Справа № 22ц-2911/2010                     Головуючий у 1інст. – Кантур А.М.

                                                                                       Доповідач – Зінченко С.П.

                                                           У Х В А Л А

                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 серпня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі :

головуючого- судді Квача М.О.

суддів:               Зінченко С.П., Бобрової І.О.

при секретарі:                                 Кравченко В.В.

Відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, їх представника –ОСОБА_8

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 07 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право на користування житлом, за зустрічним позовом  ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Дідовецької сільської ради про скасування свідоцтва про право власності на будинок, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування,

                                                В С Т А Н О В И В :

    В апеляційній скарзі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просять скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 07 травня 2010 року та передати справу на новий судовий розгляд.

  Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 07 травня 2010 року   первісний позов ОСОБА_9 задоволено  ОСОБА_6 та  ОСОБА_7 визнано такими, що втратили право на користування житловим будинком, який знаходиться в АДРЕСА_1. В задоволені зустрічного позову  ОСОБА_6  про скасування свідоцтва про право власності на будинок, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування відмовлено.

  Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не витребував і не дослідив докази щодо не проживання в спірному будинку ОСОБА_6 і ОСОБА_7 більше шести місяців. Не звернув уваги на ті обставини, що в спірному будинку залишилися їх речі. На момент, коли її мати -  ОСОБА_10  подарувала ОСОБА_6 11/20 частин будинку, в ньому проживала не тільки вона, але й її чоловік, з яким вони проводили газ до будинку, робили ремонтні роботи, тримали підсобне господарство, обробляли город, вели спільне господарство з матір’ю. Навіть, коли після розірвання договору дарування за рішенням суду від 15.09.2009 року, право власності на 11/20 частин будинку перейшло назад до ОСОБА_10,  вони з сином не втратили права на користування цим житлом. Зазначає, що при укладанні договору дарування спірної частини будинку ОСОБА_9 не було зазначено право житлового сервітуту на користування нею та сином житловим будинком. Крім того, вказує,  що вона  є спадкоємцем першої черги за законом, від спадщини не відмовлялась, а тому має право на частину спадкового майна.

  Вислухавши суддю – доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

 Відповідно до ст.308  ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

 Не може бути  скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду  з одних лише формальних міркувань

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний  суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон що їх регулює

    Як вбачається з матеріалів справи,  зокрема договору дарування частки житлового будинку від 09.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу, Веремєнко В.О. на праві  приватної власності належить  11\20 частини житлового будинку з господарськими спорудами під АДРЕСА_1

        Відповідно до довідки Дідовецької сільської ради від 16.12.2009 року на час розгляду справи в указаній частині будинку  зареєстровані та мешкають ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 Відповідачі по справі  в зазначеній частині домоволодіння зареєстровані, але не проживають.

    Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають  у приватній власності  будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання  членів їх сім”ї  та мають право розпоряджатись  цією  власністю на свій розсуд. До членів сім”ї власника  будинку (квартири)  належать  особи, зазначені  в ч. 2 ст. 64 ЖК України.

    Власник  майна  має право  вимагати  усунення  перешкод у здійсненні  ним користування та розпорядження  своїм майном, що передбачено правилом ст. 391 ЦК України.

    З матеріалів справи вбачається,  що  відповідачі не є членами сім”ї позивача, а тому не  мають правових підстав на користування  спірним житлом та проживаючи в ньому,  чинять перешкоди  в користуванні квартирою на власний розсуд позивача.

    Отже, суд прийшов до правильного висновку про задоволення первісного позову, оскільки він є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами по справі.

         Судом правильно встановлено, що ОСОБА_6 не надала суду  належних та допустимих доказів, які містять інформацію необхідну для визнання договору дарування  від 09.12.2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 недійсним. Суд вірно вказав, що  зазначений договір був укладений між  цими сторонами  за їх волею, посвідчений в нотаріальному порядку, відповідно до норм чинного законодавства, ОСОБА_6 не була стороною  зазначеного договору.

       Щодо доводів ОСОБА_6 про її право на отримання спадщини після померлого в 1984 році батька - ОСОБА_15, то з матеріалів справи не вбачається, що на час смерті батька, спірна частина домоволодіння належала ОСОБА_15 і входила до складу спадщини.

       Що стосується вимог ОСОБА_6 про скасування свідоцтва про право власності на спірну частину будинку №688 від 24.01.1996 року та визнання за нею права власності на 1\6частину, то суд дійшов до вірного висновку, про сплив позовної давності відносно цих позовних вимог, про застосування якої заявлено представником позивача і що є підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги зазначені вище висновки суду не спростовують, а тому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

                                     У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 07 травня 2010 року залишити без зміни.

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.        

  Головуючий:

  Судді: