Справа № 2-3025

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіці Крим у складі: головуючій судді Кулєшової О.І., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд про розірвання шлюбу з відповідачкою з тих підстав, що останні півтора роки вони не підтримують подружні відносини, проживають окремо, не ведуть спільного господарства. Він проживає з іншою жінкою, з якою має намір зареєструвати шлюб. Вважає, що їх шлюб носить формальний характер, родина розпалась остаточно, примирення між ними неможливо. Він втратив почуття любові до дружини.    

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважає, що їх сім’ю ще можливо зберегти. Пояснила суду, що вони одружені більш 20 років, та весь цей час їхні відносини будувалися на почуттях любові, взаємоповаги та довіри. Зараз вони дійсно не проживають разом, але це вимушено, оскільки чоловік займається підприємницькою діяльністю в м. Києві. Між ними збереглися теплі стосунки, вони дзвонять один одному, разом вирішують сімейні та фінансові питання, займаються вихованням свого неповнолітнього сина. Вважає, що захоплення чоловіка іншою жінкою та всі труднощі, які виникли зараз, мають тимчасовий характер, а їхнє подружнє життя налагодиться. Вона не втратила почуття любові та поваги до свого чоловіка.

    Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові повинно бути відмовлено за наступних підстав:

Згідно зі ст. 112 СК України, - суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 12 серпня 1989 року. Від спільного життя мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач стверджує, що родина розпалась остаточно, наполягає на розірванні шлюбу.

Як встановлено судом, сторони дійсно не проживають разом, оскільки чоловік займається підприємницькою діяльністю в м. Києві. Але між ними збереглися теплі стосунки, вони разом вирішують сімейні та фінансові питання, займаються вихованням свого неповнолітнього сина, що позивач не заперечував в судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що та обставина, що зараз подружжя не проживає разом, не свідчить про те, що їхня сім’я розпалася та що вони не мають спільних прав і обов’язків один до одного, оскільки разом вони не проживають за вимушених обставин.

Суду не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у ч. 2 ст. 112 СК України. При цьому позивач не посилається і на дійсні причини позову про розірвання шлюбу, адже не проживання подружжя разом і тимчасове припинення відносин є тільки наслідками певного непорозуміння у сім’ї і самі по собі не вказують на неможливість збереження шлюбу.

Відповідачка усі доводи позивача спростовує, вважає, що розлад в їх сім’ї має тимчасовий характер, вона не втратила почуття любові та поваги до свого чоловіка та їхнє зараз розлучення суперечить інтересам неповнолітнього сина, що має істотне значення.

Що стосується показань свідка ОСОБА_4 про те, що вони з позивачем проживають разом та мають намір створити сім’ю, то вони не приймаються судом до уваги, оскільки свідок знаходиться в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. Показання свідка ОСОБА_1, на думку суду, не може являтися безперечним доказом того, що сім’я розпалася та не може бути збережена.    

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім’ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.  

Враховуючи всі обставини по справі, суд вважає, що ніяких доказів того, що майбутнє спільне життя подружжя та зберігання шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, що мають істотне значення, а більш того – інтересам їх неповнолітньої дитини, суду не представлено, а тому суд вважає, що між сторонами можливе примирення.

Дані обставини мають суттєве значення для майбутнього збереження шлюбу та сім’ї, в зв’язку з чим суд вважає, що в позові слід відмовити.  

    На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 105, 110-112 Сімейного кодексу України,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

СУДДЯ