АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД    ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         Справа № 22ц-8671/2010                         Головуючий в 1й інстанції – Башмаков Є.А..  

                         Категорія –57                                 Доповідач -   Григорченко Е.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11 серпня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – Кочкової Н.О.    

    суддів –Григорченка Е.І., Пищиди М.М.

    при секретарі – Кононенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 і Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська

на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення суми,

встановив:

Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська звернулося з апеляційною скаргою на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2010 року, де ставить питання про скасування та ухвалення нового рішення, яким  у  задоволенні  позовних  вимог  відмовити, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2010 року, де ставить питання про скасування та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2010 року позовні вимоги задоволені частково, визнані неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська в частині виплати ОСОБА_1 пенсії у період з 24.11.2008 року по 24.11.2009 року без урахування підвищення, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок пенсії, що була виплачена ОСОБА_1 за період з 24.11.2008 року по 24.11.2009 року з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та виплатити на користь позивача різницю між розрахованою та фактично виплаченою сумами. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», і відповідачем була призначена та виплачувалася пенсія, що у 2006-2009 роках нараховувалася без врахування підвищення її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи річний строк для звернення до суду з цим позовом, зобов’язавши відповідача  нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 24.11.2008 року по 24.11.2009 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення  апеляційної скарги та скасування постанови суду, з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об’ємі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями  учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та від 09.07.2007 року,  ст. ст. 46, 152 Конституції України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, визнавши неправомірною бездіяльність відповідача та зобов’язав його нарахувати та сплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус «дитини війни» та, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі  30 %  від мінімальної пенсії за віком.

Посилання на відсутність коштів для забезпечення підвищення пенсій не є підставою для скасування рішення суду, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконаних своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення пенсії, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що  розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством непередбачено.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача, що суд порушив ст. ст. 99,100,102 КАС України, оскільки районний суд застосував зазначені норми закону та задовольнив позовні вимоги, враховуючи річний строк для звернення до суду з таким позовом.

Приведені в апеляційній скарзі позивачем доводи, що суд не прийняв до уваги його право на отримання підвищення пенсії з 2006 року, не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки районний суд відмовив в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском річного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, так як доводи позивача щодо поважності причин пропуску цього строку судом визнані необґрунтованими.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, –

    ухвалив :

            Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Дніпропетровська відхилити.

            Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ: