Справа № 1-366 /2010р.

В И Р О К

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

==========================================================================

      29 липня  2010 року                                                                                    м.Бровари

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

                          головуючого – судді  Рабець М.Д.

                  при секретарі – Гривко А.В.

                          з участю прокурора – Лавренюка М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Бровари, в приміщенні суду, кримінальну справу по обвинуваченню:  

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Підвисоке, Оратівського району, Вінницької області, громадянина України, із вищою освітою, вдівця, маючого неповнолітню дитину, приватного підприємця, мешкаючого та зареєстрованого в АДРЕСА_1 нагород інвалідності не маючого,  раніше не судимого,

у скоєні злочину, передбаченого ст.172ч.1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

      Підсудний ОСОБА_1 вчинив грубе порушення законодавства про працю за таких обставин.

      Судом визнано доведеним, що підсудний ОСОБА_1 здійснював свою господарську діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію  фізичної особи – підприємця серії НОМЕР_1 від 14 липня 1999 виданого Броварською районною державною адміністрацією тобто утримував приміщення по АДРЕСА_2 яке експлуатував як автомийку.

Підсудний ОСОБА_1, який є фізичною особою – підприємцем, якому надано право приймати працівників на роботу, грубо порушуючи законодавство про працю, а саме в порушення вимог ст.ст. 43, 46 Конституції України та ст. ст. 2, 21, 24, 253, 254 КЗпП України, умисно, у період часу з 02 травня по 02 липня 2010 року, використовував найману працю потерпілої ОСОБА_2, як мийника автомобілів, офіційно не оформивши з нею трудових відносин.

При цьому, в цей період підсудний ОСОБА_1 не провів відповідних записів у трудовій книжці, не провів відрахування з її заробітної плати податку з доходу фізичних осіб, страхового внеску до пенсійного фонду, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, у фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, чим грубо порушив право на працю вказаного працівника та право на соціальний захист.

Таким чином, фізична особа - підприємець підсудний ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх неправомірних дій щодо використання найманої праці потерпілої ОСОБА_2, порушуючи встановлений законом порядок використання праці і бажаючи настання саме таких наслідків, у порушення вимог ст.ст. 43, 46 Конституції України та ст. ст. 2, 21, 24, 253, 254 КЗпП України, порушив законні права та інтереси потерпілої ОСОБА_2, а саме грубо порушив права працівника на зарахування відпрацьованого часу в трудовий стаж, права на матеріальне забезпечення в порядку страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, право на безпечні умови праці, право на відпочинок та належну тривалість робочого часу і оплату праці, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів.

          Органом досудового слідства такі дії підсудного ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.172ч.1 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.

          В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 вину в грубому порушенні законодавства про працю за обставин викладених в обвинувальному висновку і описовій частині вироку визнав повністю, в скоєному розкаявся. Пояснив, що є фізичною особою – підприємцем, має автомийку, яка розташована в смт.В.Димерка Броварського району і на сьогоднішній день є нерентабельною. На вказаній авто мийці працює потерпіла ОСОБА_2, яка офіційно до вимог чинного законодавства не оформлена. Зараз, після проведеної перевірки і порушенні кримінальної справи, вже її оформляє на роботу. Розкаюється у вчиненому, більше такого не повториться. Просить суворо не карати, оскільки немає прибутку.               Підсудний ОСОБА_1 та інші учасники процесу не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності і істинності їх позицій, а тому вислухавши їх думку та роз’яснивши їм положення ст..299 КПК України, про те що у такому випадку вони будуть позбавлені права  оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд відповідно до ст..ст..299; 301-1 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються за виключенням документів, що характеризують особу підсудного.

 Аналізуючи зібрані матеріали справи, суд приходить висновку, що ОСОБА_1, умисно, грубо порушив законодавство про працю тобто вчинив злочин, передбачений ст.172ч.1 КК України і він повинен понести відповідальність за вказаною статтею.

          При призначенні покарання  суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину,  особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

                Пом’якшуючими його відповідальність обставинами суд визнає – щире каяття, сприяння  розкриттю злочину, а також те, що він має неповнолітню дитину.

                                Обставин, що обтяжують покарання підсудного суд не встановив.

    Призначаючи вид і міру покарання підсудному ОСОБА_1 суд враховує характер і ступінь небезпечності вчиненого ним злочину, сукупність всіх обставин його вчинення, дані про особу підсудного, що він посередньо характеризується за місцем проживання,  визнав свою вину та щиро в цьому розкаявся, як особа він не є небезпечною для суспільства, значних наслідків від скоєного не наступило, тому суд вважає, що його виправлення і перевиховання можливе, при призначенні  покарання відповідно до ч.1ст.172 КК України у вигляді штрафу.

             Саме таке покарання, на думку суду, буде  достатнім для його виправлення  та попередження нових злочинів.

          Цивільний позов по справі не заявлявся.

        Виходячи з викладеного та керуючись ст..ст..323, 324 КПК України, суд,-

З  А  С  У  Д  И  В :

      ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.172 ч.1 КК України та призначити йому за цією статтею покарання у вигляді штрафу в розмірі 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 595  (п’ятсот дев’яносто п’ять) гривень.  

      До вступу вироку в законну силу залишити без зміни засудженому ОСОБА_1 міру запобіжного заходу – підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

       Вирок суду в частині встановлення фактичних обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним, у зв’язку із тим, що вони ніким не оспорювалися – не може бути оскаржений учасниками судового розгляду.

                       В іншій частині вирок суду першої інстанції може бути оскаржений шляхом подачі апеляції до апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом 15-ти діб з моменту його проголошення, а також шляхом подачі касаційної скарги чи касаційного подання протягом 6-ти місяців з моменту набрання вироком суду законної сили безпосередньо до Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України.

                      Суддя                                               М.Д.Рабець