У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Підлісної І.А.
Суддів Пономаренко А.В.,
Белинчук Т.Г.
При секретарі Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення та визнання свідоцтва про право власності недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, Гурзувської селищної ради та Виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради, ОСОБА_6 про визнання незаконними і скасування пункту 15 рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №1686 від 11 листопада 2004 року, пункту 10 рішення Гурзуфської селищної ради №50 від 27 квітня 2007 року, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 лютого 2005 року серії САА 135562 .
ОСОБА_5 зазначила , що унаслідок самочинного будівництва ОСОБА_6 на прибудинкової території буд. 16 по вул. Ленінградській у смт. Гурзуф , де позивачка має власну квартиру , житлового будинку літ. Ф з наступною незаконною реєстрацію права власності відповідачки на цей будинок і земельну ділянку під незаконно зареєстрованим будинком на підставі вищевказаних рішень органів місцевого самоврядування, а також зведенням ОСОБА_6 огорожі перед належним їй спорудженням , порушені права ОСОБА_5 на користування своїм сараєм літ.Ж , розташованим на загальної території біля будинку № 16.
Ухвалою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування пункту 10 рішення Гурзуфської селищної ради №50 від 27 квітня 2007 року закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України .
Рішенням цього суду від 22 квітня 2010 року у задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування пункту 15 рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №1686 від 11 листопада 2004 року і визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 лютого 2005 року серії САА 135562 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права .
Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд не врахував порушення відповідачами встановленого законом порядку набуття права власності на новозбудоване нерухоме майно та дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з безпідставності позовних вимог та недоведеності викладених у позові обставин.
За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов’язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами частини 3 статті 10 та статті 60 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_5 вимагає визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на нерухоме майно у порядку усунення перешкод в користуванні позивачкою власним сараєм, які утворилися в результаті спорудження відповідачкою перед належним їй об’єктом нерухомості паркану та закриттям проходу до сараю ОСОБА_5
При цьому позивачка в обґрунтування своїх вимог посилається на норми законодавства з питань містобудування та самочинне будівництво відповідачкою нерухомого майна - житлового будинку літ. Ф , розташованого за адресою АДРЕСА_1 з наступною незаконною реєстрацією на нього права власності, хоча правовідносини, пов'язані зі створенням перешкод у здійсненні власником права користування своїм майном, регулюються статтею 391 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється сторонами, позивачка згідно із договором дарування від 27 березня 2001 року є власником квартири АДРЕСА_1 м.Ялта , а відповідачці належить квартира № 6 цього будинку на підставі свідоцтва про право власності від 25 березня 1994 року .
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1686 від 11 листопада 2004 року (пункт 15) затверджено рішення міжвідомчій комісії цього органу про дозвіл реєстрації ОСОБА_6 жилого будинку літ.Ф , який у наступному був виділений із складу АДРЕСА_1 , з присвоєнням нової адреси - АДРЕСА_2 і видачею на нього відповідачці свідоцтва про право власності з правовою реєстрацію такого права згідно рішення виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради № 283 від 17 серпня 2006 року.
На підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради АР Крим від 11 листопада 2004 року ОСОБА_6 24 лютого 2005 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно –житловий будинок літ.Ф за адресою АДРЕСА_3 (а.с.92).
Рішенням Гурзувської селищної ради м.Ялта АР Крим № 50 від 27 квітня 2007 року у приватну власність ОСОБА_6 передана земельна ділянка площею 0,0225 га за вищевказаною адресою для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарчих споруд.
Обґрунтовуючи позовні вимоги захистом порушеного права у здійсненні повноважень з користування сараєм літ. Ж , який зазначений у технічної документації на квартиру № 7 та розташований на території біля АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 усупереч наведених норм закону не навела безперечних доказів порушення такого права в результаті збудування відповідачкою на зазначеної території жилого будинку та наступною реєстрацією на нього права власності на підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування.
Позивачкою також у встановленому законом порядку не доведено , що вона позбавлена можливості вільно користуватися вказаним сараєм унаслідок спорудження відповідачкою паркану перед належним їй будинком .
Докази , на які позивачка посилається у підтвердження викладених у позові обставин , а саме – акт від 01 грудня 2009 року ( а.с.21), спростовується актами від 14 січня 2010 року, 20 січня 2010 року, довідкою Комунального підприємства « Гурзуф» від 17 березня 2010 року , за змістом яких ОСОБА_6 уступила частку своєї земельної ділянки і перемістила вхід на 1 м 20 см для забезпечення проходу до сараю літ.Ж унаслідок конфліктної ситуації з позивачкою , тому прохід до цього сараю є відкритим та вільним , ширина проходу складає від 0,9 до 1,4 м.( а.с.32 ,111,129 ).
Крім того, постановою Ялтинського міського суду АР Крим від 04 грудня 2007 року, яка набрала чинності , встановлено відсутність на присадибній земельній ділянці належного відповідачці АДРЕСА_2 сараю літ.Ж, що знаходиться поза межами цієї ділянки , а загальний прохід до сусіднього будинку № 16 за даною адресою відкритий і вільний ( а.с.38-39).
Оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів порушення майнових прав позивачки на користування нерухомим майном з вини відповідачів , колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції при вирішенні спору та ухваленні оскаржуваного рішення обґрунтовано виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог.
При цьому переглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги , колегія суддів враховує , що фактично спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу користування земельною ділянкою прибудинкової території будинку ,тобто, у межах земельних правовідносин, між тим, ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі за вимогами ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування пункту 10 рішення Гурзуфської селищної ради №50 від 27 квітня 2007 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0225 га за вищевказаною адресою позивачкою не оскаржується.
Оскільки вимоги за позовом ОСОБА_5 зводяться к усуненню порушення у здійсненні правомочностей користування і розпорядження майном (речове право) шляхом скасування правового акту органу місцевого самоврядування , на які за змістом пункту 4 частини 1 статті 278 Цивільного кодексу України не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, суд першої інстанції не звернув увагу на ці обставини та всупереч вимог закону дійшов неправильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин правил позовної давності .
Виходячи з наведеного , колегія суддів вважає рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 19 листопада 2009 року ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до положень частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України, є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення оскаржуваного судового рішення без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 2 статті 307, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів ,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск позивачкою ОСОБА_5 строку позовної давності .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Судді :