Копія
Справа № 11 – 392, 2010 року Головуючий в 1-й інстанції Бориславський В.М.
Категорія: ст.172 ч.1 КК України Доповідач Ковтун В.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2010 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області у складі:
Головуючого Ковтуна В.П.
суддів Лінника П.О., Латюка П.Я.
з участю прокурора Войтюка М.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцію прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, апеляційною скаргою засудженого на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 12 травня 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого приватним підприємцем, раніше судимого 3.06.2009р. Кам'янець-Подільським міськрасудом за ст.286 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з встановленням іспитового строку терміном на три роки , -
засуджено за ст.172 ч.1 КК України до штрафу у розмірі 850 грн.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання призначеного покарання за новим вироком, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на три роки із сплатою штрафу в розмірі 850 грн. Призначені покарання підлягають окремому виконанню.
Перебуває на підписці про невиїзд.
ОСОБА_1 засуджено за те, що будучи приватним підприємцем, маючи право на прийняття й звільнення з роботи працівників, на визначення умов їх роботи й оплату їх праці, на забезпечення дотримання інших нормативних актів, здійснюючи підприємницьку діяльність з виробництва будівельних виробів із бетону в цеху, що знаходиться в м. Кам'янець-Подільському по проспекту Грушевського, 29, грубо порушуючи законодавство про працю, а саме: ст.46 Конституції України, ст.ст.2, 24, 24-1, 46, 48, 253 КЗпП України, незважаючи на фактичне перебування працівників ОСОБА_2 з 1 серпня по 30 листопада 2009 року та ОСОБА_3 з 25 травня по 30 червня 2009 року, які виконували обов'язки формувальників тротуарної плитки, з ним у трудових відносинах, не забезпечив укладення з ними трудових договорів та ведення трудових книжок на них, в результаті чого працівникам виплачувалась неофіційно заробітна плата, що призвело до несплати податку з доходів фізичних осіб на суму 666 грн., внесків до Пенсійного фонду України на суму 1563 грн.32 коп., до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 80 грн. 60 коп., до фонду загального державного соціального страхування України на випадок безробіття на суму 44 грн. 40 коп., в результаті чого до бюджету не надійшло коштів на загальну суму 2354 грн. 32 коп., чим позбавив працівників права на соціальний захист, що включає право на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та інших випадків передбачених законодавством України.
В апеляції, за її змістом, прокурор, не оспорюючи доведеності вини засудженого, просить вирок суду змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону.
Стверджує, що судом при застосуванні ст. 71 КК України порушені вимоги ч.3 ст. 72 КК України, оскільки призначене за останнім вироком покарання у виді штрафу складанню із покарання за попереднім вироком не підлягає. І штраф і покарання за попереднім вироком повинні виконуватись самостійно.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, звільнити його від призначеного покарання з випробуванням. Просить врахувати, що він щиро розкаявся, сприяв у розкриттю злочину, злочин є невеликою тяжкості, трудові договори з працівниками не укладались в зв'язку з малим об'ємом робіт та їх тимчасовим характером, позитивно характеризується. Він засуджений за попереднім злочином, який був вчинений з необережності і де він повністю відшкодував потерпілим матеріальну та моральну шкоду.
На його думку кримінальний Закон не забороняє повторне застосування ст.75 КК України навіть і у випадку виконання нового злочину під час іспитового строку.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора та засудженого на підтримання своїх апеляцій, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню.
Винність ОСОБА_1 у скоєнні злочину за викладених у вироку обставин підтверджується сукупністю доказів, в тому числі показаннями засудженого, який повністю визнав вину, пояснював, що трудові договори не укладав в зв'язку із малим об'ємом робіт та їх тимчасовим характером.
Питання доведеності вини та кваліфікація злочинів не оспорюються в апеляціях.
Дії ОСОБА_1 суд вірно кваліфікував за ст.172 ч.1 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.
Суд вірно прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків, оскільки останній злочин він скоїв в період іспитового строку, хоч і розпочав його, як тривалий, ще до постановлення першого вироку.
Правильно в апеляції прокурора звертається увага на помилку суду, який допустив складання покарань, одне з яких є штрафом. Відповідно до ч.3 ст.72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Тобто остаточне покарання слід призначити у виді сукупності невідбутого покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, допустивши їх самостійне виконання.
Заслуговують на увагу і доводи засудженого про те, що ст.75 КК України не містить категоричної заборони в усіх випадках призначення покарання за сукупністю вироків на повторне звільнення від покарання із встановленням іспитового строку.
За змістом роз'яснень, що містяться в абзацах четвертому та п'ятому пункта десятого постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року із змінами, що внесені постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 р. у випадку призначення за останнім вироком покарання у виді штрафу остаточне покарання за сукупністю вироків призначається у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та цього штрафу. Кожне покарання виконується самостійно.
ОСОБА_1 вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому. Він є особою передпенсійного віку, яка в умовах економічної кризи намагалася відкрити власну справу без належного юридичного забезпечення, внаслідок чого ним не було сплачено податків і обов'язкових платежів на загальну суму 2354 грн. 32 коп., а два найманих працівника були позбавлені права на соціальний захист протягом 35 та 120 днів.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе не направляти ОСОБА_4 для реального відбування покарання, призначеного за попереднім вироком.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляції прокурора та засудженого задоволити .
Вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 12 травня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_1 змінити.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді сукупності:
п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на три роки із звільненням його від відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України і встановленням іспитового строку протягом трьох років та штрафу в розмірі 850 грн. Кожне покарання виконувати самостійно.
В решті вирок залишити без зміни.
Головуючий /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом вірно:
Заступник голови
Апеляційного суду В.П.Ковтун