Справа № 22ц-3536/10р.           Головуючий у першій інстанції –  Соловей В.В.

Категорія – цивільна                                                    Доповідач – Горобець Т.В.

     У Х В А Л А

     І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  16 серпня 2010 року                                                                             м. Чернігів

                АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ   у  складі :

         головуючого –            судді Хромець Н.С.

             суддів –             Горобець Т.В.,   Острянського М.М.

                     при секретарі    Вареник О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення  Козелець кого районного суду Чернігівської області  від  05 липня  2010   року у справі за позовом   ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Козелецькому районі про визнання незаконним рішення та стягнення коштів  

                                                  В С Т А Н О В И В :

                 В апеляційній скарзі на рішення Козелецького районного суду від 05 липня 2010 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, позивачка ставить питання про скасування цього рішення та задоволення її позову в повному обсязі.

        Доводами апеляційної скарги є посилання на помилковість висновків суду, що саме з причин її неправомірної поведінки – не повідомлення пенсійних органів про працевлаштування, вона з лютого 2000 року по липень 2009 року отримувала  пенсію, як непрацюючий пенсіонер – інвалід 3 групи  з нарахуванням до основного розміру пенсії відповідних доплат.  Вважає, що шкода завдана неправомірними діями працівників Пенсійного фонду, які своєчасно не виявили факту її працевлаштування в той час, як  в системі загальнообов”язкового державного пенсійного страхування , інформація про її працевлаштування  , яка накопичується за звітами  страхувальників, була , і  пенсійний фонд мав  можливість цією інформацією скористатись та перерахувати пенсію.

          Також в апеляційній скарзі йдеться про неправомірність розпорядження відповідача про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії за період, що значно перевищує строки позовної давності, встановлені ст.257 ЦК України.

           Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, отримувала пенсію по інвалідності з 26.01.1986 року(а.с20,24). Відповідно до наданої відповідачу  копії трудової книжки ( а.с.25)  обліковувалась, як непрацюючий пенсіонер – інвалід та отримувала відповідну доплату до основного розміру пенсії. Згідно особисто підписаної заяви позивачкою, вона, у разі працевлаштування, зобов”язана була повідомити про це  пенсійні органи. Проте, з лютого 2000 року до липня 2009 року будучи працевлаштованою,  УПФ про це не повідомила, внаслідок чого виникла переплата пенсії за цей період у сумі 3006 грн.84 коп.( а.с.19)

         Відповідачем після виявлення зазначеного факту, було проведено перерахунок пенсії та прийняте рішення про утримання суми переплати ( а.с.10).

        Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, апеляційний суд, з врахуванням положень ст. 303 ЦПК України,  приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.

         Відповідно до ст. 102 Закону України „ Про пенсійне забезпечення”,  пенсіонери зобов”язані повідомляти органу, який призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну її розміру чи припинення виплати. Отже, факт працевлаштування позивачки впливав на розмір виплачуваної їй пенсії, яка в зв”язку з цим мала бути зменшеною.

          Відповідно до положень ст.50 Закону України „Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування„ суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань збоку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.  

          Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2, не повідомивши органи Пенсійного фонду про працевлаштування,  порушила вимоги ст.102  Закону України „ Про пенсійне забезпечення”, а в зв”язку з цим  безпідставно отримувала пенсію по інвалідності, як непрацюючий пенсіонер, що і призвело до переплати в сумі 3006,84 грн., яка правомірно була стягнута з неї за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

         Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції ст. 257 ЦК України, а саме порушення строків позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки , відповідно до змісту ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутись до суду за захистом свого цивільного права чи інтересу. Строки , в межах яких може бути нарахована та стягнута органом пенсійного фонду  сума переплати, що  виникла  з вини пенсіонера, діючим законодавством  не обмежені.  

          З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України, з”ясував обставини по даній справі у обсязі, необхідному для її вирішення. Суд також правильно визначив характер спірних правовідносин та закон, що регулює ці правовідносини і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам діючого процесуального та матеріального права.

          Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд залишає рішення суду першої інстанції без змін  якщо дійде висновку, що воно ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

         Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

                                                            у х в а л и в:

         Апеляційну скаргу   ОСОБА_2    відхилити .

         Рішення Козелець кого  районного суду Чернігівської області від05 липня  2010 року залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню не підлягає.

               Головуючий:                                                         Судді :