Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 серпня 2010 р. справа № 2а-18422/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 13.20
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Михайлик А.С.
при секретарі Токмаковій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства «маріупольській завод важкого машинобудування»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 842155,60 грн. та пені в сумі 19706,70 грн.
за участю:
представника позивача: Чебаненко Є.О. (дов. № 03-01/4557 від 11.12.09 р.)
представник відповідача: Майська А.В. (дов. № 250-28 Д від 06.01.10 р.)
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 842155,60 грн. та пені в сумі 19706,70 грн. Заявлені вимоги позивач обґрунтовував недотриманням Відкритим акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування» встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вважає, що через те, що у 2009 році на підприємстві відповідача працювало 173 інваліда, замість 228 інвалідів, Відкритим акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування» були порушені приписи статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 842155,60 грн. Через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, позивач посилаючись на статтю 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені у розмірі 19706,70 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У якості основних підстав незгоди із заявленими позовними вимогами, відповідачем були визначені наступні. Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інваліда на працевлаштування здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємства або до державної служби зайнятості. Водночас, як зазначав відповідач, ним були виконані всі обов’язки покладені на нього частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: були направлені звіти про наявність вакансій до Центру зайнятості м. Маріуполя, Маріупольської медико-соціальної експертної комісії, Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя, були надані оголошення із запрошенням на роботу осіб, що мають інвалідність у газеті «Азовский машиностроитель». Проте, за 2009 рік до підприємства відповідача не звернулося жодного інваліда з метою працевлаштування. З огляду на наведене, відповідач зауважував на тому, що ним були здійснені всі залежні від нього заходи направлені на недопущення господарського правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ
Відкрите акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» (відповідач) є юридичною особою, зареєстровано та обліковується у єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 30832888.
22 лютого 2010 року відповідачем був наданий до Фонду соціального захисту інвалідів в Донецькій області звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік. (арк.. справи 12). Відповідно до рядку 01 наданого відповідачем звіту середньооблікова кількість працівників облікового складу складає 5695 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 173 особи (рядок 02 звіту). Кількість інвалідів – штатних працівників , що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» була визначена відповідачем на рівні 228 осіб (рядок 03 звіту).
Зазначені обставини не є спірними між сторонами.
Спірним питанням цієї справи є наявність підстав для застосування позивачем до відповідача суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 842155,60 грн. та стягнення пені у розмірі 19706,70 грн. через несвоєчасну сплату відповідачем суми застосованих адміністративно-господарських санкцій.
Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами визначені положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
У відповідності зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 вказаного Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.
Згідно частини 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з вказаним Порядком інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Таким чином, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на підприємства з метою забезпечення права інвалідів на працевлаштування покладений обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок по виявленню і підбору інвалідів для працевлаштування. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Як вбачається з наявних в матеріалів справи документів, а саме копій звітів про наявність вакансій, відповідачем протягом 2009 року щомісячно надавалася звітність форми 3 – ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Окрім цього, зазначена звітність надавалася відповідачем до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя, Маріупольської медико-соціальної експертної комісії; публікувалися оголошення про можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними властивостями. Проте, як зазначив відповідач, жодного інваліда з метою працевлаштування до підприємства не зверталося.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджено здійснення відповідачем усіх залежних від нього заходів направлених на недопущення господарського правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
За огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 842155,60 грн. та пені в сумі 19706,70 грн.
З огляду на наведене, на підставі статей 17,18,19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», положень Постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та на підставі статей 2,17,18, 87, 94, 159, 160, 161, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про стягнення несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 842155,60 грн. та пені в сумі 19706,70 грн. відмовити.
Постанова у повному обсязі виготовлена 12 серпня 2010 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Михайлик А.С.