Справа № 22ц-3489/2010 Головуючий у 1 інст. ХАНДОГА В.М.
Категорія – цивільна Доповідач – ГУБАР В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ГУБАР В.С., МАМОНОВІЙ О.Є.,
при секретарі РАЧОВІЙ І.І.,
за участю: ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Ніжинської міської ради та Комунального підприємства „Оренда комунального майна” про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, за лікарняні, за невикористану відпустку, матеріальну допомогу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2010 року ОСОБА_5 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 (ОСОБА_5 – до зміни прізвища), просить рішення суду скасувати як незаконне та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт наголошує, що суд не звернув уваги на те, що 27 квітня 2005 року між нею та виконавчим комітетом Ніжинської міської ради було укладено контракт, за умовами якого вона була призначена на посаду директора Комунального підприємства „Оренда комунального майна” строком до 27.04.2007 року, після чого строк дії контракту було продовжено до 30 квітня 2008 року, а потім – до 30 жовтня 2008 року.
Апелянт стверджує, що оскільки 30 жовтня 2008 року вона не була звільнена відповідачем з посади у зв”язку із закінченням терміну дії контракту, її трудові правовідносини з відповідачем набули характеру безстрокового трудового договору і вона вже не могла бути звільнена з роботи 28 січня 2009 року з мотивів закінчення терміну дії контракту, укладеного до 30 жовтня 2009 року.
Висновок суду щодо пропуску нею строку звернення до суду за захистом своїх прав апелянт вважає безпідставним та наполягає, що у встановлений законом строк вона звернулась з позовом про захист своїх прав до Солом”янського районного суду м.Києва - за місцем фактичного проживання, але цим судом 12 серпня 2009 року була винесена ухвала про повернення їй позовної заяви у зв”язку з непідсудністю спору даному суду. Ухвала суду першої інстанції ухвалою від 05 жовтня 2009 року Апеляційного суду м.Києва залишена без змін. Після відмови згідно ухвали Верховного Суду України від 29 січня 2010 року у відкритті касаційного провадження, вона одразу ж звернулась з даним позовом до Ніжинського міськрайонного суду, а тому строк звернення до суду апелянт вважає не пропущеним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з квітня 2005 року сторони перебували у трудових правовідносинах і позивачка працювала на посаді директора комунального підприємства „Оренда комунального майна” Ніжинської міської ради згідно контракту № 14, який був укладений з нею відповідачем терміном на 1 рік та продовжувався двічі. Строк дії останнього продовженого контракту за розпорядженням міського голови № 46-к від 03 квітня 2008 року закінчувався 30 жовтня 2008 року (а.с.104).
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 30 контракту від 27 квітня 2005 року, листом міського голови від 05 вересня 2008 року № 3-213/909 позивачка була повідомлена що після 30 жовтня 2008 року контракт продовжений не буде. (а.с.102,103,104). Зазначений лист позивачка отримала 10 вересня 2008 року, що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.43, 105, 106).
Розпорядженням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 28 листопада 2008 року № 22 ОСОБА_5 була звільнена з посади директора комунального підприємства „Оренда комунального майна” у зв”язку із закінченням дії контракту згідно п.8 ст.36 КЗпП України, проте зазначене розпорядження відповідачем було скасовано, оскільки звільнення відбулось під час перебування ОСОБА_5 на лікарняному з 28.11.2008 року (а.с.41).
Розпорядженням виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 2 від 28 січня 2009 року позивачка звільнена з посади директора комунального підприємства „Оренда комунального майна” у зв”язку із закінченням терміну дії контракту (а.с.112).
В матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що всі належні позивачці суми при звільненні, у тому числі і компенсація за невикористану відпустку в 2008 році ОСОБА_5 були нараховані, але у зв”язку з відмовою позивачки ці кошти отримувати, нарахована сума знаходиться на депонентному рахунку КП „Оренда комунального майна” відповідно до Положення про ведення касових операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.04. № 637 із наступними змінами та доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 29.04.09. № 252 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.05. за № 40/10320) і позивачка може їх отримати.
Зважаючи на сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено ті обставини, що з розпорядженнями про звільнення з посади директора комунального підприємства „Оренда комунального майна” від 28 листопада 2008 року та від 28 січня 2009 року позивачка була ознайомлена в день звільнення і достовірно знала про звільнення (а.с.111,113), що також підтверджено і поясненнями у суді першої інстанції свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Зазначені обставини у апеляційному суді ОСОБА_5 спростовані не були.
Зважаючи на сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд визнає вірним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування до правовідносин між сторонами положень ст.233 КЗпП України, оскільки передбачений цією нормою права місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Твердження позивачки про те, що до суду вона звернулась у визначений законом місячний термін, є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, позивачка про своє звільнення дізналась 28 січня 2009 року. 30 червня 2009 року отримала копію розпорядження про звільнення, що вона підтвердила у апеляційному суді. У серпні 2009 року за захистом своїх прав звернулась до Солом”янського районного суду м.Києва (а.с.7,29).
12 серпня 2009 року ухвалою Солом”янського районного суду м.Києва позовна заява ОСОБА_5 повернута позивачці та роз”яснено їй право звернення до суду за місцем проживання або знаходження відповідача.
05 жовтня 2009 року ухвалою апеляційного суду м.Києва апеляційна скарга позивачки відхилена, а ухвала Солом”янського районного суду м.Києва від 12 серпня 2009 року залишена без змін та, відповідно до ст.319 ЦПК України, набрала законної сили (а.с.29,30).
Проте, незважаючи на те, що з 05 жовтня 2009 року ухвала Солом”янського районного суду м.Києва від 12 серпня 2009 року набрала законної сили, ОСОБА_5 не звернулась за захистом порушеного права до належного суду – а саме до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
За таких обставин, оскарження позивачкою вищевказаних судових рішень до Верховного Суду України і звернення у березні 2010 року за захистом своїх прав до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області після отримання ухвали Верховного Суду України від 29 січня 2009 року про відмову у відкритті касаційного провадження, не є поважними причинами пропуску визначеного ст.233 КЗпП України строку звернення до суду. (а.с.31).
У суді першої інстанції позивачка не навела поважних причин пропуску строку і не ставила перед судом вимоги про поновлення строку звернення до суду, а отже суд обґрунтовано відмовив їй у позові у зв”язку з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав.
Зазначені висновки суду відповідають вимогам чинного трудового законодавства України, підтверджені наявними у справ доказами і з ними погоджується апеляційний суд.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд визнає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і доводи апеляційної скарги не містять передбачених процесуальним законом підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: