Справа № 2-2225/10                                                    

                                                 РІШЕННЯ

                                       ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

18.08.2010р. Євпаторійський  міський  суд  А.Р. Крим

У складі  головуючого                        Горюнової Л.І.

При секретарі                                        Кравченко А.В.

Розглянувши у відкритому  судовому  засіданні  в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_2 до Закладу об'єднання громадян «Санаторій ім. Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих»   про поновлення на роботі, стягнення  заробітної плати  за час вимушеного прогулу, стягнення  допомоги  по вагітності та  пологам та  відшкодування моральної шкоди та  по зустрічному позову  Закладу  об'єднання громадян «Санаторій ім. Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих»  про визнання трудового договору  недійсним у частині  строку договору  та визнання трудового договору строковим

                                               ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2. звернулася до суду з вищезазначеним  позовом до Закладу об'єднання громадян «Санаторій ім. Й.О.  Наговіцина Українського товариства сліпих» ( далі   Санаторій ім. Й.О. Наговіцина ), третя особа ОСОБА_4 – колишній директор Санаторію ім. Й.О.Наговіцина. Вимоги мотивує тим, що вона наказом від 03.03.2009р. № 38 була прийнята на роботу   зовнішнім сумісником на посаду юрисконсульта  з оплатою 0,5 ставок, згідно штатного розкладу.

Наказом №16 від 06.02.2010р. була звільнена  з посади  по ст. 40 п.1 КЗПП України в зв'язку зміною в штатному розкладі, яким була скорочена посада юрисконсульта, з 06.02.2010р.

Вважає своє звільнення незаконним, таким, що порушує її  трудові права, оскільки на момент звільнення, вона перебувала на обліку по вагітності  в жіночій консультації пологового будинку , про що  повідомила керівництво Санаторію ім. Й.О. Наговіцина. Відповідач не мав права її звільняти, без дотримання вимог ст. 184 КЗПП України і ст. 49-2ч1 КЗПП України, не попередивши за два місяці до звільнення,   крім того, їй не виплатили допомогу  по вагітності і пологам.

У зв'язку з допущеними з боку відповідача порушенням її законних прав, позивачки була причинна моральна шкода, яку вона оцінює в 1700гр. і просить стягнути в її користь з відповідача.

У суді позивачка  свій позов підтримала, давши аналогічні пояснення.

Представник  відповідача позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати частково недійсним трудовий договір, укладений, з позивачкою ,  вважає його терміновим у зв'язку із специфікою роботи Санаторію ім. І.О. Наговіцина лише в літній період часу.

Третя особа ОСОБА_4 – колишній директор Санаторію  ім. І.О. Наговіцина на неодноразові виклики, в судове засідання не з'явився, зі згоди  сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність третьої особи .

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини.

Санаторій  ім. І.О. Наговіцина УТОС є спеціалізованою  лікувально-профілактичною  установою і  одержувачем  бюджетних коштів  з Державного бюджету України за  державною програмою 2501120 «Фінансова підтримка  громадських організацій інвалідів».

 Наказом  № 38 від 03.03.2009р. ОСОБА_2 була прийнята в Санаторій ім. І.О. Наговіцина  як зовнішній  сумісник на посаду юрисконсульта, з оплатою 0,5 ставок, згідно штатного розкладу з 03.03.2009р. Основним местомом роботи ОСОБА_2 є РУЗ Євпаторійська загальноосвітня  санаторна   школа –интернат 1-3 рівня  МОН АРК», де позивачка  працює   на посаді юриста, що підтверджується довідкою (а.с. 23).

Наказом №16 від 06.02.2010р. ОСОБА_2 – зовнішній сумісник була звільнена  з посади  по ст. 40 п.1 КЗПП України  з 06.02.2010р.  У наказі формулювання причини звільнення  вказане у зв'язку із зміною в штатному розкладі . З представлено суду штатного розкладу, затвердженого на період роботи Санаторію ім. І.О. Наговіцина витікає, що з 01.02.2010 р. по 30.03.2010р. у штатному розкладі відсутня посада юрисконсульта.

Як випливає з позовної заяви, ОСОБА_2 про своє звільнення взнала 7 березня 2010р. від співробітниці, яка також була звільнена по скороченню штату.

07.04.2010р. позивачка звернулася з листом до відповідача, в якому просила відновити її на роботі, посилаючись на допущені порушення трудового законодавства при її звільненні. 15.04.2010р. позивачка отримала   письмову відмову на своє звернення.( а.с.18,19).

З матеріалів справи виходить, що позивачка копію наказу про звільнення отримала 21.04.2010р.,  який був прикладений нею до позовної заяви, поданої до суду  28.05.2010р.

Згідно ст. 233 КЗПП України працівник  може звернутися з заявою про вирішення трудового спору  безпосередньо до суду… в справах про звільнення – в місячний  строк з дня вручення копії наказу про звільнення, або  з дня видання трудової книжки.

Позивачка  пропустила встановлений ст. 233 КЗПП України строк  для звернення до суду.

У своїй позовній заяві позивачка  не ставить питання про відновлення пропущеного нею строку. Доказів пропуску строку зверненню до суду з поважної причини, в матеріалах справи немає.

З матеріалів справи виходить, що після звільнення   позивачка з  12.04.2010р. знаходилася по основному місцю роботи у відпустці по вагітності і пологам, що підтверджується копією лікарняного листка. У стаціонарних умовах  перед пологами не знаходилася, ей був визначений   амбулаторний режим.

Своє право на відновлення на роботі, позивачка  активно відстоювала, про що свідчать багаточисельні звернення позивачки на адресу  відповідача. Таким чином, вагітність позивачки не була перешкодою активно добиватися відновлення її на роботі, без звернення до суду.  На момент  виникнення права на подачу позову, що суд обчислює з моменту отримання  копії наказу  тобто з 21.04.2010 р.  у позивачки  термін вагітності був менший, ніж в день подачі позову 28.05.2010р.

Таким чином суд вважає, що позивачкою пропущений строк  для звернення до суду без поважної причини,  а пропуск місячного строку   для  звернення до суду без поважної причини, згідно роз'яснень, вказаних  в ч.4  Постанови Пленуму ВерховногоСуду України № 9 від 6 .11. 1992р. (із змінами  і доповненнями),является підставою для відмови в позові.

Крім того, з'ясовувавши конкретні  обставини справи, суд   також не знаходить підстав для задоволення позову позивачки і по суті спору..

Затвердженні позивачки про те, що при її звільненні відповідачем були порушені вимоги ст. 184 КЗПП України суд вважає необгрунтованим.

Відповідно до  ст. 184 КЗПП України держава гарантує  вагітним жінкам  навіть  в разі звільнення по ст. 40 ч.1 КЗПП України  при  повній ліквідації підприємства, обов'язкове працевлаштування , а оскільки  позивачка  була прийнята до відповідача  зовнішнім сумісником,   основним местомом її роботи  був РУЗ «ЄОС школа – інтернат 1-3 рівня  МОН АРК», де вона працювала юристом на постійній основі, отже, позивачка  була працевлаштована і потреби у її працевлаштуванні ніякої не було.

Суд встановив, що посада юрисконсульта, на яку була прийнята позивачка , була  з 01.02.2010р. виключена з штатного розкладу, тобто позивачка була звільнена по скороченню штату, що підтверджується копією штатного розкладу, наданого відповідачем і згідно ст. 43-1 КЗПП України згоди профспілкового комітету   при звільненні сумісника, профспілки відповідача, що не є її членом, не треба.

Згідно ч.1 п.3 Постанови КМ. України № 245 від 03.04.1993р. передбачаються обмеження на сумісницю для вагітних жінок, оскільки це може негативно відбитися на стані її здоров'я.

Згідно ст. 8 Положень № 43  «Про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 .06.1993р.  звільнення з роботи за сумісництвом здійснюється без виплати  вихідної допомоги.

Вимоги позивачки  про виплату  їй допомоги  по вагітності і пологам по місцю

роботи за сумісництвом, суд вважає необгрунтованим.    

Згідно ст..55  Закону України «Про загальнообов»язкове державгне  соціальне страхування  у зв»язку  з тимчасовою  втратою  працездатності та витратами, зумовленими похованням»   передбачена оплата  допомоги  по  вагітності  та пологах як по основному місцю роботи так і за сумісництвом.

Суд вважає, що дана вимога Закону не може бути застосована до позивачки. Право на допомогу  у позивачки  виникло з моменту видачі неї листка непрацездатності по вагітності та пологам  від 12.04.2010р. До цього моменту  позивачка  в трудових стосунках з відповідачем не полягала, оскільки трудовий договір був з нею розірваний  з 06.02.2010р.

Вимоги  позивачки  про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.02.2010р. суд вважає необгрунтованим, оскільки позивачка  була звільнена з роботи за сумісництвом . По основному місцю роботи вона продовжувала працювати і  вимушеного прогулу, в розумінні  закону у неї фактично не було.

Вказівка позивачки  як на підставу у відновленні на роботі  - порушення терміну попередження про майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням штату, згідно ст. 49 -2 ч.1 КЗПП України, не є підставою для відновлення на роботі, якщо він  не підлягає відновленню  по інших підстави, суд, згідно п.19 ПП ВС України від 6.11.1992р. № 9 з подальшими змінами,  змінює  дату звільнення працівника, зарахувавши   термін  попередження, впродовж якого той працював.

Таким чином  суд приходить до переконання, що  оскільки  позивачка згідно ч.1п.3 Постанови КМ. України № 245 про 03.04.1993р.  має обмеження  на сумісницю,  у зв'язку з чим  не може бути відновлена на    роботі по сумісництву , а   вимог рахувати іншу дату звільнення  позивачка    в суді не заявляє,  у задоволенні її вимог  по суті спору про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку  за  час вимушеного  прогулу, стягнення допомоги по вагітності та пологам слід відмовити .

Вимоги позивачки  про відшкодування  заподіяної їй моральної шкоди  в сумі 1700гр. у зв'язку з порушенням її трудових прав, суд вважає необгрунтованим оскільки самого факту порушення трудових прав,  суд не встановив, у зв'язку з чим  в задоволенні позову і в цій частині  суд відмовляє.

Вимоги,  яки були заявлені в зустрічному позові, також задоволенню не підлягають.

Суд вважає, що немає підстав рахувати трудовий договір, укладений між позивачем і відповідачем  терміновим, оскільки, згідно ст.21 КЗПП України  трудовий договір це угода між працівником і  власником підприємства і всі умови договору обговорюються при  його укладенні

. Згідно ст. 23 КЗПП України, договір може бути як безстроковий, що укладений  на невизначний строк так і  на визначений строк, встановлений  за погодженням сторін. Крім того таким,   що укладений  на час виконання певної роботи.

У всіх випадках, строк  договору обговорюється при прийомі на роботу, про що вказується в наказі про прийом на роботу. Як випливає з наказу про прийом ОСОБА_2 на роботу № 38 від 03.03.2009р., строк, на який позивачка  приймається на роботу, визначений  не був, отже , між ОСОБА_2 та Санаторієм ім.. Й.О. Наговіцина був укладений безстроковий  трудовой  договор.

Порядок зміни умов праці, у тому числі і у зв'язку з сезонним характером роботи, це істотні зміни умов праці і Закон визначив  процедуру , яка передбачає    зміну умов договору  працівників, кого це стосується. Позивач по зустрічному позову не представив суду доказів, в обгрунтування своїх вимог, а голослівне міркування позивача, суд до уваги не бере, у зв'язку з чим в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11, 208-218 ЦПК України  суд

                                   ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Закладу об»єднання громадян «Санаторій ім.. Й.О. Наговіцина Українського товариства сліпих» про відновлення на роботі, стягненні  заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягненні допомоги  по вагітності  та пологам і відшкодуванні моральної шкоди та у  задоволенні  зустрічного позову  Закладу об»єднання громадян «Санаторій ім..Й.О. Наговіцина Українського товариства  сліпих»  про визнання  трудового договору недійсним у частині строку договору  та визнання трудового  договору  строковим  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим через Євпаторійський  міський суд  шляхом подання протягом   10 днів з дня оголошення рішення апеляційної скарги.

                 Суддя                                                                      Л.І. Горюнова

.