АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-7292/2010 Головуючий в 1й інстанції – Зосименко С.Г.
Категорія –52 Доповідач - Григорченко Е.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Кочкової Н.О.
суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.
при секретарі – Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Відділ реєстрації актів цивільного стану Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області про оспорювання батьківства,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом та просив зобов’язати відділ РАЦЗ Петриківського району Дніпропетровської області вилучити запис з книги реєстрації про позивача, як батька з актового запису про народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що він з січня 1997 року перебував у фактичних шлюбних відношеннях з відповідачкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у відповідачки народився син ОСОБА_3. Батьком дитини був зазначений позивач. Нещодавно зі слів дитини позивачу стало відомо, що він не являється батьком дитини, тому звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2010 року позовні вимоги задоволені, виключино з актового запису № 63 від 10.09.1997 року про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про те, що його батьком є ОСОБА_2.
З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення молекулярно-генетичної експертизи у розмірі 3622,47 грн. та судові витрати в дохід держави.
ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2010 року, де ставить питання про його скасування та направлення справи на новий розгляд, посилається на те, що рішення суду незаконне, ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду – зміні в частині розміру стягнених аліментів, згідно п.п. 2,4 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідно до висновку фахівця № 142 ОКЗ «Бюро судово-медичної експертизи», ОСОБА_2 не може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому суд прийшов до висновку про доведеність позовних вимог. Також суд зазначив, що відповідачка не визнала висновки фахівця молекулярно-генетичного дослідження, однак від проведення повторної експертизи відмовилася.
З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішує справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Взявши до уваги висновок фахівця молекулярно-генетичного дослідження, суд першої інстанції не звернув уваги на наступні обставини.
Згідно п. 9 роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006, № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідна судова експертиза не призначалася.
Відповідачка в судовому засіданні була не згодна з висновком зазначеного дослідження фахівця та не заявляла клопотання про проведення експертизи у зв’язку з відсутністю коштів.
Посилання суду першої інстанції на те, що відповідачка відмовилася від проведення експертизи не звільняє позивача від доведення зазначених ним обставин належними та допустимими доказами.
У відповідності до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.
Проте будь-які докази, які б підтверджували в установленому законному порядку відсутність кровного споріднення між позивачем та дитиною, не надані.
Копія висновку фахівця молекулярно-генетичного дослідження /а.с. 8-15/ не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ по даній справі, оскільки зазначена копія дослідження не завірена, дослідження дитини проведено без свідоцтва про її народження, тому дослідження фахівця не може бути безумовним доказом відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд керувався нормами СК України.
Проте з цим погодитися не можна, оскільки суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при розгляді даного спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
СК України набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови від 15 травня 2006 р. N 3 "Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" звернув увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.
В даному випадку колегія суддів вважає, що спірні правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім’ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 КпШС України, особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.
Позивач зазначав, що дитина зареєстрована за його згодою, тобто йому було відомо про зроблений запис у вересні 1997 році.
Таким чином позивач пропустив річний строк, передбачений ст. 56 КпШС України, для оспорювання свого батьківства, тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.
За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, –
вирішив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2010 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
СУДДІ: