У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.
Суддів Пономаренко А.В.,
Белинчук Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинити дії, пов’язані з виплатою щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі Автономної Республіки Крим на постанову Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі Автономної Республіки Крим (далі – Управління) про зобов’язання вчинити дії, пов’язані з виплатою недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни з січня по грудень 2009 року.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила , що відноситься до категорії «діти війни » і відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Однак Управлінням зазначені виплати у повному обсязі з січня 2009 року позивачці не проводяться, унаслідок чого станом на грудень 2009 року виникла заборгованість у сумі 1195,20 грн., яку позивачка просила зобов’язати Управління виплатити їй .
Постановою Кіровського районного суду АР Крим від 10 лютого 2010 року позов задоволено : Управління зобов’язано виплатити ОСОБА_4 щомісячну державну соціальну допомогу за січень-грудень 2009 року у розмірі 1195,20 грн., також судом вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Управління просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права .
Відповідач вказує, що суд при вирішенні справи не з’ясував його права та обов’язки у сфері спірних правовідносин , а також чи є він належним відповідачем за заявленими вимогами , проігнорувавши встановлені законом повноваження Управління , оскільки виплата позивачеві витребуваних сум приведе до нецільового використання коштів Державного бюджету України.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачці державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .
З таким висновком суду погоджується колегія суддів .
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» .
Зокрема, статтею 6 вказаного Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивачки права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України.
Судом першої інстанції встановлено і не заперечується Управлінням , що позивачка є дитиною війни в розумінні статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право відповідно до статті 6 цього Закону на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а частина 2 статті 3 цього закону визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, до 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, тобто, її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог , правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачці підвищення до пенсії, слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачці як дитині війни.
Посилання Управління на Постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» на думку колегії суддів, не може являтись підставою для скасування оскаржуваного рішення суду , оскільки цій спір стосується саме реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як гарантії соціального захисту позивача, а пункт 8 зазначеної Постанови суперечить закону.
За таких обставин колегія суддів вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції правомірно керувався положеннями Закону України « Про соціальний захист дітей війни», дійшовши правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щомісячної доплати до пенсії позивачці як дитині війни у визначеному статтею 6 цього Закону розмірі .
При цьому суд правильно врахував , що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами вказаного Закону, а реалізація особою права, пов’язаного з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань .
З огляду на наведене , доводи апеляційної скарги Управління є неспроможними і не спростовують наведеного висновку суду першої інстанції.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України у разі проведення вищевказаних виплат позивачу є безпідставним , оскільки суд не ухвалював рішення про стягнення виплат з власних джерел фінансування Управління.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин , висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі Автономної Республіки Крим відхилити.
Постанову Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді :