< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2010 р. Справа № 2а-15351/10/0570
місто Донецьк вул. 50 Гвардійської девізії, 17 (другий корпус)
15 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Савченко С.В.,
суддів Зекунова Є.В., Михайлік А.С.
при секретарі судового засідання Могілевському А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про визнання протиправною бездіяльності
за участю представників сторін
позивача –не з’явився,
представника відповідача –Цуріна А.В. (за довіреністю),
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності.
Ухвалою Торезького міського суду Донецької області від 05 червня 2007 року було відкрито провадження за нормами Кодексу адміністративного судочинства України по справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності.
Ухвалою Торезького міського суду Донецької області від 27 травня 2010 року передано на розгляд Донецького окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності за предметною підсудністю, яка була прийнята до провадження Донецьким окружним адміністративним судом 16 червня 2010 року.
Заявою від 07 вересня 2008 року позивач змінив предмет позову та просив визнати бездіяльність прокуратури з приводу незабезпечення його національного захисту шляхом його екстрадиції до держави його національного з народження походження – Ізраїль.
Заявою від 05 червня 2009 року позивач змінив підстави та поширення позову, просив визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України відносно його звернень про небезпеку життю протиправною, зобов’язати Генеральну прокуратури України у вжиття відносно позивача заходів безпеки.
В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем статей 12,26,36-1 Закону України «Про прокуратуру». Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився. Судом встановлено, що позивач знаходиться в місцях позбавлення волі і не має можливості самостійно з’явитися до суду для участі у розгляді справи. Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено прийняття судом заходів для забезпечення участі сторін в судовому розгляді справи. Але, з урахуванням викладеного, враховуючи передбачене Конституцією України право громадянина на судовий розгляд його справи, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті без участі позивача.
Відповідач позов не визнав, зазначивши, що по скаргах позивача рішення прокурором не приймалось, дії Генеральної прокуратури України по їх направленню до прокуратури області для розгляду та вирішення є правомірними. Таким чином, Генеральною прокуратурою України при розгляді скарг позивача його прав та інтересів не порушено.
Вислухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову. Змінювати під час судового розгляду справи одночасно підставу та предмет позову не дозволяється. В матеріалах справи містяться заява позивача від 07 вересня 2008 року про зміну предмету позову та заява від 05 червня 2009 року про зміну підстав позову. Таким чином, судом не береться до уваги заява від 05 червня 2009 року про зміну підстав позову (подана пізніше), оскільки позивач до моменту подання заяви про зміну підстав позову змінив предмет позову.
Позивач, ОСОБА_1 є засудженим, відбуває покарання в місцях позбавлення волі (вирок Торезького міського суду Донецької області від 27 листопада 2009 року).
Відповідно до скарги позивача до Генеральної прокуратури України, позивач, керуючись нормами ст.ст. 12, 19-21 Закону України «По прокуратуру», положеннями міжнародної конвенції від 21.03.1983 року, ст.ст. 24,32 Конституції України, звернувся до відповідача за необхідністю забезпечити його національну безпеку прокурорським реагуванням, відкривши повноважним органам влади України або Ізраїлю протиправно приховану Україною його гарантію здобуття громадянства Держави Ізраїль, передати його для відбуття покарання в його власне суспільство – держави Ізраїль.
Відповідно до відповіді відповідача від 30.10.2009 року № 16-214-05, позивачу роз’яснено, що до компетенції прокуратури не входить вирішення питань, пов’язаних з передачею засуджених осіб в інші держави та роз’яснено право звернення по зазначеному питанню до Міністерства юстиції України.
Кримінально-виконавчий кодекс України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Відповідно до статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Стаття 10 Кримінально-виконавчого кодексу України визначає право засуджених на особисту безпеку та умови надання такої безпеки у разі наявності певних обставин, які обумовлюють вжиття таких заходів.
Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 року (далі - Конвенція) визначає процедуру та умови передачі засуджених осіб для відбування покарання в державі, громадянином якої є засуджений.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції засуджену особу може бути передано за цією Конвенцією тільки за таких умов:
a) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;
b) якщо рішення є остаточним;
c) якщо на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк;
d) якщо на передачу згодна засуджена особа або, коли з врахуванням її віку або фізичного чи психічного стану одна із двох держав вважає це за необхідне, - законний представник засудженої особи;
e) якщо дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є кримінальним злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або була б кримінальним злочином у разі вчинення на її території; і
f) якщо держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.
Пунктом 2 статті 4 Конвенції передбачено, якщо засуджена особа висловила державі винесення вироку побажання бути переданою за цією Конвенцією, така держава інформує про це державу виконання вироку у можливо найкоротші строки після того, як рішення стане остаточним.
Відповідно статті 5 Конвенції запити про передачу і відповіді на них виконуються у письмовій формі. Запити надсилаються міністерством юстиції держави, яка звертається із запитом, міністерству юстиції держави, до якої звернено запит. Відповіді повідомляються по тих же каналах.
Юридичною відповідальністю називається застосування до особи, що здійснила правопорушення, заходів державного примусу, передбачених санкцією порушеної норми, в установленому для цього процесуальному порядку (Загальна теорія держави та права: академічний курс в 2 т./ред.. М.Н. Марченко – М.: Зерцало, 1998). Суть юридичної відповідальності полягає у примушуванні до виконання того обов’язку, який не був виконаний. Таким чином, при застосуванні до особи відповідальності у вигляді визнання бездіяльності протиправною необхідно з’ясувати наявність (відсутність) правопорушення; необхідність здійснення конкретних дій цією особою; визначення конкретних обов’язків цієї особи та незабезпечення здійснення цих дій або виконання обов’язку.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом.
Таким чином, до компетенції органів прокуратури не входить вирішення питань, пов’язаних з передачею засуджених осіб в інші держави. З огляду на те, що на відповідача не покладено зазначений обов’язок, підстави для визнання бездіяльності відповідача неправомірною відсутні.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 159, 160, 162, 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності з приводу незабезпечення його національного захисту шляхом його екстрадиції до держави його національного з народження походження – Ізраїль– відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 11 серпня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.
Головуючий суддя Савченко С. В.
Судді Зекунов Є.В.
Михайлік А.С.