АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5733/10 Головуючий у 1 інстанції: Марченко Н.В.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Гончара О.С.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: ОП ЗМБТІ про розірвання договору довічного утримання, зобов’язання зняття квартири з реєстрації та визнання недійсним правовстановлюючого документу,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання з тих підстав , що 05 квітня 2007 року між нею та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лучко Н.Г., зареєстрований в реєстрі за № 368.
Відповідно до умов даного договору позивачка зобов'язувалася передати у власність відповідача ОСОБА_5, а він зобов'язався прийняти належну позивачці на праві приватної власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,01 кв.м., в тому числі житловою площею 29,3 кв.м.
Зазначена квартира належала позивачці на підставі Свідоцтва про право власності на житло № 1648, виданого 18 грудня 2006 року Заводською районною адміністрацією Запорізької міської ради, право власності зареєстровано 11.01.2007 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 17439648.
В той же час, відповідач, згідно умов укладеного договору, зобов'язався надавати позивачці довічно забезпечення, яке визначалося у вигляді: забезпечення її житлом шляхом збереження її права пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі; забезпечення продуктами харчування, придатним для носіння одягом і взуттям; належним медичним обслуговуванням, ліками за рецептами лікаря; необхідною допомогою, забезпечення щотижня не пізніше суботи готівкою в сумі, яка має бути не меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходу громадян. Грошова оцінка зазначених в договорі видів матеріального забезпечення на місяць визначалася у розмірі 400,00 грн.
На теперішній час за станом свого здоров'я я на протязі тривалого часу (майже близько двох років) позивачка не виходе на вулицю, не має можливості самостійного пересування. При цьому відповідач ОСОБА_5, не заходить до її квартири, будь-яким чином не піклується про позивачку, не купує продуктів харчування, медичних препаратів, не говорячи вже про одяг та взуття. Утримує у себе всі її документи.
На підставі викладеного просила розірвати вищезазначений договір довічного утримання.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2010 року у задоволені позову відмовлено.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Встановлено, що 5 квітня 2007 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, який було нотаріально посвідчено, за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідач – прийняв на себе зобов'язання по довічному утриманню ОСОБА_3 шляхом забезпечення її житлом шляхом збереження її права пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі; забезпечення продуктами харчування, придатним для носіння одягом і взуттям; належним медичним обслуговуванням, ліками за рецептами лікаря; необхідною допомогою, забезпечення щотижня не пізніше суботи готівкою в сумі, яка має бути не меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходу громадян. Грошова оцінка зазначених в договорі видів матеріального забезпечення на місяць визначалася у розмірі 400,00 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, фактично виходив з того, що позивач не довела доказами своїх заяв, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання за договором.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Колегія суддів, прийшла до переконання, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що саме позивач мала довести бездіяльність відповідача.
Відповідно до ст.ст. 755 та 756 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача, на користь якого він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
За умовами договору відповідач зобов’язаний був забезпечувати позивачку продуктами харчування, придатним для носіння одягом і взуттям; належним медичним обслуговуванням, ліками за рецептами лікаря; необхідною допомогою, забезпечення щотижня не пізніше суботи готівкою в сумі, яка має бути не меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходу громадян. Грошова оцінка зазначених в договорі видів матеріального забезпечення на місяць визначалася у розмірі 400,00 грн.
Беручи до уваги особливість даної категорії справ, зафіксувати можливо лише активні дії зобов’язаної особи (відповідача), а не її бездіяльність. Фактично є неможливим доведення позивачем невиконання відповідачем взятих на себе обов’язків за договором та ще й на суму не менше 400 грн.
Більш того, згідно ст. 545 ЦК України (підтвердження виконання зобов'язання) прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Саме наявність зазначених розписок є свідченням належного виконання боржником (відповідачем у справі) взятих на себе обов’язків за договором. Відсутність в матеріалах справи таких розписок чи інших доказів вказує на невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань.
Тому колегія суддів приходить до переконання, що вирішення питання про задоволення позову перебуває не в залежності від доведення з боку позивача бездіяльності відповідача, а в залежності від доведення останнім виконання взятих на себе зобов’язань за договором довічного утримання, шляхом надання розписок позивача, чи інших письмових доказів, в отриманні послуг передбачених договором.
Проте, навпаки ОСОБА_5 не надав суду доказів, які б свідчили про належне виконання ним умов спірного договору про утримання позивачки та догляду за нею протягом усього часу його дії, квитанції про поштові перекази на ім’я позивачки суд не приймає до уваги оскільки ці дії відповідачем здійснені через дев’ять місяців після подачі позову до суду та не можуть бути доказом виконання договору 3 моменту його укладення, як і показання свідків, оскільки свідки не були присутніми кожен місяць в квартирі позивачки і не бачили про виконання зобов’язань кожен місяць та ще й на суму 400 грн.
Тому апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, належної оцінки їм не надав, в зв’язку з чим, зробив неправильні висновки і ухвалив рішення, яке на переконання колегії суддів не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позову частково.
Окрім цього, колегія суддів вважає, що позивач через свій похилий вік, хворобу та правову необізнаність невірно сформулювала в позовній заяві спосіб захисту свого права щодо вимог, які стосуються наслідків розірвання договору. Колегія суддів, виходячи саме з підстав та предмету позову вказаних позивачкою, в рамках позовних вимог, вважає за можливе як наслідок розірвання договору довічного утримання скасувати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та повернути квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3, визнавши за нею право власності на вказане житло. В решті позовних вимог необхідно відмовити в зв’язку зазначеним, оскільки колегія суддів вважає необхідним захистити право позивачки саме у вказаний спосіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2010 року у в цій справі скасувати. Ухвалити по цій справі нове рішення наступного змісту:
«Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Розірвати договір довічного утримання від 5 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5.
Скасувати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Повернути квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3, визнавши за нею право власності на вказане житло.
В іншій частині позову відмовити»
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :