Справа №2-4352/10

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

 10 серпня 2010 року                                                   місто Маріуполь  

      Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:    

 головуючого судді Гаврилової Г.Л.  

 при секретарі Больсуновій Г.О.

 розглянувши у судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу  за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійний захворювань у місті Маріуполі про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

  ВСТАНОВИВ:  

      У квітні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Маріуполі (далі ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, при цьому позивач посилався на положення ст.8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та на п.3 Прикінцевих положень зазначеного закону згідно, якого відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація осіб, які потерпіли до набрання чинності цього закону та мали право на зазначені страхові виплати проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків. У відповідності до ст.21 та 28 вказаного закону ВДФССНВПЗ виплачує застрахованим та особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, щомісячну страхову виплату втраченого заробітку залежно від ступеня втрати професійної працездатності, а також страхову виплату одноразової допомоги. У зв'язку з тим, що 14.11.2007 року його було визнано інвалідом 3 групи зі втратою 50% працездатності він звернувся до ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі з заявою, в якій просив призначити щомісячну страхову виплату втраченого заробітку, а також страхову виплату одноразової допомоги, але йому було відмовлено. Просив суд визнати дії ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі щодо відмови у призначенні виплат незаконними та зобов'язати призначити такі виплати у відповідності з законодавством України.

 Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явився, надав на адресу суду заяву з проханням розглянути цивільну справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

 Представник відповідача ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі, що діє на підставі довіреності – Бобровська Н.Є. також  надала заяву про слухання справи за її відсутність та надала письмові  заперечення, в яких зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 вважають необґрунтованими, оскільки ним невірно викладені положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, а виплати, що повинні призначатися та виплачуватися позивачу підпадають під дію іншого - спеціального Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи”.

 Враховуючи, що в справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає необхідності вислуховувати особисті пояснення осіб, які не з'явилися, суд перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

 ОСОБА_1 відповідно до посвідчення НОМЕР_1 від 18 вересня 2006 року є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інвалідом 3 групи внаслідок захворювання пов’язаного з ліквідацією Чорнобильської АЕС.

 15 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі з заявою про відшкодування шкоди внаслідок пошкодження здоров’я в розмірі щомісячної страхової виплати встановленої у відповідності зі ступенем втрати його професійної працездатності.

 22 лютого 2010 року з боку ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені його заяви, з посиланнями на норми діючого законодавства, згідно яких відділення Фонду не має підстав для призначення та виплати йому щомісячної страхової виплати.

 28 лютого 1991 року набув чинності Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи”.

 Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27 березня 1992 року “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” відшкодування шкоди, заподіяної працівникові пошкодженням здоров'я від нещасного випадку і професійного захворювання, проводиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань, що призвели втрату працездатності”, Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів України про працю, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів в тій частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань, що призвели втрату працездатності”.

 Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27 березня 1992 року “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” встановлено, що дія Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань”, не розповсюджується на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ і деяких інших категорій осіб, порядок і умови страхування, яких встановлений спеціальним законодавством.

 Згідно ст.13 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи” держава Україна взяла на себе відповідальність за спричинену шкоду громадянам та зобов'язалась відшкодовувати шкоду, у тому числі за спричинену шкоду здоров'ю, втрату працездатності громадянам, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи.  

 Згідно з вимогами ст.49, ст.50, ст.54 “Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”,пенсії особам, віднесеним до  категорій  1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б)  додаткової  пенсії  за  шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Особам,  віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:  інвалідам I групи - 30 процентів  прожиткового  мінімуму  для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III  групи, дітям-інвалідам, а   також   хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів  прожиткового  мінімуму  для   осіб,   які   втратили працездатність. Розмір прожиткового   мінімуму   для   осіб,   які   втратили працездатність,  визначається на момент виплати додаткової  пенсії згідно   із  законом  про  Державний  бюджет  України  і  не  може коригуватися іншими нормативно-правовими актами. Пенсії по  інвалідності,  що  настала  внаслідок  каліцтва чи захворювання,  і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися  за  бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. Порядок обчислення   пенсії  по  інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,  і пенсії у зв'язку з  втратою годувальника  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи  визначається Кабінетом Міністрів України.

 Правила відшкодування фактичних збитків встановлені постановою КМУ від 23 червня 1993 року №472 та Порядком обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 30 травня 1997 року №523.

 Відповідно до преамбули Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань, що призвели втрату працездатності”, цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.  

 Згідно зі ст.2 даного Закону дія цього Закону поширюється на осіб,  які працюють на умовах трудового  договору  (контракту)  на  підприємствах,  в установах, організаціях,  незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

 Відповідно до ст.21 даного Закону, у разі настання страхового випадку Фонд   соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку: 1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті,  виплачуючи йому або особам,  які перебували  на його утриманні: а) допомогу, у зв'язку з  тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності,  що  компенсує   відповідну   частину   втраченого заробітку потерпілого;    г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

 Аналізуючи вищевикладені нормативно-правові акти, враховуючи експертний висновок медико-соціальної комісії щодо ОСОБА_1 яким було встановлено, що захворювання позивача, пов’язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС, під час виконання обов’язків воїнської служби (а.с.10), тобто не внаслідок нещасного випадку на виробництві, суд вважає, що положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань, що призвели втрату працездатності”, не поширюються на правовий статус позивача ОСОБА_1, оскільки на дані правовідносини поширюється Закон України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи”, яким закріплені основні положення по реалізації конституційних прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.      

 Таким чином, позивач ОСОБА_1 не довів суду наявність, підстав для визнання дій  ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі незаконними, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову у цій частині, а також у частині зобов'язання  ВДФССНВПЗ у місті Маріуполі вчинити відповідні дії пов'язані з призначенням щомісячної страхової виплати втраченого заробітку, а також страхової виплати одноразової допомоги.

 На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 57, 209, 212-215 ЦПК України  

  ВИРІШИВ:  

      У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійний захворювань у місті Маріуполі про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

 Апеляційна скарга на рішення  суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

 Суддя ____________________