ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
УХВАЛА
"22" серпня 2006 р. | справа № 20-11/305-10/240-8/052-3/229 |
За позовом Військового прокурора Військово –Морських Сил України (99011, місто Севастополь, вул. Леніна, 41)
в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України (03168, місто Київ, Повітря флотський проспект, 6)
до відповідачів:
- Федерального державного унітарного підприємства “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації (99004, місто Севастополь, Килен –балка),
- Приватного підприємства Фірми “Інавтосервіс” (99022, місто Севастополь, Килен –балка, 2-25),
третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Севастополю (99008, місто Севастополь, площа Повсталих, 6),
про визнання договору недійсним
Суддя: Гоголь Ю.М.
Представники сторін:
військовий прокурор Військово –Морських Сил України - не з`явився;
позивач - Міністерство оборони України - не з`явився;
відповідач - Федеральне державне унітарне підприємство “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації - Водолазкін В.А., довіреність за № 104 від 16.02.2006;
Відповідач - Приватне підприємство Фірма “Інавтосервіс” - Марчук Ю.І., довіреність б/н від 04.01.2005;
Третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Севастополю - Савонюк Ю.М., довіреність за № 06/02-15 від 31.01.2006.
ВСТАНОВИВ:
Військовий прокурор Військово - Морських Сил України виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Федерального державного унітарного підприємства “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації та Приватного підприємства Фірми “Інавтосервіс” про визнання недійсним договору оренди з правом викупу нерухомого майна за № 1 від 15.01.97, яке розташовано за адресою: місто Севастополь, вул. Гранатна, 1, загальною площею 1573,9 м2 та додатку до договору від 24.04.97, укладених між Федеральним унітарним підприємством “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації та Приватним підприємством Фірмою “Інавтосервіс”; про передачу зазначеного майна органу управління військового майна –Міністерству оборони України.
Матеріали позовної заяви прийняти до провадження суддею Дмитрієвим В.Є. з привласненням справі № 20-11/305.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28 лютого 2005 року до участі у справі в якості 3 особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Севастополю.
Рішенням суду від 18 квітня 2005 року позовні вимоги прокурора задоволені частково.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2005 року рішенням господарського суду міста Севастополя від 18 квітня 2005 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2005 року справа №20-11/305 прийнята до провадження суддею Бакумовою Л.Є. з привласненням справі №20-11/305-10/240.
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя від 1 лютого 2006 року №5 справа №20-11/305-10/240 передана до провадження судді Ткаченко М.І. в зв`язку з перебуванням судді Бакумової Л.Є. на лікарняному.
Ухвалою від 25.04.06 суддею Ткаченко М.І позовна заява Військового прокурора ВМС України залишена без розгляду. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.06 ухвала суду від 25.04.06 скасована, справа передана на новий розгляд.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.07.2006 справа прийнята до провадження судді Гоголя Ю.М., їй привласнений № 20-11/305-10/240-8/052--3/229.
Військовий прокурор ВМС України до початку розгляду справи по суті надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та надав для долучення до матеріалів справи заяву про відмову від позову із додатком та просить суд провадження у справі припинити.
В судове засідання прокурор та позивач не з’явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили.
Суд визнав можливим розглянути справу за правилами статті 75 Господарського процесуального кодексу України в відсутності представника позивача по наявним в справі матеріалам.
Представникам відповідачів та третьої особи в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської Хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 № 802-IV), статті 10 Закону України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 № 3018-III, статті 18 Закону України “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 № 8312-XI і по клопотанню відповідачів та третьої особи, судочинство здійснювалось на російській мові.
Заслухавши доводи та заперечення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд,
В с т а н о в и в :
15 січня 1997 року між Севастопольським судноремонтним заводом (військова частина 87069) та приватним підприємством Фірма “Інавтосервіс” укладено договір оренди з правом викупу нежитлового приміщення, яке розташовано за адресою: м. Севастополь, вул. Гранатна, 1 площею 1573,9 кв. м.
24 квітня 1997 року сторони уклали додаток до договору № 1 від 15 січня 1997 року, відповідно до якого та на підставі договору оренди з правом викупу Севастопольський судноремонтний завод зобов’язався передати нежитлове приміщення по вул. Гранатна, 1 приватному підприємству Фірма “Інавтосервіс” за рахунок представлених товарів відповідно до додатку № 1.
Прокурор просить визнати недійсними договір та додаток до нього, оскільки вони не відповідають вимогам закону, а саме:
- відчуження нерухомого майна здійснено не його власником;
- договір оренди з правом викупу та додаток до нього укладені з порушенням вимог ст. 225 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.04.05 було встановлено, що з 1991 року майно відповідача –Севастопольського судноремонтного заводу є державною власністю України, тому приймати рішення про відчуження та відчужувати це майно може тільки уповноважений орган України.
Суд мотивував свої висновки тим, що відповідно до статті 4 Закону Української РСР “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 року № 142-ХІІ власністю народу України є основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв’язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд і інше майно на території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року передбачено, що Україна передає Російській Федерації земельні ділянки і розміщені на них об’єкти берегової інфраструктури на умовах оренди, які зазначені у додатку № 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту.
Відповідно до додатку № 2 до складу 13 судноремонтного заводу входить військове містечко № 481, яке розташоване у м. Севастополі по вул. Гранатна, 1 (інвентаризаційний опис на 01.01.1992 р. казарменого житлового фонду 1997 ВМІС ЧФ РФ). Таким чином, суд вважав, що є належні докази, які підтверджують, що спірне майно знаходилось в оперативному управлінні Севастопольського судноремонтного заводу –в/ч 87069.
Таким чином, в рішенні суду від 18.04.06 зроблений висновок про те, що Севастопольський судноремонтний завод не мав права укладати договір оренди будівлі столової з правом його викупу, а також підписувати додаткову угоду про продаж будинку столової.
На підставі зроблених висновків, рішенням від 18.04.05 позовні вимоги Військового прокурору ВМС України частково задоволенні, договір оренди нежитлових приміщень визнаний недійсним.
Крім того, рішенням суду від 18.04.05 також встановлено, що будівля столової відчужено без дотримання процедури приватизації державного майна України, оскільки відповідно до вимог статті 4 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)”продавцями об’єктів малої приватизації, які перебувають у загальнодержавній власності, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Повноваження власника державного майна у процесі приватизації у відповідності з вимогами частини 3 статті 7 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 19.02.1997 №89/97-ВР та пунктів 4.5. и 4.9. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412, здійснюють органи приватизації.
Суд встановив, що відповідно до ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” приватизація об’єкта оренди здійснюється відповідно до діючого законодавства України.
На дату укладення договору оренди №1 від 15.01.1997 будинок столової, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Гранатна, 1, та доповнення до нього від 24.04.1997, діючим законодавством не передбачалось можливість укладення договору оренди з правом викупу.
Таким чином, Севастопольський судноремонтний завод не мав права укладати договір оренди будівлі столової з правом його викупу, а також підписувати додаткову угоду про продаж будинку столової.
Відповідно до п. 4 Заключних та перехідних положень Цивільного Кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-ІV) положення Цивільний Кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після вступу його в силу.
Оскільки, спірний договір укладений до набрання сили діючім Цивільного Кодексу, судом застосовуються норми Цивільного Кодексу в редакції Закону від 18 липня 1963 року.
Таким чином спірний договір та додаток до нього укладений з порушенням вимог ст. 255 ЦК України (в редакції закону від 18 липня 1963 року), відповідно до якої право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
По цих же самих підставах Севастопольським апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Але, постановою Вищого господарського суду України від 20.10.05 всі ці рішення були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що судами не було надано правової оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, неможливості застосування зворотної сили закону, посиланням відповідача на те, що на момент укладення спірного договору, продавець мав право розпоряджатися майном, яке було предметом договору купівлі-продажу. Також, судам слід було зазначити, чи підлягають в даному випадку застосування норми статей 145 та 225 Цивільного кодексу УССР, та визначити, в чиїх інтересах звернувся з позовом до господарського суду прокурор – в інтересах Міністерства оборони України, чи Фонду держмайна України.
Також, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що при застосуванні Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.97, судам слід зазначити, чому вона має застосовуватися в даному випадку (оскільки вона була ратифікована після укладення сторонами спірного договору).
Судом розгляд справи по суті не починався.
Представником Військової прокуратури ВМС України подано клопотання про припинення провадження у справі по тих підставах, що в провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа №20-7/129 за позовом першого заступника Військового прокурора ВМС України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України до Федерального державного унітарного підприємства „13 судноремонтний завод Чорноморського флоту”, Міністерства оборони Російської Федерації, приватного підприємства „Фірма „Інавтосервіс” про визнання недійсним договору оренди з правом викупу нерухомого майна №1 від 15.01.97 та додатку до нього.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Оскільки відмова від позову є правом позивача та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача, прийняти відмову від позову та провадження у справі припинити.
Керуючись ст.ст. 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –
У Х В А Л И В:
1. Провадження у справі за № 11/305-10/240-8/052-3/229 за позовом Військового прокурора Військово–Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Федерального державного унітарного підприємства “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту”, Міністерства оборони Російської Федерації, Приватного підприємства „Фірма “Інавтосервіс”, за участю третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Севастополю, про визнання недійсним договору оренди з правом викупу нерухомого майна за № 1 від 15.01.97, додатку до договору від 24.04.97, припинити.
2. Копії даної ухвали надіслати сторонам.
Суддя Ю.М. Гоголь