Справа № 22ц – 6727/2010 р. Головуючий в суді 1 інстанції Очківський В.М.
Категорія 01, 57 Доповідач в суді ІІ інстанції Малород О. І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого: Дьоміної О.О.
суддів: Малорода О.І., Сліпченка О.І.
при секретарі: Вішик О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Василькові Київської області на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Василькові Київській області про стягнення недоплаченої соціальної допомоги, -
в с т а н о в и л а:
В січні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов – визнав протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року та зобов’язав УПФУ в м. Василькові нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 17.02.2010 року.
Відповідач, не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, у зв’язку із чим спір вирішений невірно.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3, 1928 року народження, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, що підтверджується паспортними даними та пенсійним посвідченням.
Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 ст. 77 Закону № 3235-4 від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом (№ 3235-4).
ЗУ від 19.01.2006 року № 3367 - 4 «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік»» п. 17. ст. 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено. Ст. 110 даного Закону викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а ст. 6 – у 2006 році поетапно за результатами виконання бюджету у І півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом ВРУ з питань бюджету».
Таким чином, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено. Посилання представника відповідача на те, що в 2006 році Законом не був розроблений механізм розрахунку надбавки до пенсії «Дітям війни», не беруться до уваги, оскільки права позивача на отримання вказаної доплати до пенсії не можуть бути порушені лише з формальних підстав.
Статтею 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала, що у 2007 році підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами, окрім тих, на яких розповсюджується дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, виплачується незалежно від встановлення інвалідності та у розмірі, встановленому для учасників війни – 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Пунктом 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» був встановлений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність в розмірі, що діяв у грудні 2008 року, тобто – 498 грн., а з 1 листопада 2009 року вказаний розмір становить – 573 грн.
Доводи відповідача про правомірність застосування постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року для визначення розміру доплати до пенсії позивачки є необґрунтованими та суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Норми Конституції України – є нормами прямої дії.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина ( п.1) та основи соціального захисту ( п.6).
Статтею 113 Конституції України передбачено, що КМ України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп було визнано неконституційним п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст.ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” .
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» передбачено, що тільки законами України встановлюється мінімальний розмір пенсії за віком.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. , ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 22, 23, ч. 1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст. 8 КАС України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачці застосуванню підлягають ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Не приймаються до уваги положення ч. 3 ст. 28 Закону Україні «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, та пенсії як інваліду 3-ої групи, захворювання якого пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильська катастрофи».
Отже, відповідачем було порушено право позивача на отримання належних йому виплат передбачених ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" і оскільки судом встановлено, що відповідач неправомірно не нараховував позивачу вказані кошти в розмірі який передбачено вказаним законом, тому суд обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Колегія суддів вважає, що оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Як вбачається з матеріалів справи відповідач наполягає на застосування цього процесуального строку.
Вважаємо, що позивач про порушення свого права у 2008-2009 роках дізналася у момент отримання щомісячної державної пенсії, однак позов подав в січні 2010 року, тобто з пропуском річного строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України.
Тому перерахунок та виплата державної пенсії та додаткової пенсії позивачу слід провести рік назад з дати звернення до суду, тобто з 14.01.2009 року по 31.12.2009 року.
За таких підстав апеляційна скарга УПФУ в м. Василькові Київської області на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2010 року підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині періоду проведення перерахування та виплат.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304-1, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Василькові Київської області задовольнити частково.
Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2010 року змінити.
Зобов’язати Пенсійного фонду України у м. Василькові Київської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 щомісячне підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 14.01.2009 року по 31.12.2009 року.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді