У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді: Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С., Куртлушаєва І.Д.
при секретарі: Галіч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Стовпівська сільська Рада, Сакська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, визнання майна спільною власністю подружжя, встановлення частки в спільній власності та визнання права власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 30 березня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 30 березня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_5 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, визнання майна спільною власністю подружжя, встановлення частки в спільній власності та визнання права власності відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення, посилаючись на те, що суд неповно з’ясував обставини по справі, не дав належної оцінки всім наданим доказам та вирішив справу з порушенням норм процесуального і матеріального права; суд неправомірно зобов’язав його сплатити державне мито за збільшення позовних вимог, порушив статтю 10 ЦПК України, тобто не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин по справі, не надав належної оцінки поясненням свідків зі сторони позивача, та визнав, що такий спосіб захисту прав, як визнання заповіту недійсним в наслідок порушення особою, яка його реєструвала, не передбачена законодавством; крім того, апелянт зазначив, що акт № 1599 посмертної судово-психіатричної експертизи є неповним та необ’єктивним.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, заслухавши ОСОБА_5, його адвоката ОСОБА_7, представника позивача ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_9, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно зі статтею 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Правилами частин 1 та 4 статті 1236 Цивільного кодексу України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Як зазначено у п.п.18,23 роз’яснень Постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала
значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. За наявності умов для одержання в нотаріальної конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За матеріалами справи вбачається, що позивач до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батьків не звертався, тобто не заявляв про свої спадкові права у встановлений законом шестимісячний строк.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто захист прав стосується осіб, права яких порушено.
Враховуючи викладені обставини, позивач не може розглядатися як особа, чиї спадкові права порушені, оскільки він не заявляв нотаріально у встановлені законом строки про бажання вступити в свої спадкові права, а також не просив суд продовжити йому строк на прийняття спадщини за законом, якщо цей строк пропущено за поважними причинами. Тому в сенсі положень ст.1,3 ЦПК України його права не були порушені і не підлягають судовому захисту, тобто позивач по суті є неналежним позивачем.
Обговорюючи доводи апелянта щодо висновків посмертної судово-психіатричної експертизи, колегія суддів звертає увагу на те, що за висновками цієї експертизи заповідач ОСОБА_10 яким-би то ні було психічним захворюванням не страждав, на обліку у психіатра не був. За своїм психофізичним станом при складанні заповіту 26.09.2006 року ОСОБА_10 міг розуміти значення своїх дій і керувати ними(а.с.118-121).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач вважає акт № 1599 посмертної судово-психіатричної експертизи неповним та не об’єктивним, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки це питання позивач не ставив при розгляді справи в суді першої інстанції; експертизу було призначено відповідно до ст.143,144 ЦПК та відповідно до статті 150 ЦПК України позивач не звертався до суду із заявою про проведення повторної або додаткової експертизи.
За правилами частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивач не надав і не вказав належних доказів, які б могли спростувати висновки суду.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність зобов’язання позивача сплатити державне мито за збільшення позовних вимог спростовуються правилами частини 3 статті 80 ЦПК України, якими передбачено, що у разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з’ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам позивача, не надав належної оцінки поясненням свідків зі сторони позивача, а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, є безпідставними.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим позивачем згідно зі ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Сімферополя АРК від 30 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Куртлушаєв І.Д.