ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2010 р. № 5020-5/351
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. –головуючого,
Ковтонюк Л.В.,
Чабана В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної
скаргиФонду комунального майна Севастопольської міської ради
напостанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.03.10
у справі№5020-5/351 господарського суду міста Севастополя
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4,
місто Севастополь
доФонду комунального майна Севастопольської міської ради
третя особаСевастопольська міська рада
провизнання права власності
за участю представників сторін:
від СПД ОСОБА_4 –не з'явилися;
від Фонду комунального майна Севастопольської міської ради –не з'явилися;
від Севастопольської міської ради –не з'явилися.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя: Євдокімов І.В.) від 17.12.09 позов задоволено. Визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 право власності на об'єкт нерухомого майна: ювелірну майстерню загальною площею 164,5кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Гонтар В.І., Лисенко В.А., Голик В.С.) переглянув вказане рішення і постановою від 23.03.10 залишив його без змін.
В касаційній скарзі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради ставиться питання про скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.03.10 та рішення господарського суду міста Севастополя від 17.12.09 у справі №5020–5/351 та прийняття нового рішення про відмову в позові, оскільки, на думку заявника, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень допустили порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України,
ВСТАНОВИВ:
Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 заявлено позов до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, в якому міститься вимога визнати за ним право власності на об'єкт нерухомості,а саме, ювелірну майстерню загальною площею 164,5кв.м., розташовану за адресою: 99011, АДРЕСА_1.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що він на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2000р. №987 та договору міни від 03.05.2001р. №1758 придбав вказаний об'єкт, здійснив його реконструкцію і звернувся до БТІ з проханням видати свідоцтво про право власності на реконструйований об'єкт, однак Фондом комунального майна Севастопольської міської ради, в підпорядкуванні якого, за твердженням позивача, знаходиться БТІ, йому було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва з посиланням на те, що заявником не надано доказів відведення земельної ділянки під спірний об'єкт.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з діями органів владних повноважень, однак не оскаржує ці дії, а просить господарський суд визнати за ним право власності на згаданий об'єкт.
Тобто, просить господарський суд в обхід перевірки законності відмови у видачі йому свідоцтва на право власності зобов'язати реєстраційний орган без дотримання відповідних процедур здійснити реєстрацію спірного об'єкта та видати на нього відповідне свідоцтво.
На вказане не звернули увагу ні місцевий ні апеляційний господарські суди.
Згадані суди лише послались на те, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2000р. №987 та договору міни від 03.05.2001р. №1758 придбав вказаний об'єкт, на підставі відповідних дозволів реконструював його та відповідно до чинного законодавства здав його в експлуатацію, тому на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України має право заявити позов про визнання його права власності на вказаний об'єкт.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідач у цій справі не оспорює і не не визнає право власності на спірний об'єкт за позивачем, він лише стверджує, що позивач не надав необхідних документів, на підставі яких можна було зареєструвати вказаний об'єкт та видати на нього свідоцтво.
Вказана обставина судом не досліджена.
Крім того, в рішенні та постанові помилково зазначено, що відповідач спірний об'єкт придбав на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2000р. №987 та договору міни від 03.05.2001р. №1758. Залучені до матеріалів справи вказані договори (а.с. 9-11) свідчать про те, що спірний об'єкт придбав не підприємець ОСОБА_4, а фізична особа ОСОБА_4.
Із залучених до матеріалів справи доказів вбачається, що дозволи на реконструкцію згаданого об'єкта дійсно надавались підприємцю ОСОБА_4, але заяву про видачу свідоцтва про право власності на цей об'єкт подавала фізична особа ОСОБА_4, саме йому була надана і відповідь.
Очевидно, що в даному випадку суть проблеми в цьому й полягає, на що не звернули увагу ні місцевий ні апеляційний господарські суди.
За таких обставин рішення та постанова підлягають скасуванню, як такі, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами, що мають значення у справі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задоволити частково.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 17.12.2009р. у справі №5020-5/351 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.03.2010р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя в іншому складі суддів.
Головуючий суддяВ.Я. Карабань
СуддяЛ.В. Ковтонюк
СуддяВ.В. Чабан