АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4952/2010 Головуючий в 1й інстанції –Багбая Є.Д.
Категорія –57 Доповідач - Григорченко Е.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Кочкової Н.О.
суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.
при секретарі – Кононенко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська
на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни
встановив:
Управління Пенсійного Фонду України Дніпровського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулося з апеляційною скаргою на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 березня 2010 року, де ставить питання про скасування постанови, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 березня 2010 року позовні вимоги задоволені частково, визнані неправомірними дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська щодо нарахування, призначення та виплати щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року включно, та відповідач зобов'язаний здійснити щомісячне нарахування позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", з урахуванням ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року включно, враховуючи отримані позивачем суми за вказаний період. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Однак відповідач, в порушення вимог зазначеного закону, підвищував пенсію відповідачу в меншому розмірі, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що за конституційними нормами та виходячи з пріоритетів законів над підзаконними актами, відповідач повинен здійснювати нарахування та виплату підвищення пенсії дітям війни виходячи з розмірів встановлених ст. 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У і ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому частково задовольнив позовні вимоги, зобов’язавши відповідача нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком в зазначений період, враховуючи річний строк для звернення до суду.
Позивачем зазначена постанова неоскаржена.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду, з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1, 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та від 09.07.2007 року, ст. ст. 22, 46, 152 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, визнавши неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення підвищення пенсій не є підставою для скасування рішення суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.
Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на пункт 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки зазначений закон, в порушення вимог ст. 22 Конституції України, звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача, що є недопустимим.
Крім того, зазначений закон, у відповідній частині, визнаний Конституційним Судом України в рішенні від 22 травня 2008 року неконституційним.
Доводи відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як “діти війни” не застосовується, а згідно ст.7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій “дітей війни” здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян - є неправильним, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Тому положення ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством невстановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого в Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі відповідачем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції невстановлено.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –
ухвалив :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська відхилити.
Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
СУДДІ: