Справа №22-2085/07 р. Головуючий у 1 інстанції - Стиран В.В.
Категорія-21 Доповідач- Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2007 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Рецебуринського Ю.Й.
Дем'яносова М.В.
при секретарі: Іванові В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі м. Горлівки на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 5 грудня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки (далі Фонд) про відшкодування моральної шкоди,-
В СТАНОВИВ:
У листопаді 2006 р. ОСОБА_1. звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він тривалий час працював в галузях вугільної промисловості. У зв'язку з виконанням трудових обов'язків у шкідливих умовах він отримав професійне захворювання -вібраційну хворобу, за якою на підставі висновку МСЕК від 31 січня 2002 р. йому вперше було встановлено втрату професійної працездатності 25%. У зв'язку з наявністю пошкодження здоров'я він змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути грошову компенсацію у розмірі 25000 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 5 грудня 2006 року позов ОСОБА_1. було задоволено частково: з відповідача на його користь було стягнуто грошову компенсацію у розмірі 10000 грн.
Не погодившись з рішенням суду Фонд приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, наявність якої повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважають, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗПП України, оскільки позивач отримав професійне захворювання у зв'язку з небезпечними та шкідливими умовами праці, то моральну шкоду йому повинно відшкодувати підприємство.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні за таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися
між сторонами, але стосовно розміру грошової компенсації, у супереч діючому законодавству, не
дав належної оцінки наданим доказам.
Згідно зібраним доказам, позивач дійсно тривалий час працював в галузях вугільної промисловості на підземних роботах. У зв'язку з виконанням службових обов'язків у шкідливих умовах він отримав професійне захворювання - вібраційну хворобу, за якою на підставі висновку МСЕК від 31 січня 2002 р. йому вперше було встановлено втрату професійної працездатності 25%.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1. і стягуючи на його користь грошову компенсації у розмірі 10000 грн., суд обґрунтував такий розмір тим, що втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний образ життя і він змушений додавати зусиль для його організації.
При цьому суд не врахував, що позивачу встановлено лише 25% професійної працездатності без встановлення групи інвалідності; з роботи позивач звільнився за власним бажанням; при повторному огляді, на підставі висновку МСЕК від 20 лютого 2003 p., йому зняті обмеження у виконанні фізичної праці; наявність професійного захворювання не завадила позивачу працевлаштуватися на шахту і виконувати роботу у підземних умовах. Суд також не прийняв до уваги, що ОСОБА_1. близько 60 років і у зв'язку з фізіологічними змінами організму, навіть у здорової людини життя з віком стає менш активним.
Таким чином, приведені судом доводи не давала підстав для стягнення грошової компенсації у розмірі 10000 грн.
Крім того, при визначенні грошової компенсації необхідно виходити з принципу розумності та достатності, а також розміру страхової виплати, передбаченого ч. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Виходячи з наведеного і враховуючи надані позивачем докази в обгрунтування вимог (діагноз, процент втрати працездатності, наслідки, тощо), суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити суму грошової компенсації до 7500 грн.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.
Безпідставні також посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки право на отримання компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди у позивача виникло в 2002 p., а Закон зворотної сили не має.
Щодо посилань на ст. 237-1 КЗПП України, то вони також безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачем стався в період дії Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено саме на Фонди.
Таким чином, при постановлені рішення судом першої інстанції було зроблено висновок, який не відповідає фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог п. З ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п.З, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі м. Горлівки задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 5 грудня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в калінінському районі м. Горлівки на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн..
Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржено в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня
набрання чинності.