, законами України “Поро власність”, “Про сільськогосподарську кооперацію” просить позов задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні 16.05.2007 р. представник позивача заявив клопотання про зупинення провадженняоро В обґрунтування позовних вимог зазначає наступне :
“Одним, із факторів правомірності відчуження Майна є воля його власника. Власником майна є колектив засновників Бердянського МП. Згідно п. 32 Статуту Бердянського МП визначено компетенцію вищого органу управління зборів господарств-учасників де йому надано право розпорядження Майном. А у п.п. 33, 34, 35 Статуту Бердянського МП визначено компетенцію виконавчого органу –директора. До компетенції директора не входить право розпоряджатися Майном позивача. Як вбачається з протоколу зборів уповноважених представників господарств-учасників від 16.02.2007 року, більшість власників не надавала згоду на реалізацію Майна, а також не знала про те що Майно було реалізоване. Воля власників Бердянського МП реалізується через його виконавчі органи. Але виконавчий орган Бердянського МП –директора, ніхто не уповноважував на реалізацію майна.
Достатня правова підстава для відчуження Майна –це рішення зборів уповноважених господарств-учасників Бердянського МП. Цього рішення не було. Таким чином, Майно вибуло без рішення відповідного органу Бердянського МП.
Окрім нерухомого майна у користування ТОВ «Партнер», згідно акту прийому-передачі до договору оренди від 03.07.2001 року було передано рухоме Майно. Однак, воно не увійшло до предмету договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 24.06.2003 року. Договір купівлі-продажу не було зареєстровано у ДП "Бердянське БТІ". Тому фактичного переходу права власності на об'єкти нерухомого майна не відбулось. Тому ТОВ «Партнер»не набуло права власності на це майно.
ПСП Агрофірма «Росія» є одним з учасників, яке в свою чергу є одним з господарств-учасників Бердянського МП, приймало участь у його заснуванні та затверджені Статуту. Тому, воно погодилося з нормами Статуту та знало, який саме порядок передбачено Статутом для реалізації його Майна. Відповідач знав та повинен був знати, що реалізація майна здійснюється тільки з рішенням зборів уповноважених господарств учасників. Згідно ст. 11 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»до обов'язків учасника кооперативу входить додержання статуту кооперативу, виконання своїх зобов'язань перед кооперативом. Відповідач був одним зі засновників, а потім став і єдиним засновником ТОВ «Партнер», яке взяло Майно в оренду, а потім протиправно вилучило його у свою власність. Після того, як право власності на Майно було зареєстроване у КП Бердянське БТІ, ТОВ «Партнер»почало процедуру реорганізації, в результаті якої власником Майна становиться одноособово ПСП агрофірма «Росія». Отже, Відповідач знав, що Майно потрапило у його власність неправомірно без достатньої правової підстави. І як слід з вищезгаданого на підставі ст. 390 ЦК України є недобросовісним власником Майна. Тому майно може бути витребувано у нього без додаткових умов.”.
Відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування пояснив наступне:
“По-перше, ПСП Агрофірма „Росія", яка є відповідачем по даній справі, є власником майна.
Відповідно до ст. 49 ЗУ „Про власність" володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
Вказане майно, було передано ПСП Агрофірмі „Росія", безпосередньо ТОВ „Партнер", як його власником, про що свідчить Акт приймання-передачі цього майна та інші документи в їх сукупності.
По-друге, відповідно до умов Статуту міжгосподарського підприємства, 30.03.2001 року Зборами уповноважених представників міжгосподарського підприємства і було прийняте рішення про продаж майна підприємства у визначеному ним порядку, а саме - через його оренду, про що є відповідний протокол Зборів.
Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільні права та обов'язки і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язано діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Отже в даному випадку, не може йти мова про вибуття майна поза волею власника, оскільки директор даного підприємства, підписанням вказаних договорів, виконував волю Загальних зборів.
По-третє, Рішення Зборів про відчуження майна підприємства, було надане з укладанням договору оренди майна з правом його викупу. По умовам даного договору, майно підприємства могло було бути викуплене в будь-який час на вимогу ТОВ „Партнер", на що власники цього майна, дали свою згоду.”
Крім того, відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності та просить суд у задоволенні позову Позивачу відмовити.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані сторонами в судовому засіданні докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає заявлені позивачем вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного :
Відповідно до ст.19 Закону України „Про державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно і їх обмежень" від 01.07.2004 року за № 1952, одним із правовстановлювальних документів є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Таке Свідоцтво про право власності на нерухоме майно комплексу будівель та споруд цілісного майнового комплексу по виробництву кормів і продуктів сільського господарства, яке є предметом спору, ПСП Агрофірма „Росія" отримала за рішенням № 44 від 01.06.2006 року виконавчого комітету Андрівської сільської ради, яке було прийняте на підставі іншого право встановлювального документу - рішення ПСП Агрофірми „Росія" про ліквідацію ТОВ „Партнер", яке було власником вказаного майна на законних підставах.
Рішення про припинення діяльності ТОВ „Партнер" було прийняте ПСП Агрофірмою „Росія" у відповідності до статутних документів ТОВ „Партнер" та на підставі ст. 59 Господарського кодексу України, як засновником ТОВ „Партнер", що відповідає вимогам закону.
На підставі вказаних документів, Державне підприємство БТІ Бердянської райдержадміністрації, 01.06.2006 року була здійснена державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за ПСП Агрофірмою „Росія", що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, та Інформаційною довідкою БТІ.
Все рухоме та нерухоме майно, яке належало колишньому ТОВ „Партнер", у зв’язку з його ліквідацією, перейшло у власність його єдиного засновника - ПСП Агрофірму „Росія" де і знаходиться на балансі, що підтверджується відповідними документами.
Спірне майно, було передано ПСП Агрофірмі „Росія", безпосередньо ТОВ „Партнер", як його власником, що підтверджено Актом приймання-передачі цього майна.
Тобто, суд вважає доведеним той факт, що ПСП Агрофірма „Росія" є власником майна на законних підставах.
Як свідчать матеріали справи, 03 липня 2001 року між Бердянським МП та ТОВ «Партнер» було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу з правом викупу.
24 червня 2003 року між Бердянським МП та ТОВ «Партнер»було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. У реєстрації договору у БТІ відповідачу було відмовлено.
Як свідчить текст договору від 03.07.2001р., рішення Зборів щодо відчуження майна підприємства, було надане під час укладання договору оренди майна з правом його викупу. За умовами даного договору, зокрема, п. 7.1, п. 11.1, майно підприємства могло було бути викуплене в будь-який час на вимогу ТОВ „Партнер", на що власники цього майна, дали свою згоду. Крім того, за умовами договору, (п.1.4) об'єктом договору є „имущество целостного имущественного комплексу по производству кормов и продуктов сельского хозяйства состоит из недвижимого и движимого имущества."
Посилання позивача на те, що право власності на спірне майно не перейшло до відповідача, не приймається до уваги судом, виходячи з наступного :
право власності на нерухоме майно перейшло до ТОВ „Партнер" на підставі договору купівлі-продажу майна від 24 червня 2003р., який є дійсним і його не реєстрація в БТІ не може стверджуватись, як зазначає позивач, не переходом права власності на майно до покупця за договором, оскільки, як вказує судова практика, реєстрація майна не є елементом форми угоди.
Відповідно до п. 2 ст. 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. Відповідно до п. 1.3 Положення Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють БТІ. У відповідності до п. 1.4 Положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів. . Згідно п. 6 Додатку № 1 до Положення правоустановлюючим документом може бути рішення суду про визнання права власності.
Як свідчать матеріали справи, оскільки БТІ відмовило в прийнятті такого договору, реєстрація права власності була здійснена за іншим правовстановлювальним документом - рішенням суду у справі №17/135 від 07.04.2004р., що не суперечить вимогам закону.
Крім того, як було зазначено раніше, норми Статуту міжгосподарського підприємства, встановлюють право Зборів на відчуження майна в порядку, встановленому ними самими, скориставшись якими Збори і проявили свою волю на відчуження майна у визначеному ними порядку, а саме, через договір оренди майна з правом його викупу.
Згідно ст. 387 ЦК України, ст. 50 Закону України «Про власність»власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без достатньої правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах передбачених чинним законодавством, зокрема із правочинів. У відповідності до п. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. А недобросовісний власник Майна не набуває права власності на нього.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
На майно ТОВ „Партнер", яке перейшло в процесі його ліквідації до ПСП Агрофірми „Росія" як єдиного засновника цього підприємства, видано Свідоцтво про право власності на це майно та здійснена відповідна державна реєстрація цього права власності на нерухоме майно. Тобто, уповноважені на це державні органи офіційно визнали за ПСП Агрофірмою „Росія" право власності на майно, що підтверджується відповідними документами.
Відповідно до ст. 49 ЗУ „Про власність" володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, і надати докази.
Суд вважає таким, що не доведений позивачем факт незаконного володіння відповідачем спірного майна.
Крім того, згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Статтею 50 Закону України „Про власність" визначено, що на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння, встановлюється трирічна позовна давність, що відповідає загальному строку позовної давності, зазначеному у ст. 257 ЦК України.
Відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності.
Позивач у позовній заяві зазначає, що про реалізацію майна міжгосподарського підприємства, він дізнався зі Зборів, які відбулися 12.01.2006 р. тоді, як будучи одним із учасників міжгосподарського підприємства, а, відтак, як один із його власників, позивач мав знати про це з укладанням договору оренди майна з правом його викупу, а саме 03.07.2001 року на підставі рішення власників від 30.03.2001року, про ще є відповідний протокол, а потім з укладанням 24.06.2003 року договору купівлі-продажу майна міжгосподарського підприємства і передачею 26.06.2003 року у власність ТОВ „Партнер" згідно Акту приймання - передачі майна, за рішенням господарського суду від 03.04.2003року.
Крім того, позивач отримував на свій розрахунковий рахунок грошові кошти від ТОВ „Партнер", як оплату за продане майно підприємства, що підтверджується відповідними бухгалтерськими і іншими документами.
За змістом п.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).
Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ :
В задоволенні позову відмовити.
Суддя О.М. Нечипуренко